Комісія у справах мирян Бучацької єпархії УГКЦ заохочує зробити молитву на вервиці основною в намірі за мир в Україні, а чому? Прочитайте статтю про дивовижні плоди вислуханої молитви.

Йшов 1571 рік. Численний турецький флот вийшов у море, щоб підкорити Європу. Султан Селім ІІ оголосив, що в разі перемоги по всій Європі буде введено іслам. Перед тим турецька армія здобула велику перемогу у битві під Варною 1444 року, а десять років потому християни втратили Константинополь. У ІІ половині ХVI століття турецькі війська здобули острови Кіпр і Крит у Середземному морі. Існувала загроза, що вся Європа повторить долю Іспанії, загарбаної маврами у VIII столітті.

Папа Римський Пій V, бачачи величезну небезпеку, закликав усіх християн до молитви на Розарії (вервиці). Крім того, Апостольська Столиця організувала морські сили багатьох християнських народів, утворивши Святу Лігу. Перед битвою, а також коли вона відбувалася, вулицями Вічного Міста йшли молитовні процесії. Люди молилися також у церквах, монастирях та на кораблях за перемогу над грізним ворогом.

7 жовтня під Лепанто два флоти зустрілися. Завзята битва тривала багато годин. І тоді сталося щось дивне: почався раптовий шторм, який розкидав турецькі кораблі і завадив їм виконати тактичні маневри. Під Лепанто загинуло близько 30 тисяч турецьких моряків, 3,5 тисячі було взято в полон, потоплено 150 кораблів, а також звільнено 15 тисяч християнських бранців. Флот християн втратив лише 7,5 тисяч воїнів і 17 кораблів.

Після перемоги головнокомандувач Хуан Австрійський та інші керівники Святої Ліги писали у депеші до Сенату Венеції: «Non virtus, non arma, non duces, sed Maria Rosari, victores nos fecit», що можна перекласти як: «Не сила, не зброя, не генерали, а Марія Розарієва дала нам перемоґу». Можна також згадати про те, що вже увечері в день битви, не знаючи про її результат (зіткнення відбулося у Коринфській затоці біля берегів Греції), Папа Пій V мав видіння перемоги.

Минає століття. Битву виграно, але небезпека для Європи існувала надалі. Під Віднем польський король Ян ІІІ Собеський міряє кроками розкішний намет. Але він не витрачає часу на тривожні думки. Він молиться на розарії, який звик завжди носити при собі. Перед походом він відправився на прощу до Ченстохови — духовної столиці Польщі, просити Ту, яка з давніх-давен носить титул Королеви Польської, про перемогу. Також Папа Леопольд І щоденно публічно молився на розарії перед битвою, розуміючи, що у разі захоплення турками Відня наступним може бути Рим. Результат знають не тільки історики: знову перемога тих, які віддалися під опіку Небесній Цариці. Король Ян ІІІ не мав сумнівів — після бою писав латиною: «Прибув, побачив, Бог переміг» (Veni, vidi, Deus vicit).

Філіппіни, далека екзотична земля. 1646 року голландський протестантський флот наблизився до берегів іспанської колонії, аби підкорити її. Іспанці й філіппінці мають лише… два кораблі. Торгові. Один із монахів-домініканців закликав до молитви на розарії, а оборонці острівної держави склали присягу, що в разі перемоги підуть босоніж на прощу до храму Матері Божої Розарієвої у Манілі, столиці Філіппін. Голландці атакували п’ять разів, війна тривала від березня до жовтня. Безрезультатно: всі спроби закінчилися поразками. Філіппіни залишилися католицькою державою, звідти й надалі вирушали місіонери, щоб євангелізувати інші країни Азії. Країна дістала назву «Королівства Святого Розарію».

