В неділю, 29 листопада 2020 р. Б., Архиєрейську Святу Літургію очолив, у співслужінні священників храму, Владика Димитрій (Григорак), ЧСВВ - єпарх Бучацький.

Під час проповіді Владика сказав: «Боже Слово завжди актуальне у кожному часі. В Євангелії від Луки у притчі «Про милосердного самарянина» Ісус Христос показує, що для нас християн всі люди є ближні, які є поруч, чи випадково зустрічаються на нашій дорозі. Спробуймо співставити мотивації і дії персонажів притчі «Про милосердного самарянина» з нашими діями і мотиваціями. Єрусалим був нагорі, а Єрихон внизу, сходження згори додолу символізує кожного з нас, коли відходимо від Бога. Не Бог нас карає, але наше життя стягає на нас вплив злих людей, злих сил. Реакція «правильних» (левіта і священника) і «не зовсім правильних» (самарянина) була дуже різною. Яка мотивація у правильних? Я не маю часу, я спішу, це не входило в мої плани, є інші соціальні служби, він сам винен, я всім допомогти не можу. Плодом цих оправдань є те, що терпляча, скривджена, вмираюча людина залишається сама. Самарянин дав свій час, змінив свої плани і врятував життя».

Далі єпископ повчав: «Ця притча стосується кожного з нас. Хто був в найгіршій ситуації? Можемо думати, що той, хто лежав край дороги. Але, подумаймо, в якій ситуації був левіт і священник? Так насправді, це в них була тяжка ситуація, бо вони не бачать потреби ближнього. Вони зрадили свою віру. Залишити людину вмираюючу - це є зрада своєї віри, зрада себе. Чому вони так поступили? Самарянин мав добре серце. А серце священника і левіта було в кайданах, у в'язниці. Нашою в'язницею є наші зранення, непрощення, наші плани, гонитва за комфортом , за маєтками. І, коли треба допомогти бідним , ми кажемо: «...а я не маю часу»».

Проповідник, наводячи приклад з Євангелії, продовжив: «Митар, пішовши за Ісусом, роздав своє майно. Він вийшов з своєї в'язниці, з бажання комфорту. Дуже часто людина, яка має банки, літаки, яхти, може казати, що є щаслива. Але серце її каже: «Ні, мені мало цього!» Людина накопичує ще і ще, але цим тільки заглушує своє сумління. Може впасти в розпусту, але і цього мало. Допоки не скаже: «Стоп! Хочу вийти з цієї в'язниці. Хочу бути з Богом».

«Не важливо скільки грошей на рахунку в банку, але, що є в твоєму серці. Шукаючи потребуючих, ми самі стаємо вільнішими. Чим більше робимо добра ближньому, тим більше ми виходимо поза свої рамки обмежень, тим більше стаємо вільними. Це є дорога, процес. Будьмо добрими самарянами, добрими людьми, в ім'я Ісуса Христа, бо немає добра поза Богом».

Прес-служба Бучацької єпархії УГКЦ