Життя людське… Такий короткий земний вимір - і вічність у Божій Благодаті. Кожна людина приходить у цей світ і має призначення. Таке призначення мав і покійний о. Онуфрій Швигар - бути священиком, духівником, вести людей до Бога. Це важка праця, але отець виконував її, як заповідав Господь. Сьогодні від нас відходить великої душі Людина – мудрий священослужитель, люблячий батько, чуйний і добрий дідусь, вірний християнин, щирий наш земляк. Усе його життя – це терниста дорога до Бога. Свій земний шлях о. Онуфрій пройшов гідно і чесно, виконуючи Божі заповіді і дотримуючись їх.

Народився покійний о.Онуфрій 7 березня 1940 р. в с.Хартонівці Заліщицького району на Тернопільщині в побожній селянській сім’ї Івана та Євгенії Швигарів. Це були тяжкі часи. Радянські окупанти знімали хрести, плюндрували церкви. 1941 р. батька забрали на фронт, і мати залишилася сама, з маленьким сином на руках. Онуфрій Швигар навчався в місцевій початковій школі, в Угриньківській семирічці, після закінчення якої здобував освіту в Буданівській школі механізаторів.

Хлопець мріяв мати духовну освіту, але в Україні в той час селянам не видавали паспортів, а без них дорога до навчання була закритою. Тому він поїхав в Архангельську область на заробітки, щоб отримати паспорт. Там навчався на художника, працював завідувачем клубом.

Ще з дитинства у хлопця була велика мрія – стати священиком, вести людей до Бога. Отримавши паспорт, поїхав у м.Загорськ і вступив до Московської духовної семінарії. Нарешті його мрія здійснилася!

Після першого курсу був призваний у ряди радянської армії, але служив недовго. Йому пропонували високі посади, у т.ч. секретаря парторганізації, лиш би зрікся Бога (такі пропозиції були і пізніше, уже коли правив у нашому районі). Але ніякі мирські спокуси не вабили його. Перед висвяченням одружився з Галиною Вєтровою, з якою в злагоді і любові прожили аж до смерті дружини. Дали життя дочці Оксані, синам Маркові, Сергію, виховали їх чесними і порядними людьми.

Після закінчення Московської духовної семінарії був призначений священиком у с.Торське Заліщицького району, потім служив парохом у с.Біла Чортківського району та у с.Мужилів Бережанського району.

1986 року переїхав у м.Заліщики, де жив до останніх своїх днів. Правив у селах Лисівці, Шипівці, Городок, Кулаківці, Костільники (Виноградне), Зелений Гай та ін.

Служачи на парафії у селі Лисівці, у травні 1990 р. перевів вірних на греко-католицьке віросповідання. До Лисівців долучились і парафіяни с.Шипівці.

Досі пам’ятають отця Онуфрія Швигара у селах нашого району. Диву даєшся, коли довідуєшся, як важко було добиратися з м.Заліщики на дальні парафії. Це зараз немає проблем із транспортом. Отець Онуфрій взимку, коли лютували снігові заметілі, вставав о третій годині ночі і пішки вирушав до сіл Городок і Костільники. Машини, які зустрічались о.Онуфрію, пробуксовували. Важко уявити в такій ситуації мандрівника, який долає свій шлях. Жодного разу він не спізнився на службу. Люди захоплювалися вчинками пароха.

Отець Онуфрій за своє життя багатьох молодих людей благословив, хрестив їхніх дітей. А скільком людям давав останні Святі Тайни , відправляв їх у чині похорону у вічне життя – до Бога.

Отець завжди відгукувався на всі потреби людей, ніколи нікому не відмовляв. Він швидко ходив – спішив і в лікарню на Богослужіння, і в шпиталь інвалідів війни, і на молебні… Не віриться, що вже ніколи не побачимо його в сповідальні. Люди йшли до отця, щоб відкрити свою душу, висповідатись і позбутися гріхів. Скільки людських болей і страждань він вислухав! Скільком людям дав другий шанс на життя! Його серце було відкрите для всіх! Справжній духівник – таким залишиться о.Онуфрій у пам’яті всіх.

Ще в дитинстві майбутній священик почув слова Господа : «Іди за мною!» І він чесно йшов. 51 рік священичої діяльності в Божому Винограднику, з них 15 – у храмі Святої Покрови м.Заліщики. Люди горнулися до свого пароха, довіряли йому. Де б він не служив – залишав помітний слід у серцях вдячних прихожан.

Отець Онуфрій мав захоплення – любив малювати. В його оселі написані ним ікони і картини. Великою радістю і втіхою для покійного були діти і внуки. Його часто можна було бачити з онучками Тетянкою і Галинкою. Він вчив їх молитов, вів дорогою Божої благодаті.

О.Онуфрій був людиною великої душі. Завжди веселий, дотепний, жартівливий. Які б труднощі чи хвороби не були в його житті, завжди мужньо сприймав усе. Був зразком терпіння і великої, безмежної віри в Бога. Навіть тяжко хворий постійно перебував на Богослужіннях, сповідав прихожан, давав їм мудрі поради. Тому такою несподіваною стала звістка про те, що 26 серпня зупинилося серце отця Онуфрія Швигара. Ще довго заліщанам так бракуватиме його присутності в храмі, сповідальні, не раз згадаються його мудрі батьківські поради.

Вічна пам’ять о.Онуфрію Швигару!