Всесвітлішим і високопреподобним отцям, преподобним монахам і монахиням, дорогим братам і сестрам.
Вчора нас поховано з Тобою, Христе, встаємо сьогодні з Тобою воскреслим, бо вчора нас з Тобою розп’ято. Тож і нас прослав, Спасе, у царстві Твоїм.
(Пісня 3 Канону Воскресної Утрені)
Христос Воскрес!
Святкуємо Пасху в цьому році в незвичний спосіб, подібно як в часи підпілля ми (люди старшого покоління) слухали великодні богослужіння біля радіоприймачів, так і нині беремо участь в святкових відправах вдома, перед екранами моніторів. Тільки на відміну від тих часів, коли ми не були в храмах через переслідування, то нині священники служать в церквах, але просять людей не приходити до храмів, щоб не наражати себе на небезпеку зараження небезпечною хворобою. Вперше в своєму житті наші священники просили вірних не йти до храму, в тому числі і в час Великодня – найбільшого християнського свята! Важко їм було це казати людям, як і служити в порожніх храмах. Але Церква свідомо пішла на цей крок, бо дбає не лише за спасіння душ (що є найпершим її завданням), але й за здоров’я і життя своїх вірних. Пандемія коронавірусу скувала активне життя на всій планеті не лише в церковній, але й в усіх сферах суспільного життя. Бо найкращий захист від неї – самоізоляція, не виходити з дому, обмеження зовнішніх контактів до мінімуму. Ця винятково незвичайна і загрозлива ситуація спонукає багатьох людей до роздумів. Чому це сталося? Як пережити цей час без втрат? Як запобігти майбутньому поширенню подібних бід? Шукають відповіді люди як віруючі, так і невіруючі. Люди віруючі, не відкидаючи пояснення природнього характеру, шукають глибшої відповіді. Чому Бог допустив пандемію? Де є Бог в цій ситуації? Чому Він мовчить? Як пояснити цю ситуацію згідно нашої віри, а особливо – в світлі Христового Воскресіння? Питань можна ставити чимало. Згідно вчення Церкви Бог створив світ з любові і встановив закони, згідно і завдяки яким існує світ. Порушення цих законів грозить катастрофою для створінь. Не є винятком людина, якій Бог теж дав закони, які зумовлюють її гармонійне життя. В Святому Письмі сказано, що «Бог є Любов» (1 Ів. 4,8). Тоді чому Бог допустив стільки нещасть і трагедій, якщо Він є любов!? Так, Бог є Любов. Любов, яка не обмежує волю людини, але застерігає від хибного вибору. Любов, яка не перестає попереджати, коли нехтують її пересторогами. Любов, яка не відкидає тих, хто відкидає її. Любов, яка приймає будь-які дії людини - навіть порушення заповідей, поважаючи її вибір, але також допускає і наслідки цих помилок. Бог супроводжує людину підчас її падінь і страждань, що є наслідком експериментів, які вона робить зі своїм життям, нехтуючи заповідями. Люди часто просять Бога припинити нещастя, які вони самі спричинили, не маючи найменшого наміру хоч щось змінити у своєму житті. Але Господь не буде щоразу виправляти за нами наші помилки замість нас. Він не потурає нашим гріхам, але спонукає нас до їх виправлення. Господь не перестає стукати в закрите серце людини голосом сумління, чекаючи, коли людина сама відкриє Йому двері. Показовим є свідчення молодого італійського лікаря з Ломбардії, який написав: «Ніколи, навіть в найгірших нічних жахіттях, я не уявляв, що зможу побачити й відчути те, що зараз відбувається в нашій лікарні протягом останніх трьох тижнів. Жах наростає, як рана, стає все більшим і більшим. Спочатку хворих було декілька, потім десятки, а відтак сотні… Лиш два тижні тому ми з колегами були атеїстами, це було нормально, адже ми лікарі і знаємо, що наука виключає існування Бога. Я завжди сміявся із своїх батьків, коли вони йшли до церкви. Дев’ять днів тому до нас привезли 75-річного пастиря. Він був доброю людиною, мав серйозні проблеми з диханням, але в нього була Біблія, і він справив на нас величезне враження. Пастир читав її вмираючим. Ми були втомлені, психологічно і фізично, знесиленими, тими, хто втратив надію, але змогли його почути. Тепер мусимо визнати: ми, як люди, досягли наших меж, не можемо зробити більше, і щодня втрачаємо все більше хворих. Ми виснажені, померли двоє наших колег, інші заразилися, пацієнти вмирають щодня. Ми зрозуміли, там, де людські можливості вичерпані, там потрібен Бог. І ми почали просити Його допомоги, коли в нас є хоч кілька вільних хвилин. Ми розмовляємо один з одним, і не можемо повірити, як затяті атеїсти, що тепер щодня, в пошуках миру, просимо Господа допомогти нам турбуватися про хворих. Я не був дома 6 днів, я не пам’ятаю, коли востаннє їв, і я усвідомлюю власну непотрібність на цій землі, і я хочу зробити свій останній подих, допомагаючи іншим, я щасливий, що навернувся до Бога серед страждань і смерті моїх братів».
