З огляду на душпастирські виклики, спричинені міграційними процесами, у четвер, 15 вересня, 2016 року, у Ватикані оприлюднено Апостольський Лист Папи Франциска Motu Proprio«Concordia Codici» (Узгодження Кодексів), датований 31 травня 2016 р.
Як добре відомо, у першому періоді понтифікату Святого Папи Івана Павла ІІ було завершено працю з канонічної кодифікації. Отож, у 1983 році був проголошений Кодекс Канонічного Права, який став зобов’язуючим правовим текстом для Римо-Католицької Церкви, а згодом, у 1990 році – Кодекс Канонів Східних Церков. Ці два Кодекси представляють правову базу Католицької Церкви, осучаснену на основі вчення Другого Ватиканського Собору. Ці два законодавчі тексти віддзеркалюють, як і повинно бути, правові відмінності різних Церков свого права. Проте, сотні канонів в обох Кодексах є буквально ідентичні, адже канонічні комісії Кодексу Канонів Східних Церков мали можливість скористати із досвіду та напрацювань комісій Кодексу для Латинської Церкви, який перший побачив світ. Однак, щодо деяких питань у Кодексах є чимало розбіжностей або в одному немає жодних правових окреслень, які є натомість в іншому Кодексі. Ось наприклад, у Кодексі Канонічного Права (Римо-Католицької Церкви), на противагу Кодексу Канонів для Східних Церков, меншу увагу присвячено міжобрядовим стосункам чи стосункам із вірними інших Церков свого права.
На початку 80-х років міграційні процеси не зазнавали таких прискорень, як у наш час, тому певним темам не приділялось занадто великої уваги. Процес пришвидшеної людської мобільності, який спостерігаємо в наші дні, ставить перед нами нові виклики у душпастирстві також і на законодавчому рівні. Тому, деякі питання слід прояснити, деякі пункти у Кодексах необхідно узгодити і, таким чином, спростити завдання Пастирів.
Продовж останнього часу, а саме від початку понтифікату Папи Венедикта ХVI, над питанням узгодження двох Кодексів працювала Папська Рада Законодавчих Текстів у співпраці із багатьма науковцями у сфері канонічного права, зокрема, з експертами східного канонічного права. В кінцевому результаті було прийнято рішення, що для узгодження певних питань у матерії душпастирства обидвох Кодексів слід внести відповідні корективи до Кодексу Канонічного Права (ККП), не роблячи жодних поправок у тексті Кодексу Канонів Східних Церков (ККСЦ). Саме це і зроблено у Motu Proprio “Concordia Codici” Папи Франциска від 31 травня 2016 року.
В першу чергу Апостольський документ пригадує, що вірні Східних Католицьких Церков мають обов’язок зберігати власний обряд (кан. 40§ 3 ККСЦ; Orientalium Ecclesiarum, 6), а тому, перед компетентною церковною владою лежить велика відповідальність забезпечити їх належними засобами, щоб вони могли виконати цей свій обов’язок (див. кан. 193 § 1 ККСЦ; кан. 383 §§ 1-2 ККП; Pastores gregis, 72). Також наголошено на територіальних особливостях, зокрема, коли йде мова про східних християн на територіях, де переважає Латинська Церква, чи де одночасно існує кілька Церков Свого права.
Спершу, було конкретно окреслено про приналежність новоохрищеної людини до Церкви свого права. Було потверджено принцип, згідно із яким, новоохрищений приписується до тієї Церкви свого права, до якої належать батьки, а у випадку мішаного подружжя, до якої належить католицький батько чи католицька матір (нов. кан. 111 § 2 ККП). Також впроваджуються обов’язок вказати про таку приналежність новоохрищеної особи у парафіяльному реєстрі хрищень (нов. кан. 535 § 2 ККП).
А щодо можливого переходу з однієї Церкви свого права до іншої, новий кан. 112 § 3 ККП, якого не було дотепер у правовому корпусі Римо-Католицької Церкви, що в основному бере за зразок 36 і 37 канони ККСЦ, вимагає, окрім у випадку спеціальних диспенз, формального акту переходу, здійсненого перед компетентною церковною владою; також і того, щоб довершений акт переходу був записаний у відповідному реєстрі хрищень.
Наступний пункт папського документу торкається дисципліни укладення Святого Таїнства Подружжя. Згідно із кан. 834 § 2 ККСЦ для укладення правосильного подружжя, де принаймні одна із сторін належить до Східної Католицької Церкви, вимагається благословення священика. А згідно із канонічною дисципліною Латинської Церкви, римо-католицькі вірні можуть укласти подружжя також і перед дияконом (Motu proprio “Sacrum diaconatum ordinem”, 18.06.1967). Щоб уникнути непорозумінь до кан. 1108 ККП додається § 3, де вказуються, що лише священик може правосильно уділити Таїнство Подружжя вірним Східних Церков, як також, якщо одна сторока належить до Римо-Католицької Церкви, а інша – до однієї із Східної Католицької чи некатолицької Церкви.
Серед іншого, теж уточнено кан. 1109 ККП, що стосується законної юрисдикції латинського місцевого Ієрарха та пароха, які законно одержали та виконують свій уряд. У додатку уточнюється їхнє право уділяти Святе Таїнство Подружжя не лише вірним латинського обряду, але також і вірним що належать до Східних Католицьких Церков.
Зреформовано також і правила про уділення латинським священиком Святих Таїнств Подружжя та Хрищення вірним православних Церков. Зокрема, про те, що римо-католицький Ординарій місця може дозволити будь-якому католицькому священикові уділити стяте Таїнство Подружжя вірним Східних некатолицьких Церков, які спонтанно про це просять і не мають законних перешкод для такого укладення. Після чого святенник, з належної обережністю, повідомить про даний факт компетентну владу некатолицької Церкви.
Документ закінчується автентичною інтерпретацією кан. 1041 ККП, де мова йде про перешкоди до свячень.
uk.radiovaticana.va