Розвиток та діяльність монастирів на території села

Із хрещенням прийшло на Русь-Україну й чернецтво. У “Слові про закон і благодать” (1049 р.), автором якого є Київський митрополит Іларіон, сказано, що “слідом за хрещенням монастирі на горах стали і чорноризці появились”. А деякі науковці вважають чернецтво на Україні навіть дещо старше від дати прийняття християнства на Русі. Легкий доступ до Чорного моря, положення на периферії тодішнього римсько-грецького світу сприяли розміщенню на Криму візантійської чернечої еміграції в формі пустожительства. Можливо, це група місійного чернецтва, яку пізніше забрав з собою до Києва Володимир Великий, а коли ці місії закріпились, почали поставати перші чернечі осідки. А між ними матір українських монастирів – Києво-Печерська Лавра. У монастирях давньої України-Русі дуже поширеним був культ Богоматері, а монастирі були джерелами відродження духовного життя народу і то не тільки релігійного, але й просвітнього. У вищезгаданому найстаршому монастирі вже в 1073 р. збудовано церкву на честь Успення Пресвятої Богородиці. Від того часу на території України зародились тисячі монастирів, у яких також часто знаходились чудотворні ікони Пресвятої Богородиці. Споконвіків монастирі, славні своїми чудотворними іконами, притягували до себе звідусіль численні паломництва, як наприклад Улашківський Святойванівський Василіянський монастир, де знаходяться аж дві святі ікони. Також в Улашківцях, активно діяло згромадження сестер св. свщмч. Йосафата, про яке докладніше йтиметься нижче.