«Блаженні миротворці,
бо вони синами Божими назвуться» (Мт. 5, 9).

Дорогі у Христі!

У цей пасхальний час, коли воскреслий Христос приходить до своїх учнів перед своїм вознесінням, ми особливо переживаємо ту істину нашої віри, що день святої Пасхи є для нас найбільшим і найважливішим Днем перемоги. Саме цього дня Ісус Христос власною смертю переміг нашу смерть, а своїм славним воскресінням дарував нам вічне життя. У день Пасхи зазнав поразки неприятель людського роду – диявол, а у Христі перемогли ми всі. Ісус Христос приходить до апостолів крізь замкнені двері, щоб передати їм радість перемоги. Перші слова воскреслого Спасителя до апостолів «Мир вам!» найповніше передають цю всепереможну радість, засвідчену апостолом Іваном: «І зраділи учні, побачивши Господа» (Ів. 20, 20).

Святий апостол Павло навчає, що сам Христос є нашим миром, Він, що «зробив із двох одне, зруйнувавши своїм тілом стіну, що була перегородою, тобто ворожнечу… вчинивши мир між нами через хрест, убивши на ньому ворожнечу» (Еф. 2, 14−16). Спаситель своєю хресною смертю і своїм воскресінням із мертвих примирив людство з Богом та впровадив мир між людьми, допомагаючи їм долати поділи, протистояння, напруження і ворожнечу. Віднині кожен, хто вірує в Христа і має в собі Його Святого Духа, втішається небесним миром і сам стає носієм миру для свого оточення, згідно зі словами апостола народів: «А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість» (Гал. 5, 22−23). Віднині всюди там, де людина робить місце Богові любові й миру, Господь встановляє між людьми однодумність і мир (пор. 2 Кор. 11, 13).

Цей Божий мир з особливою силою проявляється у молитовному зібранні Христових учнів. «В мирі» християнська спільнота заносить свою молитву Господеві; «в мирі» приносить Богові своє «святе приношення», повсякчасно приймаючи дар миру, що його Господь уділяє їй устами своїх служителів: «Мир всім!» Примирена у воскреслому Христі літургійна громада проповідує всьому створінню Євангеліє миру (пор. Еф. 6, 15) і своїм буттям вносить цей Божий мир у суспільство, адже Христові учні покликані бути «благовісниками миру і добра» у світі (пор. Рим. 10, 15).

Цей мир Христовий є однією з фундаментальних цінностей і нашого українського суспільства, і за нього ми маємо повсякчасно дякувати Господеві, від якого походить «всяке добре давання і всякий звершений дар» (Літургія св. Івана Золотоустого). І хоч в новітній історії українського народу не один раз були спроби порушити суспільний мир, розпалити конфлікти між різними конфесійними, етнічними та регіональними спільнотами, на щастя для нас, за роки нашої незалежності мир Божий між нами завжди перемагав людську злобу і ненависть.

Однак, на превеликий жаль, нещодавно ми стали свідками, як деякі сили намагалися внести у наше суспільство протистояння чи, навіть, спровокувати конфлікт, загрожуючи таким чином суспільному мирові й злагоді. Особливо прикро, що режисери цього дійства обрали для своєї провокації дні, коли вся Європа відзначає День пам’яті та День примирення, спогадуючи перемогу над гітлерівським режимом. Саме в ті дні, коли ми мали б об’єднатися у молитві за мільйони жертв Другої світової війни та у вдячній пам’яті про всіх тих, хто боровся за волю і незалежність нашої батьківщини, було вчинено спробу впровадити напругу і протистояння, які становлять реальну загрозу мирові і єдності народу та держави. На тлі цих подій ми знову побачили, яким крихким є наш суспільний мир і якою небезпечною у своїх наслідках може бути безвідповідальність можновладців, помножена на агресивність і нетерпимість деяких політичних угруповань. Ми відчули небезпеку повернення фантомів та демонів минулого – культ грубої сили, нетерпимість, зневагу до миротворства, пошуки ворога й культивування ненависті до нього.

У цій ситуації свята Церква прагне піднести свій голос перестороги і закликати всіх до зберігання та утвердження в суспільстві миру як запоруки єдності держави і процвітання українського народу. З глибин десятиліть долинає до нас голос найвищого пастиря Вселенської Церкви, що вказує на найміцніший фундамент справжнього миру між людьми: «Мир на землі – найглибше прагнення людей усіх часів – може бути встановленим і утвердженим лише за умови пошанування ладу, встановленого Богом» (Іван XXIII, «Мир на землі»). А цей Богом встановлений лад спирається передусім на правду, справедливість, свободу й любов: правду, яку слід шанувати і шукати щирим серцем, навіть коли вона є прикрою і болючою; справедливість, яка не полягає в бажанні помсти чи намаганні відплатити «оком за око і зубом за зуб», але є відкритою до прощення, бо як неможливий мир без справедливості, так само неможлива справедливість без примирення і прощення; свободу, яка є не свавіллям чи вседозволеністю, а відповідальністю і готовністю до самопожертви в ім’я загального блага; нарешті – любов, яка не надимається, не шукає свого, не поривається до гніву, не тішиться, коли хтось чинить кривду, а радіє правдою (пор. 1 Кор. 13, 4–6). Щоби ми могли втішатися справжнім і тривалим миром, нам слід іти до правди, зокрема до історичної, бо всюди там, де поширюється неправда і фальш, там неминуче з’являється загроза поділів і конфліктів. Нам потрібно змагатися за справедливість, віддаючи шану кожній людині, яка своєю жертвою будувала нашу незалежність, а водночас нам слід стати на дорогу суспільного примирення і поєднання, благаючи у Господа зцілення численних ран минулого. Ми повинні захищати право народу на свободу, бо свобода – це чи не найцінніший дар, даний самим Творцем людині й народам. Нарешті, у всьому слід віддавати перевагу любові, згідно зі словами апостола народів: «Благаю вас поводитися достойно покликання, яким вас покликано, в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, стараючися зберігати єдність духа в союзі миру» (Еф. 4, 1–3).

