До 120-річчя від дня народження Блаженнішого Йосифа Сліпого, Кардинала і Патріарха Української Греко-Католицької Церкви

Великий Патріарх, Первоієрарх Української Греко-Католицької Церкви, Кардинал Йосиф Сліпий, на жаль, не дожив до днів незалежності України, епохи відродження УГКЦ з руїн і попелу. Але, на щастя, за час своєї невтомної жертовності для нашої Церкви він заложив основи для її теперішнього відродження. П’яту частину свого життя Патріарх провів у більшовицьких тюрмах і таборах, у муках і знущаннях, злиднях і тортурах.

Народився Йосиф Сліпий 17 лютого 1892 р. в селянській родині в с. Заздрість Теребовлянського району, що на Тернопільщині. Вже у старшому віці він писав про це: «Народився я і був вихований в українській, християнській, глибоковіруючій родині. Вона передала мені і защепила в мені віру в Христа і любов до Нього».

Середню освіту здобув Йосиф у Тернопільській гімназії. А потім була греко-католицька духовна семінарія у Львові, австрійський університет у м. Інсбруку, захист докторату в цьому університеті. А 30 вересня 1917 р. після свого повернення з Росії із заслання митрополит Андрей Шептицький висвятив Йосифа у священичий сан. Після цього він продовжує навчання у Римі: в університетах Григоріанум та Анджелікум; одночасно ґрунтовно вивчає мови: латинську, старогрецьку, німецьку, англійську, французьку, італійську, польську, чеську, болгарську та російську.

У 30-річному віці о. д-р Йосиф прибув до Львова і був призначений митрополитом Андреєм на посаду професора догматики у Духовній семінарії. А через чотири роки він став ректором семінарії. У 1928 р. семінарія була перетворена у Богословську академію, а о. д-р Йосиф стає її ректором.

У зв’язку із встановленням радянської влади у нашому краї у 1939 р. і початком більшовицького терору митрополит Андрей добився у Святого Престолу благословення на смерть за віру і єдність Церкви з проханням іменувати о. д-ра Йосифа помічником митрополита, його коад’ютором з правом наступництва. Хіротонія відбулася 22 грудня 1939 р. Але вона до певного часу зберігалася у таємниці. Важкі це були часи, як для нашої Церкви, так і для її ієрархів! Маю на увазі обидві окупації: більшовицьку і фашистську. А потім були другий прихід Червоної Армії, смерть митрополита Андрея 1 листопада 1944 р., а потім – розправа над УГКЦ, тобто окупаційний наступ на неї. Почалися арешти ієрархів, священиків, мирян за те, що відмовилися вони від возз’єднання з Російською Православною Церквою. Серед них був, звичайно, і митрополит Йосиф. Оскільки не вдалося ворогам зламати його духовно, то вирішили ламати фізично, а тому й засудили на вісім років примусових робіт у сибірських таборах. Правда, на жаль, вісім років перетворилися у 18 примусової праці у таборах холодної Півночі та Сибіру. І хоч навесні 1953 р. після смерті Сталіна почалася так звана «хрущовська відлига», митрополит Йосиф не мав надії на порятунок. Але він усвідомлював, що ні тюрма, ні страждання, ні каторжні роботи не ослабили його духовних сил і його вірності Христовій Католицькій Церкві. Здавалося йому тоді, що тюремні двері за ним вже навічно зачинилися і більше ніколи в житті не відчує він почуття волі. Вже готувався він до подорожі в небуття, бо був єдиним  живим з-поміж тих українських владик, які заплатили своїми життями за вірність Богові та Церкві.

Але сталося, на щастя, по-іншому. У 1963 р. під тиском світової громадськості, за вказівкою Микити Хрущова, Йосиф Сліпий був звільнений і депортований з Радянського Союзу.

