"Милості хочу, а не жертви" (Мт 9,13)

Справи милосердя на Ювілейній дорозі

Марія є Ікона євангелізуючої Церкви, тому що Сама зєвангелізована.

В буллі, яка проголошувала Ювілей я написав: "Нехай Великий піст в цьому Ювілейному Році переживається більш інтенсивно, як сильний момент, щоб целебрувати і досвідчити милосердя Бога" (Misericordiae Vultus, 17). Через заклик до слухання Слова Божого та ініціативу "24 години для Господа" я хотів підкреслити першість молитовного слухання Божого Слова, особливо пророчого. Боже милосердя є  посланням, зверненим до світу, але кожен християнин покликаний до того, щоб самому його досвідчити. Тому під час Великого посту розішлю місіонерів милосердя, щоб вони були для всіх живим знаком Божого прощення і близькості.

Після прийняття від Архангела Гавриїла Доброї Новини, Марія у Магніфікаті пророчо прославляє милосердя, в якому Бог Її обрав. Тим самим заручена з Йосифом Діва з Назарету стала досконалою Іконою Церкви, яка євангелізує, тому що Сама постійно є євангелізована Святим Духом, Який зробив плідним Її дівоче лоно. У пророчій традиції милосердя — як показує етимологія цього слова — має тісний зв'язок з материнським лоном (rahamim) і з великодушною добротою, вірною і співчутливою (hesed), яка практикується у шлюбі та сім'ї.

2. Завіт Бога до людей: історія милосердя

Таємниця Божого милосердя проявляється в історії Завіту між Богом та Ізраїлем. Адже Бог завжди багатий милосердям, за будь-яких обставин готовий оточити Свій народ ніжністю і співчуттям, особливо в найбільш драматичні моменти, коли невірність розриває Завіт, і потрібно його відновити в більш стабільний спосіб, у праведності та істині. Це справжня драма любові, в якій Бог грає роль зрадженого батька і чоловіка, а Ізраїль – невірних сина/дочки та дружини. Саме картини з сімейного життя – як в Книзі Осії (пор. Ос 1-2) — показують, як сильно Бог бажає пов'язати Себе зі Своїм народом.

Ця драма любові досягла своєї вершини у Сині, Який став людиною. На Нього Бог вилив Своє безмежне милосердя, чинячи з Нього "втілене милосердя" (див. Misericordiae Vultus, 8). Як людина, Ісус з Назарету в повній мірі є сином Ізраїлю. Втілює в Собі те досконале слухання Бога, яке вимагається від кожного єврея в “Шема Ізраєль”, що і сьогодні становить суть Завіту Бога з Ізраїлем: “Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний. Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю." (Втор 6, 4-5). Син Божий є Нареченим, Який робить все, щоб завоювати любов своєї Нареченої, з якою пов'язують Його узи безумовної любові, яка виражається у вічному шлюбі з нею.

Це пульсуюче серце апостольської керигми, в якій Боже милосердя має центральне і фундаментальне місце. Він є "красою спасительної любові Бога, явленої в Ісусі Христі, Який помер і воскрес" (Evangelii gaudium, 36), головним посланням, "до якого треба постійно повертатися і слухати у різні способи, а також потрібно завжди повертатись і проповідувати під час катехизації" (там же, 164). Милосердя, таким чином, виражає поведінку Бога по відношенню до грішника, жертвуючи йому ще одну можливість покаяння, навернення і віри" (Misericordiae Vultus, 21) і, отже, відновлення відносин з Ним. В розп'ятому Ісусі Бог хоче достукатися до грішника, який відійшов дуже далеко, саме туди, де загубився і від Нього віддалився. Він робить це з надією, що зможе пом`якшити закам’яніле серце своєї Нареченої.

3. Вчинки милосердя

Боже милосердя преображає серце людини і дозволяє бути свідченням вірної любові, роблячи  її здатною до милосердя. Цим чудом, що постійно відновлюється, є той факт, що Боже милосердя може освітити життя кожного з нас, спонукаючи  до любові  до ближнього і того, що традиція Церкви називає вчинками милосердя щодо душі та тіла. Вони нагадують нам про те, що наша віра має виражатися у конкретних, повсякденних діяннях, які повинні допомагати нашому ближньому в потребах його душі і тіла, і за якими ми будемо суджені: годування, відвідини, розрада, повчання. Тому я бажав, «щоб християни задумалися під час Ювілею над вчинками милосердя щодо душі та тіла. Це буде спосіб пробудити наше сумління, яке часто спить перед драмою бідності, і увійти глибше у серце Євангелія, де убогі є привілейованими через Божественне милосердя" (Misericordiae Vultus, 15). Бо це в людині бідній та нужденній Тіло Христа "стає знову видимим в змучених, поранених, катованих, голодних, втікачах.., щоб ми змогли Його впізнати, доторкнутися і дбайливо допомогти Йому" (там же). Неймовірна і скандальна таємниця, яка триває в історії страждань Невинного Агнця, Палаючому Кущі безкорисливої Любові, перед Якою можна тільки, як Мойсей, зняти з ніг сандалі (пор. Вих 3, 5); а ще більше, коли бідним є брат або сестра у Христі, які страждають через свою віру.

Перед цією могутньою, як смерть, любов’ю (пор. Пісня Пісень 8, 6) найнужденнішим бідним є той, хто не хоче визнати, що він ним є. Йому здається, що він багатий, а насправді є найбіднішим з бідних. А це тому, що він є раб гріха, який велить йому використовувати своє багатство і владу не для того, щоб служити Богу і ближнім, але щоб заглушити в собі думку, що і він насправді є всього лише бідним жебраком. Чим більше багатство і владу має, тим більшим може стати його зраднецьке засліплення. Доходить до того, що не хоче навіть бачити бідного Лазаря, який просить біля дверей його будинку (пор. Лк 16, 20-21), який є фігурою Христа, який просить у бідних, про наше навернення. Лазар є можливістю навернення, яку Христос нам дає, і яку, можливо, ми не бачимо. Те засліплення супроводжується   гордістю, спрагою всемогутності, в якій лунають зловісні диявольські слова: "Будете, як боги" (Бут 3, 5), які є джерелом усякого гріха. Це бажання може прийняти форму соціальну і політичну, як показали тоталітарні системи XX століття і, як показує сьогоднішня ідеологія, яка проголошує єдиною вірною свою думку і технонауку, прагнучи того, щоб Бог став незначним, а чоловік був призведений до маси, якою можна маніпулювати. В даний час - це показують також структури гріха, пов'язані з моделлю помилкового розвитку, заснованого на культі грошей, що зводять нанівець долю бідних багатшими людьми і суспільством, яке закриває перед ними двері, відмовляючись навіть від того, щоб їх бачити.