Час Великого посту – це не лише період для зосередження над власним духовним життям і над аналізом учинків. Протягом шести пісних тижнів ми в особливий спосіб згадуємо рідних, близьких та знайомих, які ввійшли в кращий світ, поринули в незбагненну вічність. Хрестопоклонна неділя, що припала на 30 березня, також стала миттю, аби згадати священні імена тих синів і доньок України й Христової Церкви, які свідомо поставили своє життя на олтар найсвятішого – істини. У приміщенні єпархіального управління з’явилось справжнє дітище історії – музей політв’язнів і репресованих, які віддано проповідували національно-релігійну ідею на теренах Чортківщини. Раніше ця святиня пам’яті знаходилась в одній з кімнат Чортківської БС «Карітас» і тепер переселилась ближче до свого ареалу – підвальних в’язничних камер.
Без сумніву, музей повинен знаходитись саме тут, у приміщенні колишнього монастиря сестер Кармеліток, адже протягом ХХ століття монастирський комплекс виконував роль спершу велетенського карцеру і місця для допитів, які проводило КГБ, згодом тут розміщувалась військова частина. У підвальному приміщенні за часів радянського насилля писались кров’ю сторінки української історії: тортури, провокації, обіцянки щасливого життя взамін за зраду святої ідеї, кпини й приниження. На сьогоднішній день, на жаль, не всі мученики вдихнули повітря волі: одні з них загинули, інші зникли безвісти, ще інші постаріли і боляче згадують пережите. Однак усіх їх об’єднує одне: увіковічення в безперебійному пульсі нації. І навіть та невеличка кімната музею для тих праведних і щирих душ патріотів є храмом сенсу життя, знаком плідності їхніх учинків.
Урочисте відкриття музею розпочалося панахидою з поминанням жертв більшовицького терору, імена яких закарбувалися не лише на стінних інформаторах, а в свідомості прийдешніх поколінь. Відправу здійснив Апостольський Адміністратор Високопреподобний о. Дмитро Григорак, ЧСВВ. Після панахиди провідник єпархії звернувся із пастирським словом про важливість історичної пам’яті і про увіковічення патріотів Чортківської землі.
Нова кімната-музей зібрала місцеву інтелігенцію, якій не байдужий подвиг мучнів ХХ століття. Розділити урочисту історичну мить неповторного народження музею прибули гості з Бучача, де вже давно функціонує схожий музей-меморіал. Зі словом подяки отцю-адміністратору Дмитру та синкелу в справах мирян о. Володимиру Заболотному за сприяння у перенесенні й відкритті музею звернулась п. Марія Штепа, ініціатор створення меморіалу, авторка численних книг про патріотів Чортківщини: священиків, воїнів УПА, звичайних людей, які керувались у житті священним гаслом: «Бог і Україна». Марії Штепі як зв’язковій ОУН-УПА й репресованій був відомий той інший світ – підвальний, замаскований, спотворений хижацькими інстинктами людей, коли на поверхні вирували оманливі щасливі будні радянської країни.
Серед жертв, про яких згадано в музеї, є багато греко-католицьких священиків, які підпільно служили на теренах Бучацької єпархії і зазнали репресій. Про них неодноразово розповідала п. Марія. Безперечно, імена душпастирів о. Степана Когутяка, о. Володимира Дідича, блаженного о. Зіновія Ковалика й багато-багато інших записані Богом у золотій книзі життя.
Отець Дмитро після звернень освятив музей та його експонати освяченою водою. Серед експонатів є чимало речей приватного й загального вжитку репресованих священиків: крісло, в якому підпільно проводилась сповідь, чаша, хрест. Особливе значення має також образ св. мучениці Варвари, на якій приймали присягу вступники до лав УПА. Отець Дмитро повідомив, що музей завжди гостинно прийматиме відвідувачів звідусіль, а також звернувся із проханням надалі поповнювати музейну скарбницю пам’яті новими свідченнями очевидців антигуманного терору. Музейне дітище матиме й свого опікуна – громадського директора п. Олега Бойчука, історика за фахом.
Сьогодні усопші патріоти України волають крізь час і простір, спонукуючи нас, націю зі складним минулим, не припиняти той розпочатий дорогою ціною процес боротьби за національне відродження й відстоювання своїх національно-релігійних свобод.