Ангел же сказав їм: "Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь. І ось вам знак. Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах".

Прийміть від мене і від усіх працівників управління нашої Єпархії щиросердечне привітання з святом Різдва Христового.

Різдво – одне з найбільших християнських свят. Воно пригадує нам виняткову по важливості подію: в історію людства увійшов Бог. Вічний, безмежний, неосяжний, абсолютно трансцендентний. Бог увійшов у простір і час, увійшов видимо, ставши людиною, одночасно не перестаючи бути Богом. У певний час, як пишуть історики: у певному місці – недалеко від Єрусалиму, в невеликому юдейському містечку Вифлеємі, від Діви, на ім’я Марія, народилося хлоп’я, якого згідно Божого веління назвали Ісус (по-єврейськи Єгошуа – Бог спасає) І от, коли він це задумав, ангел Господній з'явився йому уві сні й мовив:"Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа. Вона породить сина, і ти даси йому ім'я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх"(Мт.1,20-21)

В той час ця подія не здивувала і не викликала захоплення у всього світу, вона була майже непомітною для єврейського народу, який чекав на прихід Месії. Зате сьогодні це ім’я, ім’я Ісуса Христа, знає увесь світ і знатиме до кінця віків. Будуть проходити століття, тисячоліття, будуть виникати і зникати народи, держави, імперії, будуть змінюватися епохи, але ім’я Ісуса Христа ніколи не загубиться в історії: воно назавжди увійшло в пам’ять і свідомість жителів планети Земля.

Бо Він – не тільки людина: в особі Ісуса Христа Бог і людина з’єдналися назавжди. В Ньому з’єдналися дві природи: Божа і людська, з’єдналися нерозривно і навічно. Ісус Христос – це правдивий Бог і правдива Людина.

Про нього сьогодні знають всі, але тільки ті люди, які вірують в Нього як в Бога, які визнають, що в Ісусі Христі об’явився світові Творець, тільки ті стають учасниками християнства – релігії, яка єдина у світі найповніше відкриває людині Бога, найбільше наближує і найтісніше поєднує людину з Богом. 

Він прийшов, щоб навчити нас йти найпростішою і найнадійнішою дорогою бо щастя, і то до вічного щастя, до Бога. Він прийшов, щоб дати приклад як маємо жити. Він прийшов, щоб вмерти за нас і спасти всіх. Він змінив хід історії людства. Навіть час люди почали рахувати від Його приходу: нині ми живемо у 2008 році від народження Христа, живемо в новій ері – ері християнства.

Христос змінює лице світу, змінюючи людину: людину не абстрактну, а кожну конкретну людину, яка прийняла Його як Спасителя. Ці люди під впливом Божої ласки поступово змінюються, уподібнюючись до Нього: вони починають мислити, бажати і жити поновому – так, як Він.

Через одиниці Христос перемінює цілі народи. Християнство сформувало культурне і моральне обличчя європейської цивілізації, в тому числі – нашої рідної України.

Вже більше тисячі років Україна святкує Різдво Христове. Християнство глибоко увійшло в душу нашого народу. Ми не уявляємо собі нашого життя без Різдва з його веселими колядками, вертепами, святою вечерею, смачною кутею. Навіть в часи відносно недавніх диких гонінь за віру Христову з боку ворогів Христа, наш український народ дотримувався традицій святкування Різдва. Ми не тільки зберегли, але й збагатили наші традиції. Щороку Різдво збирає українські сім’ї за святою вечерею і наповнює радістю наші серця.

Але Різдво Христове – це не тільки радісні колядки і веселі вертепи. Якщо ми сприймаємо Різдвяні свята тільки як явище людської культури, ми втрачаємо найважливіше, а саме – духовні скарби, які Господь хоче щедро роздавати всім, хто їх очікує. Різдво – це не тільки час пригадування про певні історичні події, це також час, в який Бог зсилає на нас Свою благодать, щоб наблизити нас до себе, щоб зігріти нас Своїм теплом, Своєю любов’ю, щоб залікувати рани наших душ. Господь пропонує нам Себе взамін за наші немочі, терпіння, клопоти. Він хоче прийти і оселитися в наших серцях тихою радістю, яка була би з нами не тільки під час Різдва, а завжди і незалежно від обставин нашого життя.

Бог прийшов у світ як немічне немовля. Він не наказує служити Йому, Він не наказує любити Його, Він нікого не карає і не залякує, Він нікого не обманює і не купує, як роблять це сильні світу цього. Він прийшов і покірно й терпеливо стоїть і чекає біля дверей нашого серця. Він буде стояти і чекати, якщо треба, то й все наше життя, аж поки ми не відкриємо двері і впустимо його. Заради людини Бог став людиною, щоб людини стала подібною до Нього. Він прийшов і чекає. Відповідь за людиною: за мною і за тобою, за кожним з нас. Прийняти Бога чи не прийняти у своє життя?! Прихід Христа у світ поставив кожну людину перед вибором: Бог прийшов, чи ти приймеш Його, людино?! «Звичайно, прийму! Як же може бути інакше?!» – скаже кожен із нас – християн. Але прийняти Бога у своє життя – означає змінитися так, як того хоче Він. І це найбільша проблема сучасних християн: на словах готові вмерти за Нього, а ділами своїми заперечують і усувають Бога зі свого життя.

Оглянімось в наше минуле: скільки разів ми не приймали Ісуса через нашу байдужість і лінивство душі, коли Він просив помочі устами наших потребуючих ближніх? Скільки разів ми були подібні до тих господарів, які безжально і з холодним серцем відмовили в притулку Пречистій Діві і св. Обручнику Йосифу, коли ті чекали з години на годину народження Дитинки? А скільки разів ми обурювалися і осуджували царя Ірода за страшне і нелюдське вбивство невинних немовлят у Вифлеємі, забуваючи про те, скільки разів ми убивали, в духовному значенні, Христа в своїх серцях і в серцях інших людей нашими гріхами, ненавистю, злобою, гнівом, чварами. А скільком людям завдали ран на серці, і ран, можливо, не тільки духовних. Зрештою, зло, яке є навколо нас, в якійсь мірі існує завдяки нам: кожний з нас вніс свій вклад в загальне зло. Нажаль. Але саме для того й народився Ісус у холодному вертепі, щоб всіх нас звільнити від цієї залежності від зла. Треба дозволити Йому увійти у наше повсякденне життя, очистивши своє серце від всякого зла, бо в серці, в якому є злоба, немає місця для Нього.

Тому не будьмо подібні до тих негативних персонажів Різдвяних подій. Радше берімо приклад з трьох царів, які, шукаючи Христа, пройшли довгий і важкий шлях і принесли Йому достойні дари. «І вони впали ниць, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну» (Мт.2,11). А якщо ми не маємо з чим прийти до Ісуса, то принесімо Йому наші щирі і люблячі серця, як це зробили убогі пастушки. Ісус прийме всіх незалежно від того, хто що приніс (бо й не маємо що приносити, не маємо чим перед Ним похвалитися). Головне, що ми прийшли до Нього і прийняли Його за Господа свого життя, віддаючи Йому себе до останку.

Христос народився! Тож впустімо Його в наші оселі, в наші родини, в нашу країну, а найперше – в наші серця!