Усіх заліщан глибоко вразила трагічна звістка – пішов із життя Пантелеймон Григорович Хомишин – Великий Педагог, мудрий наставник, директор дитячого будинку, школи-інтернату, ініціатор і перший директор Заліщицької державної гімназії, заслужений учитель України, великий інтелігент, прекрасна Людина, справжній християнин, який своїм життям показував приклад вірного служіння Богові і дотримання Божих заповідей. Будучи племінником єпископа УГКЦ Григорія Хомишина, Пантелеймон Григорович завжди гордився цим і дбав про належне вшанування пам’яті свого славетного земляка й родича.
Народився покійний Пантелеймон Григорович Хомишин 22 травня 1929 року в селі Гадинківці нині Гусятинського району в селянській сім’ї у славній родин Хомишиних. Рано втратив батька, який загинув на війні, тому вже в 15 років став старшим у сім’ї для молодшої сестри і матері.
Навчався в Гадинківцях, потім у Чортківській гімназії, Теребовлянському культосвітньому технікумі. Здібний хлопець мріяв здобути вищу освіту, тому вчився спочатку в Кременецькому вчительському інститут, а пізніше – в Івано-Франківському педагогічному інституті.
Свій трудовий шлях розпочав учителем історії Винятинської восьмирічної школи, а вже через рік його призначили директором Лисичницької восьмирічної школи, яка була збудована громадою під його керівництвом.
З 1957 року довгі роки працював директором обласного дитячого будинку. Будучи надзвичайно людним, щедрим на добро, Пантелеймон Григорович став справжнім батьком для дітей-сиріт, дбав про те, щоб усі вихованці одержали відповідну освіту, піклувався про їх працевлаштування. Під його мудрим керівництвом була зміцнена матеріально-технічна база дитячого будинку, збудовано нові корпуси, створено підсобне господарство. Дитячий будинок став зразковим закладом в усій Україні. Вихованці відчували справжню любов і ласку, тому його називали батьком. Завжди, до останніх днів життя, йому телефонували, до нього приїжджали з усіх куточків світу ті, хто вважали його найріднішою людиною. Згодом дитячий будинок було перейменовано у Заліщицьку допоміжну школу-інтернат, для якої було споруджено нові світлі корпуси. Пантелеймон Григоворич дуже любив своїх вихованців, поважав учителів, технічний персонал, був мудрим педагогом та керівником, чесним, справедливим, глибоко порядним.
Коли в Україні почали відроджуватися заклади нового типу, Пантелеймон Григорович став ініціатором відкриття відродженої гімназії і першим її директором. Завжди дбав про талановиту молодь, вірив у те, що Україні потрібні інтелектуали, гордився успіхами і досягненнями гімназистів. Навіть після виходу на заслужений відпочинок залишався наставником для молодих педагогів.
Хомишин Пантелеймон Григорович був розумним учителем і керівником. За багаторічну сумлінну працю відзначений високими урядовими нагородами: Почесними Грамотами Міністерства освіти України, Верховної Ради України. Він – учитель вищої категорії, «Відмінник освіти України», а 1995 року йому присвоєно почесне звання – «Заслужений учитель України». Заліщани виявили велику довіру – його було обрано депутатом районної ради незалежної України.
Пантелеймон Григорович був прекрасним сім’янином. 1954 року одружився з Ольгою Стефанською, з якою в любові і злагоді прожили 63 роки, народили і виховали чудових дітей Тараса і Тетяну, дочекалися прекрасних онуків, якими дуже гордилися. Їхня сім’я і родина – зразок для всіх людей.
Сьогодні покійний Пантелеймон Григорович прощається зі своєю коханою дружиною Ольгою і дякує її за те, що упродовж усього життєвого шляху була йому другом, опорою, підтримкою, та просить простити за всі ті прикрощі, які траплялися в їхньому житті, за великий біль, якого завдав своєю смертю.
Прощається зі своїми найдорожчими дітьми – сином Тарасом і невісткою Іриною, донечкою Тетяною і її чоловіком Валерієм. Дякує вам, дорогі діти, за любов, допомогу, підтримку, увагу, піклування і просить прощення за всі ті прикрощі, які завдавав вам своєю хворобою.
Прощається зі своїми найдорожчими онуками Іваном, Олександром і його дружиною Тетяною, Олександром і його дружиною Зоряною, яких дуже любив і гордився ними.
Прощається зі своєю найдорожчою, найріднішою сестричкою Марією та її сім’єю: Іваном, Галиною та їх дітьми, Орисею та її родиною.
Прощається зі сватами Рюміними з далекого Волгограду, з родиною Руснаків з Буковини, з родинами Гаврилюків з Білівців, Костинюків, Бежуків, Штокалюків із Заліщик, з родинами Солодких, Поворозників з Пробіжни, з родинами Дячок, Стефанських, Захарчуків з Гадинковець.
Прощається з родинами друзів Федорцевих, Рекушів із Заліщик, Трилінських з Тернополя, Синютків із Дзвиняча.
Прощається з усіма педагогами, технічними працівниками, вихованцями шкіл, в яких працював, дитячого будинку, школи-інтернату та гімназії.
Прощається з усіма сусідами, які завжди приходили на допомогу, ділили радість і смуток, з усіма заліщанами, які любили і поважали патріарха освітянської ниви, справжню Велику Людину.
Хай земля йому буде пухом! Вічная пам’ять!
Повідомив Олександр Хомишин