Діяльність Бучацьких ченців у 1712– 1946 рр
Місійно – просвітницька діяльність Отців Василіян була найважливішою нивою їх праці. Василіяни прагнули до шкільництва як для ченців, так і для світської молоді. Вони не покидали щонайменшої можливості для ведення освітньої діяльності серед молоді, тому що ті зерна з котрих мав поновлюватися врожай для Чину і З’єднаної Церкви.
До 70- х рр XVI ст на Русі не було своїх шкіл, як осередків освіти. Тільки з приходом єзуїтів в руські землі почалося утворення шкіл (17; 15) різного ступеня, від котрих цю практику перейняли Василіяни. Єдиним освітнім центром була Києво – Печерська лавра. З прийняттям християнства на Русі почалося активне будівництво церков, монастирів. Це розвивало українську архітектуру, утверджувало християнство, давно поштовх до книго – рукописів. З кінця XVI ст до XVIII ст домінувало єзуїтське шкільництво. Єзуїтські школи були безкоштовними. Навчання в загальній чи типовій школі єзуїтів тривало сім років і охоплювало п’ять класів. У вищих колегіях ще вводився трирічний курс філософії, котрий мали проходити майбутні члени чину. Навчання відбувалося латинською і грецькою мовами. Поетика викладалась в контексті літератури і філології, але на не високому рівні, вона не розвивала в учнів критицизму, так як єзуїти не були зацікавлені у розвитку в учнів критичного аналізу, що на їх думку, могло бути шкідливим для Церкви. Історія зводилася до вивчення історії стародавнього світу і базувалась на класичнійт римській літературі. Тому вона не зачіпала історії рідного краю, що було негативною рисою єзуїтської школи, оскільки відходила від патріотичного виховання. Єзуїтська школа була фундаментом Василіянської. Різниця між ними полягала в тому, що Василіяни були змушені внаслідок історичних подій, пристосовувати свої школи до вимог світських урядів, котрій ті вимоги диктував. Крім того, якщо єзуїти виховували своїх учнів на засадах католицизму, то Василіяни, внаслідок приналежності до греко – католицизму.
Загально Василіянський Чин проводив активну діяльність в таких напрямках: душпастирство, освіта, виховання, наука, видавнича діяльність, бібліотеки. В контексті душпастирської діяльності Отці Василіяни в період XVII – XX ст проводили місії, завідували парафіями, допомагали “білому” греко – католицькому духовенству, опікувалися приватними і монастирськими каплицями, парафіяльними і монастирськими церквами. Місії проведені Василіянами в XVII ст. мали на меті навернення людей. З’єднати Церкву, а в XVIII ст зміцнення віри і обрядів греко-католицької церкви (13; 25).
Проводили також харитативну діяльність. Вони утримували невеличкі лікарні (на 5- 10 місць) для бідних хворих, притулки для людей похилого віку, сиротинці і аптеки (13; 25).
Але однією з найяскравіших сторінок Василіянського Чину є Василіянське шкільництво. Засновувались школи найчастіше в монастирях, або в їх околицях.
Митрополит Рутський, котрий розпочав організацію Василіянських шкіл, подбав щоб вони відповідали потребам З’єднаної Церкви, а не копіювали латино - католицькі єзуїтські школи. І на це, 31 березня 1613 року, він отримав привілей короля Зигмунда III, після чого Василіяни організовували школи з грецькою, латинською, церковно - слов’янською, руською (народною) і польською мовами навчання (13; 30).
В 1615 році канцелярія Папи Павла V видала привілей, котрий надавав Василіянським школам ті самі права, що їх мали єзуїтські школи.
Рутський приділив велику увагу навчанню руської і церковнослов’янської мов, що відкривали великий доступ до літургійних книг. А видана Мелетієм Смотрицьким в 1618р “Граматика слов’янська” зміцнила церковно -слов’янську мову.
Василіянські школи ділилися на кілька ступенів: елементарні парафіяльні школи, колегії або публічні школи, семінарії для світських греко - католицьких священиків і внутрішні школи чину для підготовки власних ченців.
Так Бучацький монастир ченців Василіян, заснований 1712 року мав на меті — навчати світський клир. В програму навчання входили наступні предмети: руська, церковнослов’янська , грецька і латинська мови, граматика і риторика, фізика і логіка, метафізика і етика, теологія, релігійна обрядовість і церковний спів. Бажаючим посвятитись в ченці необхідно було вивчати основи чернечого життя на засадах правил св.Василія Великого. Далі майбутнього ченця чекав новіціят, який тривав 1 рік і 6 місяців. Після чого чернець вирушав в інший монастир або на навчання. Монастирські Василіянські школи для ченців мали таку програму: 2 роки риторики, після чого курс теології 3 - 4 роки. Філософія і догматична теологія викладались латинською мовою. Такий аспект акцентував високий освітній рівень Василіян. Великої популярності Василіяни набули в XVIII ст. коли почали проводити публічні середні школи. Це були п’ятикласні школи, після закінчення наступало 2 - 3 річне навчання філософії або теології.
