Фестиваль Вертепів відбувся в Чортківському РБК ім. К. Рубчакової 19 січня 2015 р.Б., у якому взяли участь учні ЗОШ І-ІІІ ступенів та діти і молодь із місцевих парафій.
На свято був запрошений Преосвященний владика Димитрій (Григорак),ЧСВВ, єпарх Бучацький, який звернувся до присутніх у залі із духовним словом. Зокрема владика сказав:«Нині також в нас є смуток, бо не всі дочекалися цього Різдва. Багато загинуло на Майдані і вже багато на війні. Не раз в історії нашого народу були важкі трагічні часи, але завжди коляда лунала чи в пів голосу , чи тихо, чи тільки в серці, але лунала, бо ми такі є, українці, - без коляди не можемо. Сьогодні нам важко поєднати радість приходу нашого Спасителя і біль війни. Але нехай наші колядки нагадають, що Христос, так як прийшов у важкий час до ізраїльського народу, так і прийшов цього року до нас. Тому нехай лунає радісна коляда тут і на сході , де наші хлопці також напевно колядують. Дай їм, Боже, сили вистояти, не зламатися і перемогти. Нехай добро, яке приніс Христос у цей світ, завжди перемагає».
Продовжуючи думку владики Димитрія с.Марія Кузь ЗСПР зачитала думки про Різдво о.Андрія Зелінського, який зараз перебуває в зоні АТО і духовно скріплює на дусі наших солдатів. Зокрема отець поділився своїми враженнями, коли попав під жорстокі обстріли, несучи Різдвяну просфору нашим воїнам:
«Просто спілкувався з моїм Творцем... Не знав про що саме молитися, коли ризикуєш потрапити під кулю... У голові спокійно прокручувалися слова моєї улюбленої молитви: "Господи, я - твій..." На все життя запам'ятаю той пухнастий сніг, ті посічені й присипані снігом дерева, ту тишу і те тихе й спокійне спілкування з Творцем Всесвіту у координатах відсутності простору та часу, свідками якого були лише пухнастий сніг, посічені та присипані снігом дерева і нетривка тиша, безжалісно розстрілювана усіма можливими видами вогнепального божевілля... Любов не геройствує, вона смиренно, зовсім спокійно й цілком природньо, піднімається й продовжує шлях, іде туди, куди не йти не може...
Різдво можна святкувати по-різному. А можна й з холоднющими маринованими помідорами та несвіжим батоном на Свят-вечір, замість куті з пампухами, і з пострілами танка та гулом артилерії, замість колядок. Зірки не було, зате були "зажигалки" з хвостами комет, що освітлювали навколишню територію. Тарахкотіло усе та усюди. У свято народження Месії смерть ширяла над нашими головами і навколо нас, вистрілюючи із непроглядної темряви кулями та уламками мін. Коли божеволіє людина, здається, цілий Всесвіт ховається у ніч. Останній рубіж, за який темрява веде невтомну боротьбу, - серце окремої людини... Людське серце – остання фортеця, яку не можна здати ворогові, Вифлеєм, у якому, попри темряву сумнівів, відчаїв, втоми, завжди хоче народитися Бог, аби бути з людиною...
Моторошно повертатися дорогою, на якій уже довелось кілька разів потрапляти під обстріл. По-людськи переживши страх, ми покликані з смиренною певністю вірної любові підніматися й прямувати далі. Дивлячись в самі очі потворної небезпеки, в очі смерті. Іншого шляху не існує, окрім шляху щирої та щедрої і до кінця вірної любові!»
Діти яскраво виражалися в різних ролях вертепних дійств,колядували разом з присутніми в залі,даруючи всім радісні хвилини,спогади про власне дитинство, звіщали вістку про народження Спасителя.
Також слід зауважити, що саме такі заходи дають змогу і дітям, і молоді защепити любов до прекрасних традицій, які з роду в рід плекаються в нашому народі.
Прес-служба Бучацької єпархії УГКЦ
