Наша зустріч із генерал-майором Павлом Лосиком з об"єктивних причин відкладалася. І за дивним збігом обставин, чи то на підтвердження того, що для Бога немає нічого випадкового, - ми зустрілися якраз напередодні професійного свята - Дня військ внутрішньої служби. Адже генерал - начальник Департаменту з виконання покарань по Тернопільській області, тобто, найвищий посадовий чин цієї галузі військ.

Павло Лосик найпривабливіший тим, що народився, жив, навчався на Чортківщині, робив свої перші кроки у життя, відтак - певного часу працював на керівних посадах. До свого високого чину він йшов поступово, сходинка за сходинкою, нічого не пропустивши і не перескочивши. Тому здобув найбільший скарб - життєвий і фаховий досвід. Його історія життя - цікава і захоплююча. То ж чим живе генерал Лосик, про його службу і захоплення читайте далі.

Пане генерале, куди б доля вас не провадила, ви завжди повертаєтеся до Чорткова.

- Чортківський район - це моя маленька батьківщина. Я народився тут у патріотичному селі Ромашівка, там минули мої шкільні роки.

Так як у Ромашівці була тільки початкова школа, то я згодом навчався у Косівській восьмирічці, а далі - у Білобожницькій середній школі.

Мої батьки - звичайні сільські люди, які усе своє життя пропрацювали у колгоспі, були дуже побожними. Мати - Емілія Павлівна, а батько Степан Михайлович Лосики. Тільки ось, на жаль, мого батька уже немає, він помер у 1992 році. А мати й досі проживає у селі Ромашівка.

 

У церкві св. Івана Богослова, яка є осередком духовності у Чортківському СІЗО, Богослужіння відбуваються за церковним уставом, як у звичайних церквах. На Хрестопоклінну неділю тут виставляли хрест, а у Страсну п’ятницю виносили Плащаницю. За давньою українською традицією, біля Божого гробу обов’язково повинна бути символічна сторожа. Тому їхню роль виконували, звісно, самі ж ув’язнені, склавши спеціальний графік чергування. Підготуватись в’язням до Пасхи допомагали студенти Чортківської Дяківсько-Катехитичної Академії, які разом із ними молились на стаціях Хресної дороги, а очистити душі від усілякої скверни і гріха в’язні могли у Таїнстві Сповіді, до якої мали можливість приступити. У Богослужіннях брали участь в’язні господарської обслуги СІЗО, а це  - більше двадцяти в’язнів, а ті, яким заборонено виходити із камер, могли дивитись відправи у трансляційному режимі. Приступити до Плащаниці мали можливість також і ув’язнені жінки.

 

«Господи, час посту –
час роздуму над
Твоїми стражданнями»

Вже стало традицією, що студенти Дяківсько-Катехитичної Академії готують духовні роздуми над Хресною Дорогою Ісуса Христа. Ці думки брати висловлюють у музичному супроводі, додаючи страсні духовні пісні.

До Хресної Дороги студенти готувалися ще за місяць до початку Великого Посту. Свій перший виступ дяки-регенти  провели у Катедральному Соборі свв. Верховних апостолів Петра і Павла. Наступного дня колектив студентів ЧДКА ім. свщмч Г. Хомишина запросили у Чортківський СІЗО. Думки з приводу наступного виступу були різними, а також були відчуття страху і переживання. «Переступивши поріг ізолятора ми відчули себе в іншій реальності, в іншому середовищі…» – сказав після виступу один із учасників цього дійства. Та найбільше нас здивувало, наскільки приязно нас прийняло керівництво СІЗО та якими  уважними були під час виступу в’язні. Вступне слово сказав духівник нашої Академії, а також капелан о. Андрій Лемчук. У своєму зверненні він закликав ув’язнених не сприймати все, що буде відбуватися як концерт, але як молитву. По закінчені Хресної Дороги студентам подякували і запросили  на наступний рік. Студенти ж покидали СІЗО і надіялися, що їхня праця не пройшла даремно, а хоч щось залишиться у серцях слухачів, яке б перейшло у покаяння, навернення і християнське відношення до своїх ближніх.

Студент ЧДКА
Ігор Дармограй

Від 30 березня до 2 квітня у реколекційному центрі Львівської Архієпархії в м. Брюховичах, проходив тренінг-семінар в’язничних капеланів УГКЦ. Гасло зустрічі: «Пам’ятайте про в’язнів, немовби ви самі були з ними в кайданах» (Євр. 13, 3). Сюди з’їхалися в’язничні душпастирі з цілої України для спільної молитви, навчання та ділення досвідом. Бучацьку Єпархію представляли священик-емерит о. Павло Менлі, о. Ігор Середа, о. Андрій Лемчук та с. Єремія Кузик із Згромадження сестер Пресвятої Родини.

Навчальний збір розпочався 31 березня зі слова Владики Михаїла (Колтуна), керівника відділу УГКЦ у справах душпастирства в силових структурах. У вступному слові Владика сказав, що правдиве душпастирство в тюрмах повинно працювати на гуманізацію в’язниць. Після благословення та спільного фото короткі доповіді мали всі присутні в’язничні капелани.

Сиропусна неділя: у народі ще говорять, що це неділя прощення. Це означає, що в цю неділю християни просять один в одного прощення за те, що коли-небудь щось поганого зробили чи вчинили.

Як завжди в неділю, на території Чортківського СІЗО у храмі св. Івана Богослова, відправилась Божественна Літургія, яку відправляв о. Андрій Лемчук. На Богослужінні присутні в’язні господарської обслуги, але також мають змогу почути її і інші в’язні – ті, що знаходяться під слідством, бо до камер підведене озвучення. Особлива ця відправа була тим, що після Літургії відбувся чин Всепрощення. Всі присутні у храмі просили прощення один в одного. Цей момент мені особливо запам’ятався, бо я побачив усмішки на обличчях в’язнів, коли вони потискували руки один одному. В такому місці як тюрма побачити усмішку можна не часто.

Крім недільного Богослужіння, як адміністрація, так і ув’язнені мають змогу висповідатися чи поговорити з священиком-капеланом, послухати його проповіді, повчання. Багато ув’язнених навертаються і хочуть справді жити з Богом.

Зачерпнім воду з радістю, вірні, бо благодать Духа для тих, хто з вірою черпає, невидимо подається від Христа Бога і Спаса душ наших

Стихира на Водосвятті

Справді, як говорить стихира на Йорданському Водосвятті, важлива віра для тих, хто черпає воду благословення, бо тоді у серце приходить радість, бо від Господа невидимо подається благодать, що стається моментом спасіння.