Але повернімось до Європи. Йде 1716 рік, гарячий серпень у сербському Патервардені. 200 тисячна турецька армія і всього 64 тисячі солдат князя Євгена Савойського, який обороняв Венеціанську Республіку. Коли покладаємось не на власну силу, а виключно на Бога, то можна не сумніватися, яким буде результат. Розарієві Братства різних місцевостей організували тоді численні благальні процесії, бо розуміли, що один проти трьох у полі найчастіше не воїн. Невдовзі цілі Балкани були звільнені від ворогів. Як подяку за перемогу, встановлено свято Святого Розарію, яке мало стати відомим в усьому християнському світі.

І знову Європа. Польща, надворі літо, колосяться лани пшениці, в садах дозрівають яблука… Але довкола неспокій і тривога. Йде буремний 1920 рік, польське військо разом з Армією УНР, після невдалої спроби утримати здобутий у більшовиків Київ, змушені відступати. Фронт наближається до Варшави. Новостворена польська держава може реально завершити своє існування, а її території можуть стати черговою «радянською республікою».

У той нелегкий час весь народ піднімається на боротьбу. Історія Польщі наскрізь переплетена чудовими перемогами, здійсненими Божою Рукою, та великою кількістю важких ситуацій, у яких сама Мати Божа рятувала людей. Пам’ятаючи про це, вже 19 червня 1920 року на ринку Старого Міста, у присутності найвищої церковної та державної влади — також і керівника держави Юзефа Пілсудського, вся країна була посвячена Найсвятішому Серцю Ісуса. За місяць церемонію повторили вже на Ясній Горі у Ченстохові. А ще зібрані там єпископи наново вибрали Матір Божу на Царицю Польщі.

В усьому суспільстві починається молитовний рух, який пізніше сучасники назвуть «молитовним хрестовим походом». Поки головне військове керівництво Другої Республіки готується до вирішальної битви на підступах до Варшави, безперервні молитви тривають у всіх варшавських храмах, духовенство ініціює Новенну за батьківщину, яка продовжуватиметься від 6 до 15 серпня, а на Ясній Горі збирається стільки людей, що богослужіння доводиться переносити з храму на довколишні поля. Всі, хто не пішов в армію, присутні на цих Службах Божих. На варшавській Замковій площі тридцять тисяч людей моляться на Розарії, просячи Матір Божу про порятунок.

Також Папа Бенедикт ХV написав послання «Про змилування Бога над нещасною Польщею» до всіх єпископів світу. Святіший Отець закликав у ньому молитися за перемогу над більшовиками і підкреслив, що це не тільки справедлива війна на захист країни, а також і проти ворогів християнства — порівнюючи її з вищезгаданою битвою під Віднем.

Те, що сталося потім, описує монах о. Юзеф Бартнік у газеті «Наш Щоденник». Уночі з 14 на 15 серпня 1920 року Марія, в образі покровительки Варшави Матері Божої Ласкавої, з’являється на ранковому небі. «Мати Ласкава з’являється на небі перед світанком, монументальна постать, яка займає майже все небо, ще темне. Вона вбрана в широкий розпростертий плащ, яким закриває столицю. З’являється в оточенні гусарів, які під Віднем із кличем ''В ім'я Марії!'' розігнала ворожі війська. Матір Божа тримає у своїх долонях ніби щит, яким захищає місто, повірене під Її опіку».

Багато більшовицьких солдатів, які атакували тоді Варшаву, бачили це з’явлення та опісля складали про це свідчення з великим страхом. Отець Юзеф так пише про це: «Жах і паніка, викликані появою Матері Божої на небі, були такі сильні, що ніхто не думав про наслідки втечі з поля бою — кару смерті для дезертирів». Утікачі почулися в безпеці лише в околицях Вишкова (а це за 50 кілометрів від Варшави). Звідти від їхніх співрозмовників походять перші оповідання про це приголомшливе явище.

Варшавська Битва була виграна. Польща залишилася незалежною державою, оборонивши також цілу Європу. Сам маршал Пілсудський підкреслював, що ця вирішальна перемога була здобута передусім не людськими руками. Невдовзі після битви він сказав до кардинала Каковського: «Ваше Преосвященство, я сам не розумію, як ми цю війну виграли». Звідси й поширений у сучасній Польщі крилатий вислів «Чудо над Віслою».

