Іриней Білик, ЧСВВ - Єпископ Канонік
Римської Папської Базиліки Santa Maria Maggiore, перший правлячий Архиєрей
Народився 2 січня 1950 року у с. Княжпіль Старосамбірського району Львівської області в сім'ї Івана Білика та Анни з родини Крентів.
В 1957 р. розпочав навчання у Княжпільській восьмирічній школі і в 1959 р. продовжив у середній школі м. Добромиля, куди батьки переїхали на постійне місце проживання. В 1965 р. з огляду на глибоке християнське патріотично-національне родинне виховання і відмову вступити у ВЛКСМ та через репресії змушений був припинити навчання в даній школі і вступив до Львівського електротехнікуму зв'язку, паралельно продовжуючи навчання в Малехівській середній вечірній школі Жовківського району. В 1968 році за релігійні переконання і утиски з боку влади, змушений був залишити навчання в технікумі. Того ж таки року вступив на фізичний факультет Львівського Державного університету, однак тодішній політичний режим не дозволив продовжити навчання і через півроку був відрахований з університету.
Восени 1968 р. розпочав монаший вишкіл і філософсько-богословські студії в підпільному Чині Отців Василіян.
1968 р. змушений був податися дальше від Галичини і вступив на фізичний факультет Ужгородського Державного університету. Але там попав під пильний нагляд КГБ, так як паралельно продовжував духовні студії і підтримував тісні зв'язки з підпільними священиками Галичини і Закарпаття та єпископами Олександром Хірою, Йосафатом Федориком та Софроном Дмитерком, та ще й проживав на квартирі в родині монахині Теофіли Манайло ЧСВВ, яка була свідком вбивства єпископа Теодора Ромжі підісланою агенткою НКВД. Тут, на цій квартирі проживало ще декілька релігійно і національно свідомих студентів і часто відбувалися підпільні Богослужіння.
В 1972 році за сфабрикованими звинуваченнями на передостанньому курсі був виключений з університету і призваний на два роки військової служби, яка проходила на командному пункті штабу армії ПВО під землею стометрової глибини.
Після закінчення служби в армії в 1974 році отримав добру характеристику і рекомендацію з війська та зміг відновитися для продовження навчання в Київському Державному університеті на фізичному факультеті, який закінчив в 1977 році і одержав рекомендацію в аспірантуру та направлення на роботу в науково-дослідний інститут в м. Києві, але через переслідування з боку КГБ змушений був відбути на роботу на обов'язкове відпрацювання в район Центрального Кавказу в Кабардино-Балкарію в наукову експедицію Академії Наук України, де працював на висоті 2100 і більше метрів над рівнем моря. Там пропрацював майже десять років. Туди також прибули з Галичини ще два підпільні монахи ЧСВВ, які згодом стали священиками. Там виявилась можливість безперешкодно і часто відбувати у відрядження в Україну і таким чином підтримувати тісні зв'язки з підпільною УГКЦ та продовжувати підпільно студіювати богословські науки.
В 1978 році склав монаші обіти і був таємно рукоположений на священика єпископом Софроном Дмитерком.
В підпільних умовах відвідував з Богослужіннями Львівську, Закарпатську, Волинську області, Київ, Москву, також Казахстан та країни бувшої Югославії, а на початку виходу Церкви з підпілля і Донецьку область. 15 серпня 1989 року єпископами Софроном Дмитерком, Іваном Семедієм та Іваном Маргітичем підпільно висвячений на єпископа в невеликому будинку підпільного монастиря отців Василіян в передмісті Львова.
В 1990 році після офіційної легалізації УГКЦ отримав від Святішого Отця Івана-Павла II Папи Римського благословення і Папську Буллу титулярного єпископа м. Новени і призначення єпископом-помічником Івано-Франківської єпархії УГКЦ.
В січні цього ж року Декретом Правлячого єпископа Івано-Франківської єпархії Софрона Дмитерка призначений ректором відновлюваної Івано-Франківської Духовної Семінарії, першої на теренах тодішнього Радянського Союзу. Навчання проходило в орендованих в місті різних залах і в актовій залі монастиря Отців Василіян, що на Майзлях. Викладачами були ще довоєнні професори, частина викладачів місцевих вузів та запрошувані викладачі із-за кордону. Вже на перший курс тоді вступило понад 400 семінаристів, а на наступний рік кількість семінаристів разом із заочною формою навчання нараховувала біля 900 осіб. В цьому ж році Духовна семінарія була перереєстрована Держкомрелігії України як Теологічно-Катехитичний Духовний інститут і в цьому ж році відкрито Катехитично-Педагогічний факультет для монахинь і кандидаток.
24 травня 1994 р. паралельно призначений протосинкелом Івано-Франківської єпархії.
З осені 1994 р. до літа 1996 р. поглиблено студіював богослов'я в Папському Університеті "Анджелікум" в Римі, де захистив італійською мовою кандидатську дисертацію по догматичному богослов'ю.
19 листопада 2000 року уведений на престіл новоствореної Синодом єпископів УГКЦ і поблагословленої Святішим Отцем Іваном Павлом ІІ Бучацької єпархії УГКЦ, яку як добрий пастир і перший Єпископ-ординарій провадив протягом 7-ми років. За цей час, незважаючи на різні труднощі і перешкоди, розбудував організаційні структури єпархії. Також була створена солідна матеріально технічна база єпархіального управління на сучасному рівні з робочими приміщеннями для всіх підрозділів єпархіального управління, з актовою залою на 200 місць та сучасним конференц-залом на 50 місць, їдальнею на 120 місць з найсучаснішим кухонним обладнанням та невеликий готельний комплекс при єпархіальному управлінні для приїжджих гостей. Була проведена реконструкція Вищого дяківського училища, яке за стараннями Єпископа було реорганізовано в Дяківську Академію з семінарійним укладом навчання і проживання, єдину такого роду в УГКЦ. Почала регулярно виходити щомісячна єпархіальна газета «Христова Скеля» тиражем 10 тисяч примірників.
Липень - 2007 р. Б.