Літургія є спільною молитвою християнської спільноти, збудованої навколо Євхаристії. Цією молитвою прославляється Бог і освячується людина. Зрозуміло, що Євхаристія, яка є жертвою Ісуса Отцю, є найдосконалішою дією прославлення. Цю жертву приносить Син Отцю через особу священика. Коли ми поєднуємось із Христом, приймаючи його Тіло і Кров, ми освячуємося. Євхаристія є найяскравішим прикладом прославлення і освячення. Отже, коли церква збирається для молитви, Бог прославляється, а люди освячуються. В Літургії ми безпосередньо, але таїнственним способом зустрічаємо живого Христа. Ісус Христос перебував на землі, помер, воскрес і вознісся на небеса, поза нашим зором. Він знову прийде для того, щоб безумовно бути присутнім для всіх людей в останній час. Він був присутнім і буде присутнім, - те, що Христос справді присутній серед нас тепер і завжди, є безсумнівною вірою Його Церкви. Документ про Священну Літургію (Sacrosanctum Concilium) говорить про те, як Ісус є присутній у Церкві:
«Задля звершення такого великого діла Христос завжди присутній у своїй Церкві, передусім у літургійних діях. Він присутній у Жертві Божественної Літургії і в особі служителя, коли «через священиче служіння нині жертвує Той, хто колись приніс себе у жертву на хресті, і головною мірою – у євхаристійному вигляді. Він присутній своєю силою у святих Таїнствах так, що коли хтось хрестить, - хрестить сам Христос. Він присутній у своєму слові, адже це Він промовляє, коли в Церкві читають Святе Письмо. Врешті Він присутній, коли Церква молиться і співає, адже Він обіцяв: «Де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них» (Мт 18, 20). Справді, у цьому великому ділі, в якому звершується досконала прослава Бога й освячення людей, Христос завжди єднає зі собою свою возлюблену Невісту – Церкву, яка взиває до свого Господа і через Нього поклоняється Вічному Отцеві » (Конституція про Святу Літургію, ІІ Ватиканського Собору, 7).
Центром нашого молитовного життя є не обряди, звичаї чи тексти, а Сам Христос Ісус. Саме Його присутність під час нашої молитви дає цій молитві власну силу. Таїнственність літургійного життя Церкви проявляється також у тому, що Ісус є присутнім і водночас відсутнім. У перші дні Церкви, з часів апостолів так християни бачили своє життя в Ісусі. Він не був просто фігурою в історії, а живою особою. Він діяв з ними і через нього.
Для ранньої Церкви Ісус сам став її новим релігійним і літургійним життям. Ісус став новим творінням: «Тому то, хто в Христі, той нове творіння; старе минуло, а нове настало» (2 Кор 5, 17). Ісус є новою і досконалою жертвою. Ісус є не лише новим первосвящеником, а й досконалим священством (1 Пет 2, 9).
У християнському поклонінні ми не звертаємось до Бога, який є далеко від нас на небесах і дивиться на нас з великої відстані. В християнському поклонінні ми святкуємо присутність Христа, Сина Божого, який став людиною, серед нас тут і тепер.
Особа воскреслого Ісуса схована від наших очей. Ми бачимо його в матеріальних знаках. Ми бачимо хліб, вино й ікони. Ми навіть чуємо голос Ісуса Христа в голосі диякона чи священика, коли вони читають Євангеліє. Коли ми молимося під час Літургії, Ісус молиться з нами. Літургія є спільною працею Христа і його Церкви. Ісус продовжує діяти «символічним і прихованим» способом у Церкві. Церква є матеріальним тілом, створеним для людей. Коли ці люди збираються для молитви, вони стають тайною (таїнством), символом присутності Ісуса. Вони є тілом і іконою Ісуса. В Літургії ми зустрічаємо воскреслого Ісуса і молимося з Ним і через Нього Отцю з натхнення Святого Духа. Ця зустріч повинна змінити наше життя.
Літургія – це особливий момент, де ми показуємо, що означає бути християнином, де ми бачимо, що означає бути членом Церкви. Ми повинні бути тілом Христа в світі, кожну мить людської історії. Наша Літургія повинна жити і діяти у світі. Наше життя в Церкві повинне підтримувати нас у щоденній боротьбі за те, щоб стати подібними до Христа.
о. Мирослав Думич, доктор літургійного богослов’я