У неділю Літургією в київському костелі Святого Олександра розпочалися духовні вправи (реколекції) єпископів УГКЦ та РКЦ в Україні. Духовні вправи тривають упродовж трьох днів у приміщенні семінарії Києво-Житомирської дієцезії РКЦ у Ворзелі. Навчання проводить Владика-емерит Станіслав Падевський.

«Йдеться про людське зближення, – розповів Глава УГКЦ Блаженніший Любомир. – Ми хочемо не тільки зустрітися, а й побути три дні разом, в атмосфері духовної обнови, щоб поспілкуватися, обмінятися духовним досвідом. Це дуже зближує людей».

Як повідомив Глава УГКЦ, приблизно 15 років тому «ми сходилися на спільні зустрічі, служили разом. Потім ця традиція перервалася. Але останні три роки ми почали думати, як би відновити це спілкування». За словами Блаженнішого Любомира, приблизно два роки тому Владика Маркіян Трофим’як, римо-католицький єпископ з Луцька,  запропонував відновити спільні духовні вправи. За цей час уже відбулися дві спільні духовні зустрічі в Реколекційному центрі УГКЦ ім. Йосифа Сліпого у Брюховичах і у Львівській духовній семінарії РКЦ, але триваліші спільні реколекції відбуватимуться вперше.

Як зауважив Предстоятель УГКЦ, історія присутності Римо-Католицької Церкви в Україні є досить давньою. Вона не є Церквою київської традиції, але перебуває тут історично. Упродовж віків це була Церква, до якої належали переважно неукраїнці. Тільки від ХХ століття поважне число членів цієї Церкви на території України є українцями. «Це дало цій Церкві особливий характер. Вона стала більш місцевою. Поки була та різниця, упродовж віків дві помісні Церкви мало спілкувалися. Ми є на тій самій території, ми належимо до Вселенської Католицької Церкви і бажаємо співпрацювати», – підкреслив Блаженніший Любомир.

Глава УГКЦ сказав: «Ми тісно об’єднані через наступника Святого Петра Папу Римського. В суті віри різниці між нашими Церквами немає. Ми віримо однаково, але маємо в історичному, культурному плані багато відмінностей. Так, Українська Греко-Католицька Церква є помісною Церквою свого права. Вона має свій Синод, власну структуру, духовну та богословську традицію... Водночас є певні пункти непорозуміння, головно практично-душпастирського характеру. Думаю, в підході до таких питань мусимо проявити делікатність та пошану до традиції та справжніх потреб другої сторони. Самими лише формальними деклараціями чи відкликуванням до закону справу не можна вирішити. Навпаки, якщо буде приятельський дух і дружнє наставлення, то дуже легко осягатимемо порозуміння».

Департамент інформації УГКЦ