Великий Піст. Знову прийшов час Великого Посту. Вже вкотре, з року в рік кожний з нас входить у цей дуже важливий період в духовному житті християн. Скільки разів ми переходили час Великого Посту, але що це змінило у нашому житті? Звичайно, якщо ми щиро переживали Піст, то, напевно, зміни були і залишилися з нами на дальше наше життя. Задаймо собі ще раз і ще раз ці питання: а чому, власне, потрібний Піст? Для чого Піст? Що ми розуміємо під Постом? Чому цей час є необхідний у житті Церкви і кожного з нас? Що означає Піст для нас і що він дає нам?

Спокуси.

Ми постимо, бо, найперше, сам наш Господь Ісус Христос ішов на пустиню і провів там без їжі 40 днів і ночей. Вкінці цього періоду часу, коли Його організм був вкрай виснажений, Господь допустив до себе злого духа, який спокушав його трьома найсильнішими спокусами, в які впадає людина, а саме: спокуси багатством, славою і владою. Господь переміг їх. Він показав нам, що і колена людина може перемогти ці і будь-які інші спокуси, навіть будучи до краю виснаженою фізично. Бо головну роль у боротьбі із спокусами відіграє не сила тіла, а сила духа, але при одній дуже важливій умові: коли дух людини є поєднаний з Богом. Тобто, коли людина, будучи в єдності з Творцем (в стані освячуючої ласки - без важкого гріха), черпає від Нього усі необхідні сили для життя праведного і боротьби зі злом. Боротьба зі спокусами є нелегкою для тих, хто хоче йти за Христом. Так як сам Христос допускав спокуси до себе, так Він допускає їх і до нас - своїх послідовників - щоб ми перемогли їх (не для того, щоб спокуси перемогли нас, але ми їх). Але чому Господь допускає до нас спокуси? Адже спокуси заважають нам спокійно жити. Як не дивно, але сам Господь сказав: «Неможливо, щоб не з’являлися спокуси» (Лк. 17, 1); «воно й треба, щоб прийшли спокуси, але горе тій людині, через яку спокуси приходять» (Мт. 18, 7).

Спокуса - це ще не гріх, це тільки потяг до гріха. І якщо ми піддамося цьому потягові і почнемо реалізовувати спокусу, то тоді починається гріх: свідоме і добровільне здійснювання зла думкою, бажанням, словом, ділом. Наприклад, сама по собі зла думка, яка є в моєму розумі, ще не є гріхом, але поки не почну добровільно її розвивати, знаючи, що це зла думка. Зла думка переходить в зле бажання (гріховне бажання) і далі проявляється назовні людини у формі гріховних слів або діл. Такою є логіка розвитку гріха. Тому найкраще боротися і перемагати гріх на стадії спокуси. Найкращий метод боротьби зі спокусами є повна байдужість до них: якомога менше акцентувати увагу на спокусах і бути до них байдужими. Ще в давнину досвідчені монахи радили: спокуса подібна до собаки, яка гавкає на тебе, коли йдеш дорогою. І чим сильніше ти її відганяєш, тим сильніше вона на тебе гавкає. Єдино правильний спосіб, щоб вона швидше замовкла - обернутися і спокійно йти далі, не звертати на неї жодної уваги: погавкає і скоро затихне. Проста порада, але хто пробував застосувати її в житті знає, як це не легко. Тому є ще одна порада: коли буде особливо важко опиратися спокусі - молімося. Один із законів духовної боротьби говорить: не було, нема і не буде такої спокуси, яка би вистояла проти молитви. Молитва під час спокусливих нападів перемагає спокуси будь-якої сили. Тому боротьба зі спокусами є необхідною, щоб ми стали сильнішими духом, зміцніли духовно і морально. «Хто не спокушуваний - той не зрілий» - писав Святий Василій Великий ще в IV столітті.

Тільки не треба себе самого "загартовувати", шукаючи собі спокуси, а навпаки, треба їх уникати: найперша боротьба з гріхом - це уникати нагоди до гріха. Спокуси приходять самі і перевалено тоді, коли їх найменше чекаєш.

Крім загартування нашого духа, боротьба зі спокусами також виявляє нам наші слабкі сторони, наші погані схильності, наші немочі.