І ще один приклад. Після Другої світової війни частина Австрії разом зі столицею Віднем була під владою Радянської Армії-«визволительки». І, оскільки совєцька влада мала твердий намір підпорядкувати собі цей шматок Європи, майбутнє маленької гірської країни представлялося сучасникам невтішним (згадаймо лише долю повоєнної Німеччини і сумнозвісну Берлінську стіну).

Але знайшлася одна людина — отець Петер Павліцек, який закликав усіх австрійців молитися на Розарії за визволення країни від комуністичної окупації. Він організував Покутний Розарієвий Хрестовий Похід, який мав бути відповіддю на заклик Матері Божої з Фатіми. У рамках цієї ініціативи відбувалися публічні молитви та процесії (в яких брали участь також відомі австрійські політики). Люди молилися за визволення і в своїх родинах. Отець Петер раз по раз повторював свої заклики по радіо. Зрештою, 10% австрійців почало молитися на Розарії.

У травні 1955 року австрійський канцлер Юліус Рааб відбув до Москви на переговори, одночасно зазначаючи у своєму щоденнику, що росіяни непохитні у рішенні тримати свої війська в Австрії. Він також додав: «Сьогодні — свято з’явлення Матері Божої у Фатімі» і зазначив, що молиться до Неї за Австрію.

І вже 15 серпня того ж року Радянський Союз приєднався до підписання мирного договору про виведення всіх своїх військ. Здобутій волі раділа вся країна. У Відні на знак подяки Богу в усіх храмах три дні й три ночі безперервно били у дзвони. Під час публічної молитви канцлер Рааб сказав: «Ми вільні! Дякуємо Тобі, Маріє!»

А колесо історії крутиться далі. У 1960 х роках президент Бразилії планував запровадити у країні комунізм. Люди, вже знаючи про небезпеку, яку несе з собою цей устрій, почали об’єднуватися в молитві: засновували численні Марійні Братства, організовували Розарієві марші. Відомим був, наприклад, 600 тисячний марш у Сан Паулу, де присутні разом молилися Розарій і співали релігійних пісень. Ефектом цієї молитовної боротьби було те, що тодішній президент залишив країну — а відтак небезпека впровадження антилюдської ідеології була відсунута.

І знову переносимося на Філіппіни, благословенну землю сонця, пляжів і пальм — яка, однак, у своїй історії переживала різні потрясіння. У 1980 х роках архіпелагом керував диктатор Маркос. 1986 року він сфальшував вибори і намірявся правити далі, але проти цього запротестувала частина керівництва армії. Міністр оборони і ще кількасот військових забарикадувалися в будинку міністерства на алеї З’явлення Святих. Та доля військових могла бути трагічною, бо Маркос поставив їм ультиматум: здатися або бути знищеними протягом 24 годин. Тоді солдати звернулися по допомогу до кардинала Сіна, духовного наставника країни. Після півторагодинної молитви на самоті у каплиці, кардинал звернувся по католицькому радіо «Верітас» до народу з закликом підтримати військових. Два мільйони людей із розаріями в руках вийшли на вулиці. Також владика попросив кілька монастирів про молитву та піст у намірі визволення від диктатури.

Молитовна демонстрація тривала безперервно чотири дні й чотири ночі. Диктатор посилав танки на розгін протестуючих, але їхні екіпажі, побачивши людей, які стояли навколішках і молилися на розаріях, переходили на їхній бік. Спроби розігнати демонстрантів сльозогінним газом також не увінчалися успіхом — вітер несподівано змінив напрям, і газ посунув на урядові війська. Всі заряди мінометів, які мали впасти на голови людей, дали осічку — хоч би як дивно це виглядало. Пілоти вертольотів, які мали атакувати мирних протестувальників, замість того розстріляли урядові літаки в аеропорту і навіть випустили ракету в президентський палац. Маркос не мав вибору — утік із країни. Розарій знову показав себе найбільш ефективною зброєю усіх часів.

