Колись використовували вінці з барвінку, які символізували чистоту особи. Вінці передусім нагадують німби святих. Під час обходу навколо тетраподу співають рядки з книги пророка Ісаї: «Святії мученики, ви славно страждали і вінчались…».
Мученики – це особливі свідки Божої любові, особи, які не бояться віддати своє життя Богові. Коли на молодят одягають вінці, то цим засвідчують, що Церква на них дивиться як на особливих свідків Божої любові. Так, як Господь любить людину аж до смерті хресної, до кінця, так і подружжя має любити Бога. Окрім цього, лаврові вінки накладали на голову переможцям, що символізує перемогу наречених над силою гріха, перемогу у збереженні вірності і чистоти.
Детальніше: Богослужіння Таїнства Подружжя. Символізм чинів заручин і вінчання: корони або віночки
Священик звершує чин вінчання накладанням вінців на нареченого та наречену, благословляючи їх і тричі промовляючи: «Господи Боже наш, славою й честю вінчай їх».
Чинові вінчання передують заручини. Наречені в притворі храму висловлюють перед священиком рішення укласти шлюб, на знак чого священик накладає на їх правиці обручки зі словами молитви: «Господи, Боже наш, Сам благослови заручини рабів Твоїх, і утверди промовлене ними слово, і утверди їх святим їх святим Твоїм з’єднанням, і утверди заручених у вірі, і єдинодумстві, і істині, й любові».
29 вересня 2016 р. Б у Львові при Патріаршому домі, який знаходиться поряд із Львівською духовною семінарією Святого Духа та філософсько-богословським факультетом УКУ, відбулася чергова зустріч голів єпархіальних літургійних комісій на чолі з о. д-р Василем Рудейком, який є заступником голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ. Бучацьку єпархію представляв о. д-р Мирослав Думич – голова літургійної комісії поданої єпархії.
З кінця VIII ст. датується найдавніший збережений рукопис візантійського евхологіону (наша книга – требник) – Кодекс Barberini 336, у якому описані вже чини заручин і вінчання. Дані цього манускрипту відповідають даним інших манускриптів ІХ – Х століть. Згідно з цими рукописами, первісний візантійський чин вінчання складався з наступних елементів:
Детальніше: Що маємо знати про храм і богослужіння? З історії Таїнства Подружжя (VIII – XVIІ ст.)
У IV ст. чотири з Послань святителя Григорія Богослова були уже присвячені весільному святкуванню. Послання містить згадки про шлюбні церемонії, що явно походять з античної традиції: прикрашення чертогу світлиці наречених квітами, збір багатьох людей (серед яких були також і єпископи), обряд поєднання правиць наречених, святкування, спів традиційної античної шлюбної пісні (псалом 127), подарунки молодятам. Однак св. Григорій називає всі ці дії «суєтними» і протиставляє їм молитви за наречених, які одинокі мають значення (Григорій Богослов, Ep. 193, 194, 231, 232). Єдиний обряд, який явно схвалював святитель і яким би дивним це не здавалось сучасному читачеві, є зовсім не покладання вінців на голови нареченого та нареченої, а обряд поєднання рук молодят.
Сторінка 5 із 21