Час Великого Посту - особливий час у духовній боротьбі. І не тому особливий, що Господь допускає до нас якісь особливі спокуси, а тому, що Він дає нам особливі благодаті, особливу силу перемагати будь-яку спокусу, будь-яку погану схильність, будь-який гріх. Тому в цей період, період посту - ми маємо шанс звільнитися від якоїсь поганої звички, схильності або гріха, які нам заважають жити. Отже боротьба зі спокусами загартовує нас і робить стійкішими і відпорнішими до зла, а самі спокуси виявляють нам наші слабкі сторони і схильності до зла.

Стриманість і свобода.

Піст без стриманості не є піст. Непривабливе це слово - «стриманість» - для сучасної людини. Сьогодні охочіше хочуть чути слово «свобода». Стриманість і свобода на перший погляд - ніби -протилежні поняття. Але, це тільки на перший погляд. Як не дивно, між цими двома поняттями є досить тісний зв'язок. Християнський піст є одним із сильних засобів, який дає людині можливість стати вільнішою (не абсолютно вільною, бо визволення людини - це процес, який триває все життя). А хто не хоче бути вільним? Вільними хочуть бути всі! Нині людина особливо гостро реагує на обмеження її свободи. Сьогодні є дуже модно говорити про свободу. Це стало ознакою доброго тону і передового світогляду. Але про яку свободу всі нині говорять? Свободу від чого, і що таке, власне, є свобода? Маю на увазі свободу особисту людини. Старше покоління людей пам'ятає, як за часів комуністичного режиму люди мріяли про свободу совісті, свободу слова, свободу зборів і т.п. кращі сини і дочки нашого народу віддавали за свободу України і Церкви навіть те найцінніше, що вони мали - власне життя. їхні жертви не були марними - сьогодні ми маємо політичну незалежність нашої держави, можемо вільно молитися, безперешкодно збиратися на мітинги і т.п.

Так, в усіх сферах суспільного життя ми стали відчутно свобіднішими. Сьогодні, навіть, є свобода для таких речей, за які ми навіть не боролися, і які прийшли до нас непрошеними гістьми. Маю на увазі свободу пропагувати на всіх засобах масової інформації насильство, розпусту, споживацький спосіб життя, свободу, яка межує із свавіллям, свободу від будь-яких моральних засад, а особливо від християнських цінностей т.п. То невже ми досягли вершини свободи? Невже свобода «робити все, що завгодно» є справжньою свободою людини? Відносно тоталітарних режимів ми стали набагато свобіднішими. Але чи по справжньому вільними? Політичне рабство відійшло в минуле, але залишилось рабство гріха (до речі, яке є коренем усіх бід людини), з яким мало хто бореться, про яке дружньо мовчать засоби масової інформації, але до якого нас досить потужно звідусіль штовхають. То чи стала людина сьогодні насправді вільною?

Гляньмо навколо себе: скільки є серед нас невільників: рабів алкоголю, наркоманії, розпусти, грошей, слави, влади, розкошей і т.п. а скільки є рабів власних немочей: лінивства, обжирства, гніву, заздрості, ненависті і т.п.

Так, є нині свободи політичні, але людина й надалі є пригнобленою. То чого ще нам бракує для повної свободи? Не входячи в дискусію з різними філософськими розуміннями свободи, подивімося, що говорить нам про свободу людини наша християнська віра. Трохи спростивши дефініцію, яка подається в Катехизмі Церкви можемо сказати, що справжня свобода людини - це є свобода від зла і здатність завжди вибирати добро, яким є воля Господня. Отже в першу чергу, людина повинна бути вільною від зла і гріха, бо інакше всі форми свободи втрачають сенс: що з того, що наші найдемократичніші закони гарантують безліч прав і свобод людині. А ми не можемо забезпечити право на життя мільйонів ненароджених наших дітей, яких вбивають абортами; що з того, що маємо одні із найсправедливіших законів в Європі, а суспільство живе по неписаних законах корупції і обману. Чому не діють людські закони? Бо людина є невільником гріха. Сила людського закону є надто мала, щоб змінити людину настільки, щоб вона стала вільною від гріха. Від гріха людину, якщо вона цього хоче, може звільнити тільки її Творець. Він дав закони, які є умовою людської свободи і дає силу, щоб їх виконувати. І поки людина не зрозуміє, в чому полягає її справжня свобода, доти не перестане бути рабом. Тому неможливим є бути вільним від зла, не стримуючись від нього. Без стриманості людина стає рабом зла, бо зло ніколи не є нейтральним: воно притягує, манить, воно має силу, щоб утримувати при собі людей навіть з найсильнішою силою волі. За злом моральним, тобто за гріхом — завжди стоїть зло особове - злі духи, які тим більше мають право впливати на людину, чим більше людина робить гріхів. Тому не стримавшись від гріха, ніколи не станемо вільними від зла. Мусимо вибирати: або свобода дітей Божих, або рабство гріха, зла і смерті.