В Бучацькому монастирі філософські курси включали в себе такі предмети як логіку, фізику, метафізику.
Бучацькі Василіяни зробили значний внесок в розвиток середніх шкіл, духовної семінарії, вищої школи філософії, Місійного інституту і елементарних шкіл в Бучачі і його околицях.
Введена Марією Терезою в Галичині шкільна система була обов’язковою в Австрії від 1771 року, змінила поділ шкіл на: нормальні з трирічним періодом навчання; тривіальні; парафіальні.
З 1784 до 1780рр бучацькі Василіяни змушені були знизити рівень шкільництва, бо це був період, коли вони проводили нормальну школу за трирічною обовязковою програмою і конвікт. Хоч магістрат мав право вводити і четвертий рік навчання, котрий складався з таких предметів, як креслення, геометрія, фізика, хімія (13; 191). В кожному класі викладався катехизм, який проводив ієромонах. Основною мовою викладання була німецька. Після закінчення такої школи можна було поступати на навчання в гімназію.
Коли в 1865р була утворена Крайова Шкільна Рада, то вже через два роки основною мовою викладання стала - польська, котра в 1869р набула чинності урядової мови в Галичині.
З 1870р бучацькі Василіяни до 1893р проводять нижчу публічну гімназію. На підставі котрого в 1911р відкрито в Бучацькому монастирі св. Хреста Місійний інститут імені св. Йосафата.
У XVІІІ ст. бучацький монастир св. Хреста був у своїй місцевості єдиним, де українська молодь, під проводом ченців Василіян греко - католицького обряду, набувала знань і зміцнення віри, щоб нести в народ. В 1712р. Василіяни ввели Богословську школу (семінарію), де молодь вчилась на майбутніх душпастирів. Першим ігуменом і ректором був о. Мельхіор Лосович. В цій школі був високий рівень навчання, в ній підвищували свої знання навіть священики, які були на парафіях. Бучацька семінарія проіснувала 42 роки, на думку Миколи Потоцького виконала свою мету, поставлену перед Василіянами Бучача ще його батьком Стефаном Потоцьким. Отримавши від короля Авгуса ІІІ привілей, а також надавши Бучацьким Василіянам фундаційну грамоту, запровадив Микола Потоцький в 1754р гімназію в бучацькому монастирі св. Хреста і конвікт. Для чого збільшив число ченців з шести до восьми (15;69). Вже в першому навчальному році (1754 - 1755) в гімназії навчалося 189 учнів, з котрих 117 були українці. В гімназії крім глибокого і всестороннього вивчення граматики, Отці Василіяни викладали ще релігію, історію, географію, фізику, класичну літературу стародавніх письменників. Учнів вчили писати елегії, трагедії, комедії. Навчання тривало вісім років. Вік учнів був від 8 до 26 років. Приймав на навчання в гімназію о. Ієронім Нерезій. В конвікт, впроваджений разом із гімназією, приймалися учні не тільки з бідних родин, але й із шляхетських, котрі не мали відповідних фінансових засобів для навчання своїх дітей. Щоб між учнями з багатих і бідних родин не було ніякої різниці в 1758р заснували братство шкільної молоді. Туди входили: префект, віце-префект, шість асистентів, шість підасистентів, секретар, підсекретар, касир, підкасир, чотири радники, решту - члени. Першим префектом братства був Антон Сіявський, а віце – префектом - Йосиф Багриновський (15; ч. 70). Це братство проіснувало до 1783 року, коли "Йосифінськими реформами" було заборонено. Коли в 1773 році кількість учнів гімназії в порівнянні з 1754 роком зросла майже в 2,5 рази на прохання протоігумена монастиря Микола Потоцький дозволив відкрити при Бучацькому монастирі св. Хреста вищі курси філософії. З цієї причини 6 листопада 1773 року в монастирі відбулося урочисте зібрання, на якому були присутні вчителі, почесні гості і фундатор Микола Потоцький. То ж в 1773 році в гімназії навчалося 506 учнів а на філософських курсах, 2-3 роки навчання, — 17 студентів і разом 523, із котрих 321 були українці (15; 69).