У житті митрополита Йосифа розпочалася нова сторінка. Прибувши до центру Вселенської Церкви, він відчув великий обов’язок на цілий світ оголосити про те, що УГКЦ, хоч і загнана у глибоке підпілля, існує, бо існує велика українська церковна громада, і задля цього варто далі жити і працювати. Працювати за себе і за тих, хто не дожив, хто передчасно відійшов у кращий світ, працювати, щоб наздогнати втрачене. Такі думки не давали йому спокою, коли готувався він до аудієнції в Папи Івана ХХІІІ. Саме тоді Йосиф Сліпий був визнаний Верховним архиєпископом, потім – Кардиналом, Києво-Галицьким Патріархом з титулом «Блаженніший». Він організовував Синоди УГКЦ (1969, 1971, 1973 рр.), заснував Український католицький університет у Римі, монастир отців Студитів, відновив храм Жировицької Божої Матері разом із музеєм та лікарнею. Протягом 1963-84 рр. він опрацював і видав 13 наукових праць. Постійно підтримував Йосифа Сліпого і наступний Папа Павло VI, а пізніше – Іван Павло ІІ.

На схилі своїх літ написав Блаженніший Патріарх Йосиф своє «Завіщання», в якому проаналізував свій життєвий шлях, поділився своїми враженнями, висловив свої побажання на майбутнє.

7 вересня 1984 р. серце Блаженнішого Патріарха Йосифа перестало битися. Похорон його відбувся 13 вересня, а очолив чин похорону спадкоємець владики Мирослав-Іван Любачівський. У похороні взяли участь 16 кардиналів, 14 єпископів УГКЦ, 50 священиків, майже півтора тисячі українців-католиків з різних кінців світу, щоб віддати останній поклін духовному провіднику, про якого під час проповідей було сказано, що він «скеля, на якій збудовано героїчну Церкву». А наступний митрополит Мирослав Любачівський так сказав про нього: «Патріарх Йосиф є символом вірної посвяти, витривалості і відваги. Не могли змінити його ідеї ні обіцянки, ні залякування, ні тілесні тортури…» Після закінчення церковних обрядів домовину з тілом кардинала було захоронено в крипті церкви св. Софії. А в 1992 р., згідно із заповітом, тіло Патріарха Йосифа перепоховали у крипті собору св. Юра у Львові.

По-апостольському пророче звучать і сьогодні слова великого Патріарха, взяті із його «Завіщання»: «В єдності рятуйте нашу Церкву від загибелі та руїни». Це голос, що закликом до християнської любові сягає в глибину наших сердець і змушує задуматись у цей час, коли відроджуються не тільки релігійні, але й загальнолюдські духовні цінності.

Віруючі греко-католики свято бережуть світлу пам’ять про цього великого проповідника Божого. У рідному селі Патріарха встановлено пам’ятний знак до 100-річчя від дня його народження і його погруддя. Відкрито Духовний центр імені Йосифа Сліпого, а також музей. У Львові, в приміщенні Богословської академії, теж відкрито музей, а на фасаді будинку на вул. Коперника, де мешкав Патріарх, встановлено пам’ятну таблицю з його барельєфом. У липні 2002 р. у Зарваницькому духовному центрі відбулася Всеукраїнська проща, присвячена 110-й річниці від дня народження Йосифа Сліпого. У ній взяли участь тодішній Глава УГКЦ Кардинал Любомир Гузар, єпископи, священики з усієї України, США, Канади, дев’яти європейських країн та понад 200 тис. віруючих. У 2004 р. у м. Тернополі, за участю Преосвященного Кардинала Любомира Гузара, було відкрито й освячено пам’ятник Йосифу Сліпому. Масштабі й урочисті заходи і нині проводяться духовенством та мирянами з нагоди 120-ї річниці від дня народження Патріарха Йосифа.

Яромир Чорпіта, член НТШ,
викладач Чортківської дяківсько-катехитичної академії
ім. свщмч. Григорія Хомишина,
Заслужений працівник культури України,
директор Чортківського краєзнавчого музею