Отже, через стриманість Бог визволяє нас від рабства гріха. «Ви бо, брати, покликані до свободи; аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесності...» (Гл. 5, 13), «Поводьтеся як вільні, та не як ті, що з волі роблять покривало злоби, але як слуги Божі» (І Пт. 2, 16).

Слухання.

Попри те, що життя християнина - це постійна боротьба зі злом, постійний рух вперед, ми потребуємо зупинки. Зупинитися, щоб перевірити, чи вірно йдемо до цілі, чи не збилися з дороги, чи правильно живемо, мислимо, чи не треба зробити корекцію у своєму житті. Рух - це добре, і життя передбачає наявність руху, але життя духовне - це насамперед рух душі до Бога, і щоб цей рух став можливим, рух фізичний деколи повинен уступити місце тиші, спокою і призадумі. Зупинитися не щоб перестати боротися, але щоб почути. Почути себе і почути Його. Почути у своїй душі. Як почути себе? Адже ми чуємо себе щодня. Але йде мова про те, щоб почути правду про себе: хто я є насправді? Куди йду, чого я хочу від себе, від життя, від Бога? Чого я бажаю насправді, чим живу, що є вершиною моїх бажань і мрій.

Частину правди про нас можуть сказати нам наші ближні (якщо ми готові їх почути). Та й самі ми формально дуже добре знаємо відповіді на ці питання, але проблема в тому, що ми не до кінця чесно даємо на них відповіді, і в першу чергу самим собі. Далеко не кожен з нас готовий відразу сказати правду про себе навіть собі. Не тому, що не знає, а тому, що боїться знати. Боїться побачити в глибинах свого серця далеко не ті бажання і почуття, які сумісні з його уявленнями про себе. Але не біймося почути правду про себе! Правда виявляє справжній стан нашої душі. Найгірше є, коли ми обманюємо самих себе. Тоді визволитися зі своїх поганих схильностей і гріхів є дуже проблематично. Не знаючи правди - неможливо йти вірним шляхом. « ...і спізнаєте правду, і правда визволить вас» (їв. 8,32 ).

Але не тільки правду про себе ми почуємо в тишині свого серця. Там в глибинах нашого «я» на рівні сумління, ми знайдемо Його, Того, Хто нас створив, створив для того, щоб поділитися з нами тим щастям, яким є Він, наш Творець. Духовна зустріч з Богом перевищує всякі людські поняття. Вона може тривати кілька секунд, хвилин, але саме цей коротенький дотик душі до Господа найглибше і найдовше змінює людину. Краще один раз відчути Його в своєму серці, ніж десятки разів почути чи прочитати про Нього.

Отже, піст дає нам також і нагоду краще зрозуміти себе, знайти себе справжнього і глибше торкнутися серцем до Господа, стати ближче до Нього.

Підсумовуючи все вище сказане, можна сказати: наскільки серйозно ми поставимося до посту, тобто до самих себе, настільки отримаємо користі від посту.

Ми розглянули тільки кілька плодів, які може нам дати християнський піст, а саме: перемога над собою, над спокусами, гріхами, виховання стриманості і звільнення від злих залежностей, пізнання себе і Бога. Це ще далеко не все, що дає піст. Постячи, в першу чергу завжди треба пам'ятати, що є метою християнського посту. Сам піст не є метою. Піст є засіб, а не самоціль. А мета посту - завжди є Євангельською: стати добрішими, стриманішими щодо гріха і щедрішими на прощення і любов, вміти слухати себе, інших людей і Бога, стати ближчими до людей і до Бога. Одним словом, ми повинні більше уподібнитися до нашого Господа Ісуса Христа. Це є велика мета християнського посту. Без цієї мети немає посту, а є звичайне голодування.

Бажаю всім нам з користю для душі провести час Великого Посту, якомога більше уподібнюючись до Христа терплячого, щоб змогти повніше прийняти Христа Воскреслого.

Слава Ісусу Христу!

о. Дмитро ГРИГОРАК, ЧСВВ

Апостольський Адміністратор

Бучацької Єпархії УГКЦ

Великий Піст 2010р.Б.