Василіянський орден з`явився ще в часах св. Василія Великого, а наступним етапом його розвитку та формування у ХІУ ст. у Великому Князівстві Литовському і Польській Короні, до яких належали українські землі. Тоді під “ василіянами” розумілися грецькі і східні руські ченці. Монаше життя в Україну прийшло разом з християнством, перші монастирі св. Юрія і св. Ірини у Київської русі за князювання Ярослава Мудрого, спосіб життя яких був на основі Правил Василія Великого.
Однією з важливіших подій історії церковного життя в Україні була Берестейська унія 1596 р., внаслідок чого в липні 1617 р. київський митрополит Рутський заснував “Орден Василія Великого”, “щоб служити цій унії”. Православне духовенство було урівняне в правах з католицьким, згідно з умовами українська церква зберігала східний обряд.
Протягом сторіч, а особливо в ХІХ ст. чернечий орден зазнавав негативного впливу чужоземних загарбників. Росїйська і австрійська імперія не сприяла розвиткові чернецтва, оскільки його перша знищувала, а друга обмежувала. На найкращими часами для розвитку чернечого ордену був період Першої світової війни, коли монастирі знищувалися, а ченці інтернувалися.
Події Другої світової війни, комуністично - атеїстичне панування в Центрально - Східній Європі, вплинули на життя і діяльність Василіянського ордену. Переважна більшість монахів була репресована у місцевих в`язницях, а згодом вивезена в Сибірсько - Казахстанські табори.
Після виходу з підпілля почалося структурне відновлення ордену на Правобережній Україні, але по можливості поширювалося на схід.
Показано нерозривність Бучатського монастиря і Василіянського ордену, в якому ченці відігравали провідну роль. Подано огляд історії міста Бучача, в який введена, на основі джерел, спроба хронології намісників Бучача від перших згадок про місто 1260 р. до закінчення намісництва в ньому 1939 р.
В основному вдалося розкрити, на підставі архівних джерел, діяльність Місійного інституту ім. Йосафата, а також духовну діяльність бучацьких василіян у 1920 - 1939 рр.
Видатний як історична пам`ятка і нерозривний організм української католицької церкви, Бучацький монастир ордену Василія Великого майже впродовж трьохсот років був освітнім і духовним осередком. Він був для вихованців збереженням віри і обряду предків і виховував в них національну свідомість.
В умовах незалежної України в 1995 р. Бучацькому монастирі Василія Великого було відновлено історико - філософський ліцей. Цей ліцей є спадкоємцем Місійного інституту ім. Йосафата, тут навчаються юнаки. Статут ліцею і весь зміст навчання спрямовані на виховання патріотизму, державницьких традицій на християнській основі і носить сучасний характер.