Уперше в Чорткові у приміщенні управління Бучацької єпархії 9 листопада відбулося особливе і незабутнє свято – відкриття фотовиставки соціальної тематики про людей з особливими потребами. Винуватицею цієї події стала тридцятирічна фотомайстриня з Мінська Тетяна Сафонова, котра спеціально приїхала з Білорусі, щоб у власних світлинах циклу «Невидимі люди» довести, наскільки важливими та потрібними для суспільства є неповносправні особи. Тому ключовим завданням чотириденної фотовиставки якраз і було зробити невидимих людей видимими, прислухатись до їх потреб та незручностей. Відомо, що в українському суспільстві і на теренах Східної Європи неповносправні люди, на жаль, досі залишаються непомітними, не почутими, забутими. Тетяна Сафонова це добре усвідомлює, а тому пояснює: «Я хочу розповісти про людей-інвалідів. Про тих, хто позбавлений можливості тішитись життям і користуватись благами повноцінного життя, які всі решта. Багато-хто намагається їх не помічати, відвертає погляд, бачачи їх у парках, магазинах і просто на вулиці. Немає їх вини у тому, що вони народились з відхиленнями розвитку. Їм важко у цьому світі. Але у них є шанс радіти, мріяти, любити і бути любленими, не зважаючи ні на що. І в цьому їм може допомогти їх оточення і суспільство в цілому. Вони, як і будь-яка людина, мають право на життя. У цьому можете допомогти їм і ви». Отож відрадно, що нині живуть і творять талановиті митці, котрі бодай засобами мистецтва роблять цю невидимість очевидною.
Захоплення фотографуванням розпочалось у Тетяни Сафонової в 25 років. Вона закінчила курси фотографічного мистецтва і за допомогою фотоапарата навчилась висловлювати те, чого не передаси словами. А народилась Тетяна у далекій Республіці Комі (Росія). У 1992 р. переїхала у Білорусь. У місті Молодечно закінчила школу, а у Вілейці – Недержавний технікум бізнесу і права. Всі життєві будні і свята Тетяни супроводжує фотоапарат. Звідси у дівчини і дві мрії: перша – стати більш професійним фотографом і друга – допомагати людям. Допомагає оточуючим фотомайстриня по-різному, особливо наділяє увагою дітей-інвалідів, спілкується з ними і, звичайно ж, їх фотографує. У цих фотороботах немає якихось незрозумілих модерних витівок, немає технічних «викрутасів». Тут усе таке живе, природне, тут людські долі й усмішки, тут – глибина життя.
Для Тетяни Сафонової виставка у Чорткові була першим професійним дебютом. Її відкрив Преосвященний владика Дмитро Григорак, ЧСВВ, а також привітав усіх учасників і подякував за особливу увагу до людей, що живуть із певними вадами, зазначивши, що не випадково ця виставка відбувається у такій установі, бо Церква завжди дбала про людей потребуючих і терплячих, а Господь бачить і знає всі людські страждання. У єпархіальній залі зібрались і представники влади, котрі у своїх виступах наголосили, що проблеми людей-інвалідів – актуальні, а от Тетяні Сафоновій подякували за те, що вона говорить про «невидимих людей» у своїх творах, що допомагає людям своїм мистецтвом. Так, виставку подивились заступник голови Чортківської районної державної адміністрації з гуманітарних питань Іван Стечишин, очільниця відділу з гуманітарних питань Чортківської районної ради Тетяна Яблонь, начальник відділу культури і туризму РДА Галина Чайківська, депутат Ірина Зенчак-Гулька.
Люди з особливими потребами і справді стали помітними, адже на них, тобто на їх фото, дивились відвідувачі виставки. На фотографіях Тетяни Сафонової переважно були діти і молодь, а ще тут не було ніякого песимізму чи мінорного настрою. Навпаки, усі тут життєрадісні й щасливі, незважаючи на те, що в кожного героя світлини своя сумна історія життя, свій більший чи менший хрест терпіння. Фотовиставка мала ще й цікаву родзинку. Разом із світлинами білоруських дітей та юнацтва Тетяна виставили й фото чортківських діток з вадами, для котрих заздалегідь влаштувала фотосесію. Отож героями її світлин стали вихованці Чортківського районного комунального центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Дорога в життя» та відділу інвалідів дитинства при Чортківському осередку БФ «Карітас». Тому чи не найбільшим щастям для діток на відкритті виставки було побачити себе на великоформатних світлинах. Вони із захопленням показували своїм батькам, як стали вже героями фоторобіт Тетяни Сафонової. Крім цього, дітки пишались і тим, що біля фотографій були виставлені їх ручні роботи разом із виробами білоруських дітей. Тут – і щирі дитячі малюнки, і вироби з бісеру, і шкіряні сумочки тощо.
У вечір відкриття виставки відчувалась мистецька гармонія. Сучасні християнські пісні під супровід гітари виконала Ірина Мальована, приятелька Тетяни Сафонової та співорганізаторка заходу. А з Борщова на свято завітала відома у нашому краї письменниця, громадська діячка, очільниця громадської організації творчих людей-інвалідів Леся Любарська. З нагоди фотовиставки вона написала вірш, присвячений неповносправним людям. Серед присутніх були й директорка центру «Дорога в життя» Марія Анісенко, координаторка БФ «Карітас Бучацької єпархії УГКЦ» Ольга Росляк та репресована, політв’язень і письменниця Марія Штепа. З доповідями про те, що таке корекційна педагогіка і як варто працювати з дітьми-інвалідами, виступили студентки Чортківського педагогічного училища ім. О. Барвінського: Глухан Оксана і Данчук Наталія.
Кінцевим акордом відкриття виставки був перегляд зворушливого відео про адаптацію неповносправного чоловіка до побутових умов життя. З надією на Божу допомогу і вірою у любов Бога до нього цей молодий чоловік навчився жити всупереч своїй проблемі. Після перегляду ролика були солодке частування і приємна несподіванка – пам’ятні подарунки для діток від Тетяни Сафонової та студентів групи СП-4 Чортківського педучилища.
Хоча виставка тривала лише кілька днів, резонанс про те, як авторка привертає увагу суспільства до людей-інвалідів, уже відчутний. Тому в Чорткові вона була вдалим стартом для наступних виставок у різних країнах. Тому залишається побажати фотомайстрині творчого зростання, глибокого натхнення та реалізації усіх задумів. А нам, мешканцям України і Східної Європи загалом, залишається вчитися спільно допомагати неповносправним людям, приділяти їм час, обдаровувати їх увагою, щирим, теплим словом. Мусимо молитись за них, аби вони з покорою і витривалістю переносили своє терпіння, яке рятує й очищує душу. Ми всі дійсно можемо довести, що такі особливі люди потрібні суспільству, і тому в наших руках також їхнє щастя і завтрашній день!
Віталій Затильний