В 1784 році в наслідок реформ Бучацькі Василіяни повернулися в Литовську Провінцію і монастир залишився без вчителів. Австрійський уряд закрив гімназію і вищі філософські курси, а замість цих закладів відкрив головну нормальну школу з метою вивчення німецької мови і направив двох світських вчителів пп. Нейштетера і Кехля (15; 69).
В 1804 році з дозволу губернського уряду знову відкрито гімназію з п'ятьма відділами: інфіма, граматика, синтаксис, поетика і риторика. То ж Бучацькі Василіяни мали шестикласову гімназію, і чотирикласову головну нормальну школу і ковікт.
В 1856 – 1865 рр. при Бучацькому монастирі діяла препарандія (вчительська семінарія), це був єдиний заклад такого типу в Галичині, де готувалися вчителі народних шкіл (15; ч. 70).
Статистика свідчить, що на 1856 р. при Бучацькому монастирі існувала гімназія (шестикласна), головна нормальна школа і конвікт. Ще за директора гімназії о. Якова Загайського в одному із навчальних років число учнів у всіх школах Бучацького монастиря досягало 1000 учнів о. Яків Загайський за педагогічну роботу був нагороджений австрійським урядом орденом Золотого Хреста (24).
Таким чином, з 1893 року у ведені Бучацького монастиря залишився тільки конвікт, в котрому у навчальному 1894 – 1895 рр. навчалось і утримувалось 20 учнів. З визначних вихованців Бучацьких Василіян заслуговують згадки: В. Физикевич, Ю. Коссак, К. Щепковський,
Л. Березовський, К. Устиянович та інші.У 1906 – 1907 рр. Бучацький монастир значно зріс, що також свідчило про результативність Добромильської реформи.
У 1911 р. протоігумен Провінції Найсвятішого Спасителя
о. Платонід Філяс реорганізував гімназійний конвікт у "Місійний інститут ім. св. Йосафата" для підготовки Василіянських місіонерів у Галичині і за її межами. Розвиток Місійного інституту незабаром перервала Перша Світова війна, котра залишила свій слід на чисельності Бучацьких Василіян. Їх у 1916 році в монастирі було тільки 5.
І тільки в 1918 році ігумен Микола Лиско знову поновив діяльність Місійного інституту, прийнявши до нього 60 воєнних сиріт (4;124) з українських земель. Для нормального навчання на перешкоді ще була українсько - польська війна, більшовицька інтервенція 1920 р.
Характерною ознакою Бучацького монастиря була безперервна ротація ченців. Бучацькі ченці - Василіяни ввели в практику своєї освітнь - виховної діяльності щомісячні конференції, на котрих вирішували щоденні справи, пов'язані з функціонуванням Місійного інституту ім. св. Йосафата. Вихованню своїх учнів отці - професори приділяли постійну увагу. На конференції 17.11.1932 р. було розглянуто конкретне питання про мету Місійного інституту, не тільки як освітнього, але й як виховного навчального закладу. Було визначено такі риси виховника: "1) Розумна, жертвенна любов до виховника, яка вимагає розумного зближення до дитини і її світогляду. 2) Терпеливість. 3) Побожність. 4) Розумна строгість, яка нормувала б нашу любов, зберігала повагу виховника. 5) Потреба і обсяг самоосвіти виховника" (25). Такі засади виховника були підкріплені програмно - навчальними вимогами Місійного інституту. Був такий загальний план предметів і програми викладання в 1934 – 1935 роках: риторика — підручник о. Дрекера а також практичні вправи з декламації прози і поезії; латинська мова — Ціцерона, вісім пісень Горація, "Германію" Тацита, дві книги "Енеїди " Верлігія, 309 віршів Трістіа, вивчалась граматика; грецька мова; українська мова — правопис, граматика, поетика і література до найновіших часів (24); німецька мова; поьська мова. Зокрема, в програму навчання входили такі предмети: історія, географія, мінералогія, геологія, фізика, хімія, релігія, математика. Конференції проводились до початку Другої світової війни. В 1940 р. більшовицька влада заборонила діяльність Місійного інституту, проводячи репресії як проти УГКЦ, так і проти Василіянського чину. Внаслідок більшовицьких репресій в 1940–1941рр. чисельність ченців в Бучацькому монастирі зменшилась майже в 4 рази. Таким чином, Місійний інститут діяв: 1911 – 1914рр., 1918 – 1940рр., 1943–1944рр. Якщо в 1922 – 1929рр. в інституті навчався 471 учень, то можна вважати, що за 25 років свого існування Місійний інститут ім. св. Йосафата закінчило біля 1000 учнів. Це великий і славний здобуток Бучацьких ченців Василіян, якщо вважати, на які складні, в суспільно - економічному аспекті, роки припала діяльність Місійного інституту.