Різдвяне послання Апостольського Адміністратора Бучацької Єпархії УГКЦ
о. Дмитра ГРИГОРАКА,ЧСВВ на Різдво 2011 р.Б.
Всесвітлішим і Високопреподобним Отцям,
Преподобним монахам і монахиням, дорогим Братам і Сестрам!

Христос родиться, щоб воскресити
впалу колись людську природу
(тропар Навечір’я Різдва Христового)

Різдво Господа нашого Ісуса Христа – надзвичайна подія в історії людства. Подія, яка є конкретною історичною подією і є водночас Таїнством: Таїнством приходу Бога у світ, який продовжує постійно приходити в серця людей в невидимий  духовний спосіб поки буде існувати цей світ.

Кожного року в час Різдва Господь пропонує нам знову і знову роздумувати над Його приходом і зсилає  свої особливі благодаті, щоб щоразу все більше і глибше відкривати свою безмежну любов до нас. Через Різдво Господь продовжує здійснювати Свій план повернення людини до свого Творця.

Бог став людиною, щоб людина наблизилася до Бога.

Бог ніколи не віддалявся від людини. Навіть коли вона сама відійшла від Нього, не захотівши підчинятися Його волі (що є основною умовою її щастя), Бог не покинув людину. Він завжди супроводжує її. Але людина через свій відрив від Творця втратила здатність бачити і розуміти Його. Гріх, глибоко спотворивши людину, став стіною між нею і Богом. Людина втратила те, для чого була створена: втратила щастя бути здатною брати участь у Божому житті – у житті Пресвятої Тройці.

Гріх породив страх перед Богом: «І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав: Де ти? А той відповів: Почув я Твій голос у раю і злякався, бо нагий я, і сховався.» (Бут. 3,9-10). Людина закрилася від Бога, вона ховається і боїться Його. Наслідок засліплення гріхом: людина ховається і боїться Того, Хто її безмежно любить і бажає їй тільки добра. Ось що є однією з причин нашої відчуженості від Бога: засліплений гріхом людський розум малює образ Бога як далекого і ворожого людині. Чи не тому Бог прийшов не як могутній цар, що збуджує страх, а як немовля, що потребує захисту і викликає почуття  ніжності і любові?

Стан гріха є динамічний – він стрімко розвивається і оволодіває всією людиною. Перебувати в грісі стало нормою людського життя. Здійснюючи щодня все нові і нові гріхи, людина все більше і більше віддаляється від Бога. Всі  біди і нещастя людства: чвари, війни, кризи політичні, економічні, кризи родинні і особисті – все це наслідки гріха. Втративши Бога, людина втрачає саму себе, вона не бачить сенсу свого існування. Чи не тому у розвинених країнах, в умовах матеріальної забезпеченості і добробуту немало людей добровільно відходять з життя? Людина втрачає смак до життя, потрапляє в апатію і байдужість до всього, навіть до самої себе. І разом з тим вона деколи намагається вибратися з цієї прірви самотужки, вважаючи себе самодостатньою. Але, нажаль, вийти з полону гріха людина сама не зможе ніколи. Даремно шукати  розв’язок будь-яких проблем, ігноруючи існування Творця і відкидаючи участь Його в нашому житті. Без Творця творіння зникає.

Тому й прийшов Спаситель, щоб дати надію, показати шлях до світла і вивести людину з гріховної пітьми. Своїм приходом Господь заохочує людину до зустрічі з Ним. Бог не ховається від людини – навпаки: Він перший приходить до неї, і то у видимий спосіб, як один із нас. Недостатньо дивитися на Різдво Спасителя тільки тілесними очима. Прихід Господа в серцях людей триває постійно, але тільки ті Його зустрічають, які шукають зустрічі з Ним. Східньохристиянська духовність навчає, що людині, яка шукає Господа, не треба кудись далеко їздити і шукати Його в далеких світах. Той, кого вона шукає, є в ній: Він є в серці людини – в глибині, у фундаменті її єства.

Але щоб ця зустріч стала можливою, людині треба відкинути гріх: треба почати боротьбу з гріхом, з неволі якого не так легко вирватися. І ця боротьба мусить розпочатися і тривати все наше життя, але обов’язково при участі Господа. Щоденно усуваючи гріх зі свого життя і, одночасно віддаючи у своєму серці Богові все, що вона має, людина поступово наближається до Нього, тобто стає все більше і більше здатною зустрітися з Ним, впізнати Його і прийняти Його у своє життя. Поступово на заміну страху перед Творцем приходить глибока пошана і боязнь образити Його – її Найбільше і Найніжніше Добро. Так людина поступово знаходить своє справжнє лице, знаходить сенс свого життя: «Неспокійне моє серце, поки не спочине в Тобі, мій Боже», – св. Августин.

Творець так  створив людину, що тільки в Ньому вона знаходить своє справжнє щастя, повноту життя і саму себе. Цю відвічну правду ніхто не в змозі заперечити. Тільки в Бозі людина стає у повні людиною. В енцикліці «Віра  і розум» Папа Іван-Павло ІІ писав: «Людина не знайде істинних цінностей, якщо замкнеться в собі, вона  повинна відкритися і шукати їх також у сферах, трансцендентних людській природі. Цю обов’язкову умову мусить виконати кожний, щоб стати самим собою і розвиватися як доросла і зріла особистість».