Яскраве свідчення навернення доброї, жертвенної, мужньої, але в минулому невіруючої людини, яка зрозуміла, що всі її людські якості і зусилля, її професіоналізм, наука і всі досягнення людства, тобто все те, на що найбільше надіється сучасна людина, є безсилими перед хворобою. До речі, слід зауважити, що наука ніколи не заперечувала існування Бога, а радше навпаки. Багато відомих вчених були і є віруючими людьми. Зрештою, сама наука зародилася в лоні Церкви – в монастирях середньовічної Європи. Сучасні наукові знання про людину, про Всесвіт, про макро і мікросвіти непрямо стверджують існування вищого Розуму, без якого не змогли би постати з хаосу, шляхом випадкових збігів обставин, всі ці надскладні системи у світі. Сьогодні, людині з атеїстичними поглядами, потрібно мати велику віру, щоб не вірити в існування Творця. Але, якщо невіруюча людина буде до кінця чесною перед собою, то рано чи пізно усвідомить свою обмеженість і відкриє своє серце Богові.
Саме під час випробувань людина стає здатною зрозуміти своє безсилля і потребу Бога. Серед важких випробувань людське серце стає м’якшим і здатним скинути з себе кайдани невірства і прийняти Бога, якого, не усвідомлюючи, прагне.
Для віруючих цей час є шансом ще більше наблизитися до Бога і зміцнити свою віру, а для невіруючих – відкрити для себе нову дорогу в житті, на якій присутній Бог.
Тому цей час важких випробувань є для людства водночас шансом навернення, нагодою відкинути гріх і воскреснути до нового життя. Бог не примушує до навернення, не зупиняє діяння людини, які суперечать Його волі, але попереджає і чекає, щоб людина зупинилася і задумалася, в чому криється головна причина її проблем. Упадок може бути на погибель, або нагодою для навернення і відкриття людського серця Богу, якому людина зможе довірити керівництво своїм життям. І тоді Господь навіть зло в житті людини може перетворити на добро. Він всемогутній, Йому підвладне все. Він перемінив хрест – знаряддя вбивства – на знаряддя спасіння, Свою смерть - на перемогу,і навіть саму смерть переміг Воскресінням. І пандемія для Нього є можливістю помогти людству воскреснути зі смерті гріха і почати нове життя. Але чи хоче цього людина? Якщо людство розуміє пандемію як щось цілком випадкове, що тимчасово заважає жити в гріхах, не звертаючи увагу на Бога, то цей важливий час, всі страждання і жертви будуть даремні. І гірше цього, вони можуть ще не раз повторитися в гірших формах.
Рівно 100 років тому,в 1920 р., у світі лютувала пандемія смертельного грипу, названого «іспанка», який забрав 100 мільйонів людських життів. Людство не зрозуміло знаків часу, не почуло попереджень з Фатіми в 1917 р., не звернуло увагу на застережливий голос Церкви і продовжувало віддалятися від Бога, ігноруючи перестороги. Наслідки були трагічними, яких ще не знала історія людства.
Чи зрозуміє людство знаки часу сьогодні? Використає чи упустить шанс для навернення?!
Чи можемо ми вплинути на розвиток подій у світі?
Ми не можемо змінити увесь світ, але кожен є відповідальний в першу чергу за себе, свою родину і свою країну.
Пандемія забрала вже більше 100 тисяч людських життів. Пандемія відійде в минуле. А чи відійдуть в минуле наші важкі гріхи? Чи продовжимо убивати мільйони дітей в лонах матерів, жити в розпусті, п’янстві, руйнувати своє життя й інших, порушувати заповіді Божі? Християни мають обов’язок уникати гріха і не мовчати на гріх, і тому повинні почати з себе і рішуче усунути важкі гріхи зі свого життя. Також мають виконувати свій християнський обов’язок не мовчати на гріх, який спонукає християн не допустити в країні узаконення гріхів, законів, які суперечать християнській моралі, зобов’язує зупинити просування особливо небезпечної для сім’ї, суспільства й людського роду гендерної диктатури, домагатися утвердження християнський цінностей в усіх сферах сучасного життя, особливо в освіті і вихованні наших дітей. Ми маємо право і обов’язок утверджувати Божі закони у своїй державі, за яку теж несемо відповідальність перед Богом і майбутніми поколіннями. Пандемія повинна пробудити суспільство. Не витрачаймо даремно час! Мусимо не тільки вижити, але й воскреснути зі смерті гріха до нового життя! Страждання без навернення є втраченим шансом визволитися від зла і змінитися на краще. Щоб вижити, мусимо самоорганізуватися, як колись на Майдані і в перші роки війни. Ще жодна держава у світі не змогла зупинити епідемію, а найкращий результат дає самодисципліна народу. Тому, найперше, звернімося в молитві до Бога, від якого залежить все і без якого жодна перемога неможлива. По-друге, чітко дотримуймося умов карантину для безпеки нашого здоров’я і життя, і будьмо, як ми вміємо це робити у вирішальних обставинах, солідарними – підтримуймо і допомагаймо одні одним.
В цей Великодній час бажаю всім міцно триматись за надійну і могутню батьківську руку люблячого Бога, який з надією простягає її нам, щоб успішно провести нас складними лабіринтами сучасних викликів.
Хай воскреслий Господь дасть мудрість нашій владі приймати виважені і ефективні рішення. Хай береже наших медиків від зараження і дасть їм силу зробити все можливе для порятунку здоров’я і життя хворих. Нашим воїнам нехай дасть мужність надійно захищати нас і державу від зовнішнього ворога. Нашим священникам і духовенству - бути для вірних знаками надії і Божої присутності. І всім нам - впевненої надії і довіри до Бога та вірності Йому. Дозвольмо Господу перемінити цей період пандемії в час нашого навернення і воскресіння до нового життя! Разом з Ним вийдемо переможцями з усіх випробувань! Хай назавжди буде прославлений наш воскреслий Господь!
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
+ Димитрій Григорак
Єпарх Бучацький УГКЦ