Після належного приготування, служителі стають до звершення проскомидії (з грецької «приношення») – початкової частини Божественної Літургії, під час якої звичайна людська пожива – хліб і вино – готується для принесення у жертву Богові. Згідно з церковним уставом на проскомидії жертвують п’ять просфор із квасного (дріжджового) пшеничного тіста і виноградне вино з домішкою води. Із першої просфори священик копієм вирізає кубічну частину хліба – Агнця, якого жертвує на спомин Єдинородного Сина Божого. Поклавши Агнця на дискос, священик хрестовидно надрізує його та проколює з правого боку, промовляючи слова з Євангелія від св. Йоана про те, що із пробитого ребра Христового витекла кров і вода (Ів. 19, 34). Тут же диякон на спомин про це після благословення священика вливає до чаші вино і трохи води (за юдейським звичаєм вино вживали розведеним).
З інших просфор служитель виймає та викладає поруч із Агнцем частиці у пам'ять Богородиці, святих, живих і померлих, єднаючи так навколо Христа усе Його Тіло – Церкву. У цьому моменті проскомидії священик молиться за всіх, що поручились його молитвам, викладаючи за них частиці, наче їх самих ставлячи перед престолом Божим. У давнину вірні для цього поминання приносили різні дари. Згодом з-поміж усіх зосталися лише хлібці-просфори, якісне вино та матеріальна винагорода, які й досі вірні жертвують на Літургію.
Пом’янувши всіх, що просили про молитву, священик з дияконом покривають святий хліб звіздою, а Дари разом – покрівцями. Кожну із цих святих речей обкаджують, як кадять і самі Дари, щоб вказати, що вони є приємним запахом всепалення Богові, бо приготовані за заповіддю Його Сина, який добровільно сам себе у жертву приніс, учасниками якої стаємо ми й зараз. На завершення проскомидії священик молиться, щоб Господь милостиво прийняв приготоване приношення і зглянувся над тими, що його принесли і за кого принесли. Диякон у цей час кадить святий престол, іконостас і, за уставом, увесь храм та всіх людей, вшановуючи їх як образ Божий і вказуючи на те, що всі ми разом творимо одну Церкву Христову, яка є приємними пахощами Богові Отцеві (2 Кор. 2, 12-17), бо є Тілом Його Сина, яке, щойно пожертвуване, спочиває на жертовнику.
З часом різним обрядам проскомидії надано символічне значення. Ціла проскомидія є символом життя Ісуса Христа: від Його народження аж до прилюдного виступу. Поодинокі обряди є символами різних подій з дитячих років Спасителя. Просфора, що з неї священик вирізує Агнця, є символом Пречистої Діви Марії, яка народила Христа. Копіє-спис, яким священик вирізує Агнця і частиці, є символом спису, яким був проколений Христовий бік. Дискос, на який священик кладе Агнця і частиці, - це символ ясел, в які Пречиста Діва Марія положила Дитятко Ісуса. Зірка над Агнцем і частицями є символом зорі, що привела зі Сходу Мудреців до Вифлеєму. Покрівці, якими накриті чесні Дари, є символом пеленок, у які був сповитий Христос після свого Різдва. Кадило – це символ дарів трьох мудреців зі Сходу.
Кадильний дим, підносячись до неба, є знаком піднесення нашої молитви до Бога, а наповнюючи храм, він є символом присутності Святого Духа. Тому на початку Літургії Слова священнослужитель обкаджує престол, ікони і присутніх людей – носіїв образу Божого.
о. Мирослав Думич, доктор літургійного богослов’я