Mater Ecclesiae: «Жінко, ось Син Твій… Ось Матір твоя. І від тієї хвилі учень узяв її до себе» (Ів 19, 26-27)
Дорогі брати і сестри!
Служіння Церкви хворим і тим, хто про них піклується, має продовжуватися з новою силою у довірі до Господньої волі (пор. Лк 9,2-6; Мт 10,1-8; Мк 6, 7-13) і наслідуючи красномовний приклад їхнього Засновника і Вчителя.
Цього року тема Всесвітнього Дня хворого випливає зі слів, які Ісус промовив на хресті до Своєї Матері Марії та апостола Івана: «Жінко, ось Син Твій… Ось Матір твоя. І від тієї хвилі учень узяв її до себе» (Ів 19, 26-27).
Слова Господа проливають глибоке світло на таємницю хреста. – Це не безнадійна трагедія, а місце, з якого Ісус явив Свою славу й залишив Свою останню волю любові, що стала основним правилом для християнської спільноти і для життя кожного християнина.
Найперше слова Ісуса є початком покликання Пречистої Діви Марії бути Матір’ю всього людства. Зокрема Вона стане Матір’ю учня Свого Сина і піклуватиметься про Його життєву дорогу. І ми знаємо, що материнська турбота про сина чи доньку обіймає як матеріальні, так і духовні аспекти виховання.
Невимовний біль хреста пронизує душу Пречистої Діви Марії, але не паралізує Її. Навпаки, Пресвята Богородиця починає новий шлях самопожертви, розділивши турботу Ісуса про Церкву та все людство. В Діяннях святих Апостолів нам показано сходження Святого Духа в П’ятдесятницю, де Пречиста Діви Марія перша стала виконувати завдання Церкви. Завдання, яке ніколи не закінчується.
Улюблений учень Іван представляє Церкву, месіанський народ. Він має визнати Марію своєю Матір’ю. І в цьому визнанні покликаний взяти Її до себе, бачити в Ній модель учнівства, а також материнського покликання, яке Їй довірив Ісус, із турботою та планами, з цим пов’язаними: матір, що любить і народжує дітей, які вміють любити згідно з заповіддю Божою. Тому материнське покликання Пречистої Діви Марії піклуватися Своїми дітьми переходить до Івана та Церкви. Вся спільнота учнів є під материнським покровом Пресвятої Діви Марії.
Святий Іван, учень, який розділив усе з Ісусом, знає, що Вчитель хоче привести всіх людей до Небесного Отця. Він може засвідчити, що Ісус зустрічав багато хворих духом через гординю, а також недужих тілом. Усім Господь дарував милосердя і прощення, а хворим – й фізичне зцілення, знак повноти життя в Царстві Божому, де кожну сльозу буде осушено. Як і Пречиста Діва Марія, учні покликані дбати один про одного, але не тільки це: вони знають, що серце Ісуса відкрите для кожного, без винятків. Усім необхідно звіщати Євангелію Царства Божого, і християни мають дарувати милосердну любов потребуючим, тому що вони є людьми – дітьми Божими.
Материнське покликання Церкви стосовно потребуючих і хворих протягом двох тисячоліть її історії здійснювалось через величезну кількість різних починань, спрямованих на користь недужих. Історію цієї посвяти не можна забувати, вона триває до наших днів у всьому світі. В країнах з розвиненою системою охорони здоров’я важко переоцінити діяльність, яку ведуть католицькі згромадження, єпархії та медичні установи, що поважають гідність людської особи і здійснюють наукові дослідження, шануючи життя і християнські моральні цінності. А там, де система охорони здоров’я недостатня або й відсутня, Католицька Церква старається запропонувати все можливе для медичного обслуговування, щоб викоренити дитячу смертність та боротися з деякими широко розповсюдженими хворобами. Церква скрізь намагається лікувати, навіть якщо неспроможна повністю повернути здоров’я. Вона наче «польовий госпіталь», який приймає всіх, кого зранило життя, вона є конкретною дійсністю, тому що в деяких частинах світу тільки місійні та єпархіальні лікарні забезпечують людям необхідну медичну допомогу.
Пам’ять про довгу історію служіння хворим є причиною радості для християнської спільноти, особливо для тих, хто здійснює це служіння. Але потрібно і вдивлятися в минуле, щоб збагатитися в сьогоденні. З нього маємо навчитися великодушності – аж до цілковитої самопожертви – в багатьох засновників інституцій, які служать хворим; творчості, до якої надихає любов, численних ініціатив, здійснених протягом століть; залучення до наукових досліджень, щоб запропонувати пацієнтові інноваційне та надійне лікування. Ця спадщина минулого допомагає добре спланувати майбутнє: наприклад, щоб захистити католицькі лікарні від небезпеки застарілої ментальності, яка намагається по всьому світу ввести медицину в ринкову галузь, а наслідком цього стає вилучення вбогих із неї. Чуйність та любов спонукають поважати хвору людину як особу і завжди ставити її в центрі процесу лікування. Такий підхід має також бути притаманний християнам, що активно працюють у державних структурах і покликані своїм служінням давати добре свідчення про Євангелію.
Ісус залишив Церкві як дар Свою владу зцілювати. «А ось чуда, що будуть супроводити тих, які увірують: …на хворих будуть руки класти і добре їм стане» (Мр 16, 17-18). У Діяннях святих Апостолів читаємо про зцілення Петра (див. Ді 3, 4-8) і Павла (див. Ді 14, 8-11). Відповіддю на дар Ісуса є завдання Церкви, яка знає, що покликана дивитися на хворих так само чуйно і співчутливо, як на них споглядає Бог. Пастирська турбота в галузі охорони здоров’я є і завжди буде невід’ємним та істотним завданням Церкви, яке необхідно виконувати з оновленим запалом: від парафій до відомих реабілітаційних центрів. Ми не можемо забувати про чутливість і витривалість багатьох сімей, які піклуються про своїх важко хворих дітей, батьків та родичів. Родинний догляд за недужими – це «надзвичайне свідчення любові до людської особи», його слід підтримувати належними соціальними заходами й визнанням. Тому всі лікарі, медсестри, священики, богопосвячені особи, волонтери та сім’ї, що займаються доглядом за хворими, беруть участь у церковній місії служіння недужим. Це саме та спільна відповідальність, яка збільшує цінність щоденного служіння кожного зокрема.
Пресвятій Богородиці, Матері ніжності, поручаємо всіх людей, що нездужають тілом і духом, аби підтримала їх у надії. Також просимо в Неї допомоги в тому, щоб ми проявляли відкритість на потреби хворих братів і сестер. Церква розуміє, що потрібна особлива благодать, аби виконувати своє євангельське служіння. Тому молитва до Божої Матері може нас об’єднати в щирому проханні, щоб кожен член Церкви жив у любові до покликання служити життю та здоров’ю. Нехай Пречиста Діва Марія заступається за цей 26-й Всесвітній День хворих; нехай допомагає всім недужим зносити свої терпіння в єдності з Ісусом і підтримує тих, що ними опікуються.
Усім – хворим, працівникам галузі охорони здоров’я та волонтерам – я передаю сердечне Апостольське благословення.
Ватикан, 26 листопада 2017 р. Б.
Франциск