З самих початків християнства, вірні ревно сповнювали настанову Христа: «Чиніть це на мій спомин» (Лк 22, 19). Проте, наш Спаситель не дав більше ніяких настанов і, у тому ж числі, не казав як часто ми повинні звершувати цей спомин. Тому в перших століттях християнства цей спомин звершували по-різному, з різною частотою. Відповідно були дні, коли служилася Літургія та були алітургійні дні, тобто такі дні, коли Євхаристія не звершувалася.
Відповідь на запитання як часто та в які дні звершувалася Євхаристія в апостольські часи, можемо знайти на сторінках Святого Письма. У Діяннях Апостолів говориться наступне: «І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та молитвах. І кожного дня перебували вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті» (Ді 2, 42; 46), та: «А дня першого в тижні, як учні зібралися на ламання хліба» (Ді 20, 7). У першому посланні до Коринтян апостол Павло, говорячи про збірку «для святих» пише: «А першого дня в тижні нехай кожен із вас відкладає собі та збирає, згідно з тим, як ведеться йому, щоб складок не робити тоді, аж коли я прийду» (1 Кор 16, 2), вказуючи на те, що християни Коринту мали спільне зібрання в «перший день», тобто день після суботи.
Також апостол Іван, описуючи видіння, згадує про «Господній день»: «Я був у дусі Господнього дня, і почув за собою голос гучний» (Од 1, 10). Святе Письмо говорить нам про «перший день» та «день Господній», а таким днем є неділя. Отже, можемо припустити, що в апостольські часи християни звершували Євхаристію в неділю.
Починаючи з ІІ ст. можемо говорити про єдність Євхаристії та недільного дня. Також про закріплення Євхаристії за неділею говориться у Дідахе, у Плінія, в Юстина та у І Апології бж. Августина. Вже з цих найдавніших свідчень ранньохристиянської літургійної практики неділя отримує статус своєрідного стовпа літургійного життя і стає центром соборного святкування Євхаристії.
Проте, у тому ж ІІ ст. засвідчене бажання деяких спільнот причащатися частіше. За свідченням Тертуліана, вірні брали освячені дари з недільної Євхаристії для щоденного причастя впродовж тижня по домах.
Також, на початку ІІ ст. у Північній Африці в рамках днів стаційних і посних, тобто в середи і п’ятниці, звершували Євхаристію, по що згадує Тертуліан. Додатковими днями, коли служилась Літургія, стали річниці днів смерті мучеників. Її звершували у будь-який день, коли випадала пам'ять того чи іншого мученика, чи то понеділок, чи вівторок, чи якийсь інший день. Св. Кипріян зобов’язував свій клир до ретельного занотовування днів смерті мучеників для того, щоб звершувати в ці дні безкровну жертву.
У IV ст. Літургія в більшості церков звершувалась крім неділі, лише в суботу. Враховуючи свідчення свв. Атанасія та Тимотея, Сократа та Івана Касіяна, такий стан був в Олександрії, Єгипті, Тиваіді та в Малій Азії. Св. Василій Великий у листі до Кесарії пише: «Ми в Кесарії причащаємося чотири рази кожного тижня: в неділю, середу, п’ятницю і суботу, а в інші дні, якщо випаде пам'ять святого».
У склад першого богослужіння входило: благодарення Богу Отцю (1 Кор 11, 26) і благословення хліба та вина (1 Кор 10, 16). Опісля наступало роздроблення освячених Дарів і роздавання їх вірним. За можливостями до цієї основи приєднували: читання священичих книг Євангелія (2 Кор 8, 18) і апостольських послань (Кол 4, 16); духовний спів; повчання, які вели настоятелі і інші, хто мав дар від Святого Духа (Ді 2, 42; 1 Кор 14, 26-29); молитви вірних, які виголошував настоятель за себе і весь світ (Ді 2, 42; 1 Тм 2, 1-2).
Прив’язання до апостольської традиції ламання хліба знаходимо в літургіях, зв’язаних з іменами св. ап. Якова, св. євангеліста Марка, в Апостольських Правилах, у св. Василія Великого та св. Івана Золотоустого і інших. Їхня подібність між собою в ІІ і ІІІ ст. пояснюється тим, що в основу звершення Літургії покладений чин переданий від апостолів.
о. Мирослав Думич, доктор літургійного богослов’я