Наближаючись до Бога, людина все більше і більше стає справжньою, стає собою, все більш глибшою і неповторнішою, і все сильніше відчуває в своєму серці синівську любов до Бога. Так Господь повертає людину до її справжнього стану – до стану Божого синівства, до стану дитини Божої.

З цього випливає ще один наслідок наближення людини до Бога. Чим більше людина пізнає Творця і своє богосинівство, тим виразніше вона починає відчувати і розуміти, що інші люди теж є дітьми Божими, що Бог їх любить так само неповторно і сильно, як і її. Знайшовши у своєму серці Бога, людина знаходить шлях до інших людей. Так Господь, провадячи людину до Себе, спрямовує її до ближнього: Отець Небесний бажає бачити своїх дітей разом, в мирі і любові. Зрештою, Він створив людину на свій образ і подобу, тобто створив її особою і істотою суспільною: «чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут. 1,27). Тому як і Бог, людина є особою, і як Бог є спільнотою трьох Божих Осіб, так і людина не може існувати без інших. «Бог є один, але не самотній», – вчить Св. Августин. Нерозривна єдність Трьох Божих Осіб творить Пресвяту Тройцю: один Бог в трьох Божих Особах. Тому й людина є створена Богом життєво залежною від інших людей: тільки від єдності двох людей – батька і матері – може появитися на світ дитина, тільки в спільноті собі подібних вона може розвинутися як людина і стати особистістю. І навіть будучи дорослою, людина потребує інших людей, щоб когось любити і бути любленою іншими.

У своєму Різдві Господь особливо підкреслює необхідність участі у Його приході інших людей. Він народився як людина через свою матір Пресвяту Богородицю, прийшов у сім’ї Пречистої Діви Марії та її обручника св. Йосифа. Господь привів до Себе чудесним способом й інших людей: трьох царів з далеких країн, ведучи їх зорею, і убогих пастушків, об’явивши їм про своє народження через ангела. Господь Ісус бажає бути серед людей вже від самого початку свого перебування на землі. Він бажає бути з людьми, щоб об’єднати їх.

Але світ пропонує свою модель єдності, яка  тримається на страсі, насильстві, на приниженні, неправді, несправедливості. Всяка єдність, побудована на цих засадах, розпадеться (маємо приклад багатьох різних імперій). Протиріччя роздирають кожну людську спільноту, починаючи від конфліктів у сім’ях і до конфліктів між народами. Відносини між людьми є безнадійно отруєні  незчисленними образами і злочинами. Люди не бажають будувати взаємини на основі Божих законів. Це приводить до кровопролитних війн, затяжних конфліктів, до політичних та економічних криз, до потоптання гідності людини. Страждають, а навіть гинуть, мільйони людей. Але Господь, прийшовши у роз’єднаний і розсварений світ, приніс новий  тип відносин, а саме: відносини між Трьома Божими Особами Пресвятої Тройці, які мають стати ідеалом єдності між людьми. Взаємини між людьми у кожній спільноті і взаємини між народами повинні стати відбитком цих відносин:

Замість приниження – пошанування гідності кожної людини;

Замість конкуренції – співпраця і підтримка;

Замість пригноблення – звільнення і давання свободи іншим;

Замість затирання особливостей – підкреслення самобутності і неповторності кожної особи, народу, культури;

Замість ненависті – любов;

Замість образ і помсти – прощення;

Замість знищення – захист і підтримка життя кожної людини і народу.

Іншими словами: замість цивілізації смерті – цивілізація життя.

Таку єдність можна побудувати тільки на Христі, без участі якого ввести в життя ці нові відносини неможливо. Бо Господь не тільки навчає, але й дає силу виконувати Свої настанови. Тільки Господь знає, як подолати споконвічну роз’єднаність людей і народів, одночасно зберігши їх неповторність і самобутність. Господь прагне об’єднати навколо Себе все людство в одну велику родину з різних культур, традицій і народів. Бо саме через цю різноманітність людства Творець проявляє Себе.

Найвищим видимим виразом єдності Божого народу є Церква Христова, яка нині об’єднує більше третьої частини людства. Цією великою Божою родиною з часом має стати все людство у час і в спосіб, який знає тільки Господь. Церква Христова набирає все більшого морального авторитету в очах світу, не дивлячись на напади сил темряви. Бо тільки у Церкві Господь промовляє до людей, і тільки у Церкві можна дізнатися, якою єдино правильною дорогою йти в житті серед безлічі фальшивих доріг, які пропонує світ, і тільки в Церкві є засоби, через які Господь дає силу йти по цій дорозі.

Для нас, українців, для яких роз’єднаність і взаємні чвари трагічно відбилися на долі  нашого народу, особливо актуальним і життєво необхідним є знайти порозуміння і єдність  між собою саме на основі Христової Євангелії, бо всякі інші рецепти відносин можуть принести ще більше нових поневірянь.

Тож прийдімо духовно всі разом з щирим і покірним серцем в убогий вертеп до новонародженого дитятка Ісуса і з надією просімо Його, щоб навчив нас якомога швидше знайти Його у своїх серцях, та щоб допоміг нам знайти шляхи до сердець наших ближніх, щоб наш український народ став Божим народом.

Хай Господь Ісус Христос народжується в наших серцях щоденно, хай єднає всіх,

хто вірить в Нього у Своїй великій Божій родині – Церкві – і веде дорогою спасіння!

о. Дмитро Григорак, ЧСВВ
Апостольський Адміністратор