Сторінками «Заповіту» Йосифа Сліпого до вершин омріяної волі

Нині ми, діти України та українського народу, переживаємо складний час, коли нашу Батьківщину роз’єднують, а її громадян кинули напризволяще. ЗМІ постійно нагадують нам, що українське населення зменшується, але цьому не варто дивуватись, адже наші співгромадяни уже давно зневірились і впали у розпач. Мільйони виїхали закордон, влаштували спокійне життя. Багато поєднали свої долі з іноземцями, народили дітей, які, хочеться вірити, колись знатимуть, що Україна – рідна земля їх матері чи батька. Чи повернуться колись наші земляки додому? Важко сказати, однак повернуться не всі. Причина цього – розхитана бездіяльною та егоїстичною українською владою державність. Однак запам’ятаймо: Україна, якою вона б не була і яка влада нею не керувала б – це Земля наших Батьків, любов до якої повинна бути священною і незаплямованою злістю та безнадією. Тому нині і політикам, і громадянам України, всім, кому не байдуже майбутнє нашої землі, потрібно звернутись до «Заповіту» Патріарха Йосифа Сліпого, щоб знайти відповідь на головне питання сьогодення – як вести Україну та її народ до визволення і щастя. Патріарх був переконаний, що всі наші проблеми пов’язані, перш за все, з національною роз’єднаністю: «Брак почуття і розуміння єдності в основних питаннях життя Церкви і Народу – це наше нещастя, це наш споконвічний гріх». Отож фундамент держави і нації буде міцним тоді, коли народ буде спільний у думках і діях.

За життя Кардинал Йосиф Сліпий показав, якою повинна бути єдність і любов до Бога, ближнього та рідної землі, адже смиренно, але принципово пройшов 18-річний шлях тюрем і заслань, ставши свідком та ісповідником віри ХХ століття і завжди бувши зі своїм народом. Він не дозволив радянській владі маніпулювати собою і ніколи не дбав виключно про свій добробут та інтерес, бо, як писав Владика у «Заповіті», за ним йшло його «духовне стадо, мій рідний Український нарід». Він відмовився від можливості лишитись на свободі, адже вважав за честь бути «в’язнем Христа ради». І цим Владика засвідчив, що УГКЦ ніколи не скориться брехні. Тому йому довелось взяти нелегку нішу страждань через політичні шантажі, ув’язнення, провокації, пограбування,  голод, доноси, хвороби. Однак попри це Й. Сліпий залишався духовно урівноваженим і плекав почуття любові. До неї Патріарх закликає і в «Заповіті».

Істинна Любов – справді має велику силу. Саме вона рятувала Патріарха і творила чудеса. До ув’язненого душпастиря ставились із повагою навіть у найбільш бандитських бараках, а від передчасної смерті його врятував литовський священик, які приніс отримані від своєї матері ліки. У в’язниці Й. Сліпий хворів на дизентерію і запалення легень. Не випадково після звільнення з таборів Патріарх висловився, що вийшов на волю зламаний фізично, але не духовно. Можна уявити, якою гіркою була свобода для Й. Сліпого, котрий решту свого життя прожив у Ватикані. Він думкою летів в Україну і бачив збезчещені храми, відчував силу молитви, яку шептали у підпіллі священики разом із вірними, розумів, що радянська система викривлювала справжні національно-духовні цінності й формувала атеїстично налаштоване молоде покоління. Тому й свій «Заповіт» Патріарх передав українському народові, щоб відродити християнські ідеали: «Будьте свідками» Христа в Україні і на землях вашого вільного і невільного поселення, в усіх країнах вашого поселення, у в’язницях, в тюрмах і таборах, аж до краю землі і до краю вашого земного життя! … Не посоромте землі української, землі ваших предків!»

Йосиф Сліпий – видатний науковець: богослов, філософ, мислитель, педагог. Любов до науки розпалилась у ньому ще з п’яти років, завдяки старшому братові Романові, який навчив його читати і писати, а згодом естафету перехопила –Українська Школа: національно-патріотична, духовно досконала і незалежна. Отож саме у християнській родині й рідній школі Патріарх убачав щасливе майбутнє молодого покоління. Він писав: «Отож, заповідаю вам: відроджуйте їх і рятуйте їх в Україні й у всіх країнах поселення нашого Українського народу!», «Батьки, християнська родина – це основа здорового суспільства, народу нації. Це запорука їх росту і сили!»

Нині по-особливому актуальний «Заповіт» Й. Сліпого можна вважати нашим національно-релігійним дороговказом. Він обов’язково приведе нас до омріяної волі, адже кожен свідомий українець погодиться з його змістом: «Пам’ятайте, що нарід, який не знає або загубив знання свого минулого з його духовними скарбами, вмирає і зникає з лиця землі». Отож кожен із нас зобов’язаний пам’ятати, за які національно-духовні ідеали боролись наші співвітчизники. Їхню справу ми нині покликані продовжити, а допоможуть нам в цьому Батьківські Слова Патріарха і молитви, адже, як написав Й. Сліпий у «Заповіті, «молитва – це насамперед вислів повної довіри до Божої помочі і непохитної віри в те, що Могутній Господь здійснить те, про що Його невпинно просимо».

Віталій Затильний