З самих початків християнства, вірні ревно сповнювали настанову Христа: «Чиніть це на мій спомин» (Лк 22, 19). Проте, наш Спаситель не дав більше ніяких настанов і, у тому ж числі, не казав як часто ми повинні звершувати цей спомин. Тому в перших століттях християнства цей спомин звершували по-різному, з різною частотою. Відповідно були дні, коли служилася Літургія та були алітургійні дні, тобто такі дні, коли Євхаристія не звершувалася.
Детальніше: Що маємо знати про храм і богослужіння? Божественна Літургія. Історія Літургії
Божественна Літургія є вічним спомином безконечного, довершеного для нас подвигу любові. Це джерело духовного життя, нею кріпиться і єднається Христова Церква. Літургія знаходиться у центрі християнства, а в центрі Літургії – «Агнець заколений від заснування світу» (Од 13, 8). На Божественній Літургії Бог Отець вводить нас у повноту свого життя, даруючи нам Сина. А Син дарує на себе самого на поживу у трапезі Слова і трапезі Тіла й Крові, щоб ми стали з Ним, як каже св. Кирило Єрусалимський, «спів тілесні й спів кровні» і мали участь у його божестві. Літургія – це діло Бога, який через Христа у Святому Дусі творить спасення світу.
Детальніше: Що маємо знати про храм і богослужіння? Божественна Літургія. Слово «літургія»
Літургія є спільною молитвою християнської спільноти, збудованої навколо Євхаристії. Цією молитвою прославляється Бог і освячується людина. Зрозуміло, що Євхаристія, яка є жертвою Ісуса Отцю, є найдосконалішою дією прославлення. Цю жертву приносить Син Отцю через особу священика. Коли ми поєднуємось із Христом, приймаючи його Тіло і Кров, ми освячуємося. Євхаристія є найяскравішим прикладом прославлення і освячення. Отже, коли церква збирається для молитви, Бог прославляється, а люди освячуються. В Літургії ми безпосередньо, але таїнственним способом зустрічаємо живого Христа. Ісус Христос перебував на землі, помер, воскрес і вознісся на небеса, поза нашим зором. Він знову прийде для того, щоб безумовно бути присутнім для всіх людей в останній час. Він був присутнім і буде присутнім, - те, що Христос справді присутній серед нас тепер і завжди, є безсумнівною вірою Його Церкви. Документ про Священну Літургію (Sacrosanctum Concilium) говорить про те, як Ісус є присутній у Церкві:
Священнослужителі звершують богослужіння в літургійних ризах, які символізують нове життя у Воскреслому Христі; пишністю і красою ризи виражають «благу красу» (Требник, Чин освячення священичих риз) грядучого Божого Царства. Символіку риз виражають молитви на їх зодягання.
Детальніше: Що маємо знати про храм і богослужіння? Літургійні ризи диякона, священика та єпископа
.jpg)
Висвячення диякона, пресвітера та єпископа відбувається під час Божественної Літургії через покладання рук (грецькою мовою «хіротонія») єпископа й моління Церкви. Покладаючи руку на висвячуваного, єпископ прикликає на нього благодать Святого Духа. Так, висвячуючи пресвітера, єпископ молиться: «Божественна благодать, що завжди недужих оздоровлює і те, що їм недостає, доповнює, поставляє благоговійного диякона в пресвітерство. Тож помолімся за нього, щоб зійшла на нього благодать Пресвятого Духа, і промовмо всі: Господи, помилуй». До молитви єпископа долучається моління Церкви. Багаторазовим вигуком аксіос (з грецької достойний) спільнота стверджує, що рукоположений через божественну благодать став достойним священичого служіння. Подібно до Хрещення і Миропомазання, Рукоположення в будь-який чин несе в собі незгладиму печать благодаті, а тому його можна прийняти тільки раз у житті.
Диякон. Грецьке слово «діяконос» означає «служитель». Вживає його ап. Павло в листі до Тимотея (1 Тим 3, 8-10), і до филип’ян (1, 1). Чин цей встановили самі апостоли, щоби звільнити себе від обов’язків чисто матеріального порядку: «Не личить нам лишити слово Боже та при столах служити» (Ді 6, 2). Тож вибрали вони сімох мужів, «повних Духа і мудрости» - «і поставили їх перед апостолами і, помолившись, поклали їх перед апостолами і, помолившись, поклали на них руки» (Ді 6, 6).
Обов’язком диякона було: послугувати при столах удовам і вбогим; допомагати апостолам у оголошенні Євангелії, і єпископам у виконуванні св. Таїнства Хрещення (Ді 6, 8; 8, 5 і 12), навчаючи неофітів правд віри, як про це згадує Тертуліян (Хрещення 17). Стверджує це також св. Ігнатій Мученик у своїх листах (Еф 2, 1; Флд 11, 1). Диякони приводили неофітів-оглашенних на Божественну Літургію. По закінченні дидактичної частини, коли один з дияконів виголошував «Оглашенні, вийдіть!», другий випроваджував їх поза церковні двері. Під час богослужінь диякон, послугуючи єпископові чи священикові, відкривав чашу (Юстин, Апол. 1, 65), роздавав освячене вино вірним (Апостол. Констит. 8, 13), співав єктенії, повідомляв учасникам про хід богослужіння відповідними виголосами: «Будьмо уважні», «Премудрість» тощо.
Детальніше: Що маємо знати про храм і богослужіння? Історичний огляд: диякон, пресвітер, єпископ
Сторінка 3 із 21
