Половина ХХ століття стала трагічною сторінкою в історії України, бо виступила своєрідним випробуванням для українського народу, щодо боротьби за свою самостійність. Протягом століття бачимо, що кривавий расизм Гітлера та Сталінський тоталітарний режим, приводять нас до висновку, що єдиною альтернативою для українців є незалежна держава. Саме таку державу, завжди бажав бачити митрополит Шептицький. Тому і навчав свою паству, як бути вдома господарем, та як збудувати міцний фундамент для Рідної Хати. Але, ніяк не бути народові без мудрого упорядника, який би вправно наводив порядок у господі. Та окрім того, любив свій народ та був наділений чеснотами, про які ще давньогрецький філософ Аристотель навчав у своїх працях, зокрема у «Політиці».
В одній із притч Христос говорить, що «добрий пастир життя своє за овець покладе»(див. Йо 10,11), для митрополита Андрея Шептицького політичний лідер був уособленням доброго пастиря, який дбає найперше про добро для своєї пастви, бо «хто має власть, мусить дбати про добро тих, кому служить; дбати про своє добро перед добром загалу – це надужиття кожної влади», - навчає Шептицький. Та хід історії показує нам, що із точністю до навпаки, зіткнувся український народ у вирії подій 40–х рр.., тай і у пізнішому часі. Де влада, що прийшла на Західну Україну бажала переробити «стару» людину, «ветхого Адама», а ідеологія, яку вона принесла з кожним днем секуляризувала суспільство.
Бо комунізм, - кажучи словами дисидента Мирослава Мариновича, - (як і – в цьому ракурсі – фашизм) є грандіозною мутацією людського духу. Бо чи не вперше за історію людської цивілізації люди масово понесли Боже не до іншого бога чи богів, а до безбожного земного кесаря. Міркуючи скажемо, а що ж може дати земний кесарь своєму народові? Як не гарантію та тверде слово, що боронитиме свободу і природнє право громадян, і встановлюватиме справедливі закони, що не суперечать Божому закону.
Бо коли немає Божого благословення, політичні лідери є нездібними для провідництва, вони натомість щоб принести добро народу, завдають шкоди, бо шукають тільки для себе добра, нехтуючи інтересами суспільства, - застерігає митрополит Андрей.
Тай бачимо, на прикладі історії, а саме антисемітських настроїв Німеччини, де Гітлерівська пропаганда поширювала нелюбов «арійських» націй до євреїв, тим саме не враховувала інтереси місцевих жителів. Знову ж Радянська влада наголошувала на дружбі зі всіма «совєтськими» національностями, але політика атеїзму заперечувала будь-які релігійні витоки, тим саме Радянський Союз став суспільством у якому майже не було довіри. Саме така політична ситуація, де мешканці всієї України стали об’єктом, як нацистської так і більшовицької пропаганди, вимагала єдності народу, але найперше монарха. Що за словами Андрея Шептицького, - «який не став би бодай часом тираном і все поступав би по чесноті, служив би за приписами Євангелія та віри, слідуючи Божим законам, дбав би про добро своїх громадян». Для такого християнського правителя розуміння влади мало стати служінням, адже кир Андрей зазначає, що влада є від Бога доти, доки чинить Божі діла, і залишається вірною призначенню, що дав їй Бог.
Час незбагненно пливе, а події 40-х рр.. залишаються історією та пам’яттю. Та чи Рідна Хата протягом століття знайшла свого господаря, доброго упорядника, гарного ґазду та головне за словами кир Андрея, християнського очільника. Того, хто любить свій народ, а служіння йому є вищою чеснотою та справою усього життя. Якщо ж знайшла тоді і буде Рідна Хата справді рідною, а Божа ласка перебуватиме, тоді коли «остерігатимемось гріха проти святої віри, та святої Церкви, адже як зрада проти Батьківщини, так і зрада святої Церкви, нашої Матері, що від дитинства до гробу веде нас і в кожній потребі подає помічну руку, є мерзенним злочином» – застановляє митрополит Андрей Шептицький.
Олександра Батицька