А що було далі? Далі була Україна. Майдан. Вам це дивно чути? Там розпочалася нова звитяжна історія України, яка поки не має завершення, і яку пишемо ми з вами. Але все по черзі.

Після жорстокого побиття студентів у ніч із 30 листопада на 1 грудня отець Петро Коваль, який і раніше популяризував молитву на Розарії, відчув у серці, що повинен поїхати до Києва. Він узяв з собою кілька тисяч розаріїв та листівки з інструкцією, як молитися. Зібрані на Майдані люди дуже охоче брали вервички. Тоді о. Коваль організував групу волонтерів, які ходили Майданом, роздавали вервиці й розповідали про спосіб молитви. До акції приєдналися інші духовні особи. Таким чином, на Майдані роздали не менше ніж 700 тисяч розаріїв.

Також отець Вальдемар Павелець привіз статуетку Фатімської Матері Божої, яка стояла перше у молитовному наметі Майдану — а перед тим, як внаслідок штурму намет почав горіти, хтось переніс її на головну сцену, де вона була оточена пошаною з боку християн різних конфесій. Отець Коваль підкреслював, що молитва на Розарії має стати відповіддю на заклики Матері Божої з Фатіми, де Вона просила про молитву за навернення Росії. А оскільки Україна у час тих об’явлень входила до складу Радянського Союзу, то ці заклики стосуються також нас, — переконаний священик. «Що більше буде у нас молитви, то більше буде й свободи», — пояснив о. Коваль.

Майдан переміг. Після усіх вище перелічених чуд, пов’язаних із молитвою на Розарії, ні в кого вже не повинно виникати сумнівів, що перемогти українцям помагала сама Богородиця. Можна згадати також багато інших випадків, коли Небесна Цариця особисто ставала на захист нашого народу. Збігів обставин у природі не існує…

Багато найкращих дочок і синів Українського Народу віддали за цю перемогу своє життя і здоров’я. Але війна ще не закінчилася. Вона триває на Сході України, а також у наших серцях. Надалі гинуть воїни, тисячі людських життів ламаються, багато хто втрачає все, що мав, надалі не викорінено корупцію і жити не стало краще. У цей час Україна потребує кожного з нас, бо завтра її вже може не бути. І не варто думати, що гірше не буде. Може бути. Інтернет дає змогу довідатися, як живеться у такому собі Придністров’ї або навіть у Сомалі.

Щоб уникнути такого цілком реального сценарію, а також створити країну, в якій хочеться жити, нам потрібно молитися. Історія показала, яку силу має молитва на Розарії. Але такий молитовний підйом має бути всенародний. Потрібно, щоб ми об’єдналися в загальнонаціональній молитовній акції, до якої будуть закликати наставники християн усіх віросповідань. Україна в нас одна, і тому потрібно, щоб «один стояв за всіх, а всі за одного». І тільки тоді цей солдат, який стоїть на далекому блокпосту на Донбасі, захищаючи нас із вами (а також усю Європу), відчує нашу підтримку і здобуде силу для перемоги.

Хіба для Бога існує щось неможливe? І чи Він не дав нам до рук найгрізнішу і найбільш ефективну зброю, якою є молитва? Папа Пій IX колись сказав: «Дайте мені армію людей, які моляться на Розарії, і я здобуду світ». Окрім молитви, звісно, треба ще й багато робити. Але, будучи з собою щирим, варто пам’ятати, що без молитви наші змагання — марні: «Без Бога ні до порога». Хто вважає інакше, повинен поїхати на місяць під Маріуполь — в окопах атеїстів немає.

Молитва на Розарії це лише від 5 до 30 хвилин на день, залежно хто скільки має часу (один десяточок або одна Частина з п’яти Тайн). Хіба це багато для того, щоби той солдат із Донбасу, який захищає наш мирний сон, повернувся до дому живим і щоб зникла корупція, через яку ми всі не маємо нормального життя?