Ті політичні сили, які спокушають суспільство п’янкою обіцянкою негайної і легкої розв’язки наболілих проблем, роблять народові ведмежу послугу. Нема сумніву, що треба розбудити «напівсонний люд» у на загал зневіреному, а тому пасивному суспільстві. Однак щоб досягти таку мету, слід поводитися розважливо і обережно. Не можна провокувати людей, особливо недосвідчену молодь, на сутичку, особливо насильницьку, з дійсними чи уявними винуватцями кризи. Єдиний правильний шлях – усім зростати у свободі й відповідальності: владі вчитися бути слугами народу, а людям ставати свідомими і відповідальними громадянами, спираючись у своїх діях на Божий Закон, зокрема в часи виборів до всіх гілок влади.

Відповідальність з боку влади за суспільне напруження і протистояння надзвичайно велика. Обманюють самих себе ті, хто сподівається відволікти увагу власного народу від складної економічної ситуації, виносячи на денне світло теми і символи, які не сприяють консолідації суспільства, а навпаки – поглиблюють розколи і протистояння. Історія показує недвозначно: як комуністичний, так і нацистський режими з однаковою ненавистю воювали проти всього Божого в людині й суспільстві. Рани минулого кровлять в нашому народі ще й досі. Тому в підходах до таких болісних і неоднозначних сторінок нашої історії, якими був період Другої світової війни, слід керуватися особливою обережністю, відповідальністю і максимальною об’єктивністю. Усім нам слід стати на дорогу примирення з нашим минулим, бо лиш пізнавши всю правду про нього і віддавши його в руки Божого милосердя, зможемо спільно будувати наше майбутнє. У зв’язку з цим Церква закликає можновладців усіх рівнів уникати всього, що загрожує суспільному мирові, натомість підтримувати і утверджувати все, що веде до консолідації, солідарності та єдності народу. Злочином проти власного народу є здобувати політичні дивіденди через зневагу миру, єдності та злагоди в суспільстві! Так само не годиться в ім’я позірного захисту певних суспільних чи історичних цінностей підігравати своєю агресивністю всім тим, хто вносить у нашу українську хату провокації, протистояння і незгоди! Нам слід вчитися протиставляти злу силу Святого Духа, силу добра, згідно з поученням апостола: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим. 12, 21).

Дорогі у Христі! У цей неспокійний час не втрачаймо пильності! Ми, діти Церкви, покликані бути миротворцями у світі і проголошувати Євангеліє миру, прощення та милосердя. Церква Христова, яка за своєю природою є носієм миру воскреслого Христа, ніколи не поблагословить злоби й ненависті, хоч би в які патріотичні, політичні чи ідеологічні шати вони були вдягнуті.

Запрошуючи своїх синів і доньок до збереження та зростання у Христовому мирі, Церква водночас закликає своїх вірних і всіх людей доброї волі до суспільної та громадянської активності. Українці повинні повірити у власні сили й гідними, цивілізованими методами відстоювати свої, Богом дані, права. Цей шлях є героїчним, бо нерідко вимагатиме від сміливців надзвичайної самопосвяти і особистої жертви. Пам’ятаймо: справжня переміна в суспільстві починається у серці кожного із нас, – у серці, яке щиро намагається жити за Божим Законом, наполегливо уникає зла й чинить добро, шукає миру та його тримається (пор. Пс. 34, 15). Бо хто не має миру Божого в собі, не може передати його іншим.

У час непростих випробувань ХХ століття Митрополит Андрей сформулював настанову, яка звучить для нас як справжній заповіт і яку прагнемо сьогодні повторити: «Пам’ятайте, що ніколи корисного для свого народу не осягнете через противну Божому Законові поведінку!» Жодні політичні, національні та будь-які інші аргументи не повинні спокушати нас до порушення Божого Закону. Натомість праведним життям і добрими ділами утверджуймо між нами мир, пам’ятаючи, що «плід праведности сіється у мирі тим, хто чинить мир» (Як. 3, 18).

У цьому дусі підносимо наші благання і молитви до всемилостивого Господа та звертаємося до всіх вас словами апостола: «Сам Господь миру нехай завжди дасть вам мир усяким способом. Господь з вами всіма!» (2 Сол. 3, 16).

Від імені Синоду Єпископів
Києво-Галицького Верховного Архиєпископства
Української Греко-Католицької Церкви

+ СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при соборі Воскресіння Христового,
30 травня 2011 року Божого