«Хресна дорога» - це Богослуження, що спонуває нас до глибокої призадуми над терпіннями Ісуса Христа в часі шляху від дому Пилата до гори Голгофа, що поблизу Єрусалиму. Оскільки не кожен може відвідати це місце терпінь, церква закликає нас духовно переживати 14 умовних зупинок (стацій) Страждального Христа, які також нагадують нам і наші щоденні терпіння. Тож йдімо за нашим Спаситилем, переживаймо разом з Ним, візьмімо приклад до наслідування і відчуймо цю велику і безмежну любов, любов Бога до людей. Стараймося відчути Його терпіння і біль. Усвідомлюємо, що Він з любові до нас прийняв на Себе таку страшну кару, щоб так спасти нас від гріха й від вічної кари в пеклі. Тому серце наше м’якне й розпалюється любов’ю до Ісуса Христа.
Зараз ми переживаємо час Великого Посту. Це благодатний час, і важливо його добре використати. Кожен християнин старається добре використати цей час і виправитися. Слово «виправлення» стосується багатьох ділянок людського життя. Але цих декілька слів стосуються людей, які перебувають у в’язниці.
Чи можливе виправлення ув’язненого? Про це можна багато говорити, дискутувати чи полемізувати. Дехто вважає, що в’язень може і повинен виправитися, інший у це не вірить і заперечує.
Все ж, маємо Великий Піст – час також і роздумів. Тож подивімося на в’язнів очима віри – так, як їх бачить Господь.
У ювілейному 2000 році Католицька Церква святкувала також і ювілей у в’язницях. Тому роздумаймо над словами вже покійного святішого отця Івана Павла ІІ, сказаними тоді до в’язнів. Хоч вже минули 10 років, але ці слова актуальні і сьогодні.
У суботу, 19 грудня до храму, що знаходиться на території Чортківського СІЗО завітав св. Миколай.
Святкування пам’яті цього великого і завжди очікуваного святого розпочалось із молитви до нього. Вранці було відслужено Акафіст до Святого, після якого сам Миколай особисто прийшов і обдарував тих, хто в молитві до нього прибігає, просячи через його заступництво Божого прощення.
У в’язниці нечасто можна побачити усмішку. Та цей день був виключенням. Ми бачили не тільки усмішки, а й сльози.
Протягом кількох днів в Україні перебуває голова європейського представництва Міжнародної католицької комсії душпастирської опіки у в’язницях (ICCPPC) диякон Пітер Ехтермаєр. Комісія діє під керівництвом Папської ради „Справедливість і мир”. В рамках цього візиту 11 грудня у Києві у храмі Св. Василія Великого відбуался одноденна зустріч головних єпархіальних капеланів УГКЦ.
У зустрічі взяли участь: о. Віталій (Котик), ЧНІ, капелан Чернігівської виправної колонії, о. Михайло Бугай, капелан Бережанської виховної колонії, о. Ярослав Данків, капелан Донецької виправної колонії, о. Олексій Куйбіда, капелан Товмачівської виправної колонії, о. Андрій Лемчук, капелан Чортківського СІЗО, о. Ігор Сереа, капелан Копичінської виправної колонії, о. Василь Гром, капелан Дрогобицької виправної колонії, о. Любомир Григель, капелан Самбірської виховної колонії та диякон Костянтин Пантелей, референт УГКЦ з питань в‘язничного душпастирства.
9 жовтня 2009 року, у день переставлення Святого Апостола Івана Богослова у церкві, що побудована на території Чортківського слідчого ізолятора на Тернопільщині і яка освячена на честь цього святого відбулася празнична Божественна Літургія. На Літургії були присутні співробітники установи, священики Української Греко-Католицької Церкви, монахині згромаджень сестер Мироносиць та Пресвятої Родини, засуджені які відбувають покарання у господарській обслузі СІЗО.
Літургію очолив Апостольський Адміністратор Бучацької Єпархії УГКЦ о. Дмитро Григорак у співслужінні капелана установи о. Андрія Лемчука та священиків Чортківського деканату. Був присутній на святкуванні і фундатор храму о. Павло Менлі.
26-27 вересня в Унівській Свято-Успенській лаврі відбулася проща для представників Кримінально-виконавчої служби, тобто для людей, які працюють у в’язницях. Проща відбулася на празник Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста і мала гасло: «Справедливість, віра, милосердя».
Працювати у в’язниці – нелегка справа. Це можна назвати навіть покликанням. Зовсім нелегко ставитися до засудженої людини з вірою та милосердям, знаючи, що за плечима в неї не один тяжкий злочин. Та для працівників в’язниць з такими людьми приходиться бути майже кожен день, і тому вкрай важливо, щоб і вони самі не втратили гуманності або навіть і віри.
«Унівська земля кличе ще і ще раз кожного, хто, хоч раз, побував на ній», – каже п. Богдан, учасник прощі. ««Прийдіть до мене, стомлені й обтяжені. Ярмо ж бо моє любе і тягар мій легкий», – ці слова мимоволі приходили на думку, коли я відбував це паломництво», – продовжує п. Богдан, – «Участь у Святій Літургії, похід із свічками на Чернечу гору – місце поховання унівських монахів, споглядання древньої обителі – все це залишило глибокий слід у душі кожного паломника».
Сторінка 8 із 10
