Всі наші люди залишилися молитися вервичку, а ми, молода делегація, з отцем Тарасом зайшли в будинок Комітету в справах релігії. Дві години чиновники бігали по кабінетах і не сподівалися нас, неочікуваних гостей, відправляли нас до Києва. Але ми твердо стояли і чекали, що нас будуть слухати. «Ти, Мати Божа, була біля нас. Дякуємо Тобі  за твою появу у Фатімі. Ти в цей день почала навернення Росії, її чиновників».

Нас прийняли для розмови через 2 години за великим столом. Записали, хто ми і звідки, чого вимагаємо від них. Це була боротьба ПРАВДИ впродовж 3-х годин! Але одна особа прийшла і цю розмову перервала своїми криками і нас почали просити вийти з комітету. Я знову почала благати Ісуса: «Поможи, Ісусе, що далі робити?». Коли з нами прощалися і подавали нам руку на прощання, до мене також підійшов один чиновник і подав мені руку. Я почала говорити до нього, як жінка, з проханням: «Я їхала сюди і думала, що тут є люди, які розуміють і мають у душі милосердя до наших віруючих. В нас померлих немає кому похоронити, немає кому охрестити дітей, а також повінчати правдиво у своїй вірі… Але, на жаль, мені дуже боляче, що у вас, у цьому Комітеті, немає таких людей». Тоді вже надворі, біля наших людей стояв цілий автобус ОМОНу (цей комітет був напроти міністерства закордонних справ). 

Коли ми вийшли на подвір’я, Дух Святий просвітив цього чоловіка і він підійшов до мене на подвір’ї біля комітету та запитав мене ще раз, чи справді хочу волі своїй Церкві. «Так!» – я сказала і почала плакати. Тоді я сказала, як важко було пояснювати своєму чоловікові про правдивість нашої Церкви. «І зараз моїм обов’язком є передати правдивість віри дітям. Коли я дам дітям освіту, побудую будинок, але не зможу передати віру, – марне моє життя. Мої діти вже не зможуть бути в підпільній Церкві, – ми хочемо вільно молитися».

І тоді цей чоловік мені сказав: «Прийдіть завтра і візьміть з собою ще когось, я вам все розкажу, що потрібно для легалізації вашої Церкви. Це була надзвичайна радість! Я підійшла до о. Тараса і все це сказала, і ми з великою Божою радістю, у мовчанні, відправилися на Арбат, розказуючи, як апостоли, про нашу Церкву москвичам, а також всім людям, які проходили Арбатом.

– Чи справді все, що говорив той чоловік, Вам знадобилося для позитивного розвитку подій?

Так. 14 липня 1989 року, після богослужіння, о 10 годині, залишивши людей у молитві, ми двоє: о Тарас Сеньків і я, у молитві до Духа Святого, поїхали до Комітету в справах релігії. По дорозі ми дістали страх: «Хто цей чоловік і яке його прізвище? В якому кабінеті ми можемо його знайти?» Але, продовжуючи підходити до приміщення, побачили цього чоловіка у дворі. Він вже чекав нас, – його Господь вже вибрав для нас, – Дух Святий підказував йому, як він має діяти. Він нас тоді запросив до себе в кабінет і сказав так: «Нехай Арбат і це голодування продовжується, а Ви їдьте додому, розкажіть своїм владикам, які є зараз ще живі, – нехай не бояться, а разом роблять такий документ, в якому чітко було б вказано, якою Церква була колись, якою вона є зараз і якою вона буде в майбутньому. Потрібно підписати цей документ всім владикам у двох примірниках і подати чимскоріше до Верховної Ради і до Комітету у справах релігії у Москві». Ми подякували і повернулися знову на Арбат і вже ввечері поїхали додому. Приїхали зразу до владики Павла Василика, про все розказали. Владика нам дякували і сказали: «Мої любі діти, вас вибрала Марія. Ви поїдете ще раз, на наступний місяць, а ми, владики, будемо готувати документи».

– Ви ж були на державній роботі, як голодування за Церкву могли сприймати ваші керівники?

– У нас в Чорткові було знищено капличку. Мене звільнили з роботи, а також мого чоловіка. Але ці події ще більше нас скріпили у вірі. Ми поставили другу капличку для богослужіння, на священиків почали накладати штрафи за кожну відправу. Часто біля нас, а також на дорозі до каплички, було багато міліції і працівників служби безпеки.

5 серпня 1989 року ми з чоловіком були звільнені з роботи, але Господь нас не залишив самих, чоловік прийшов до іншої праці, – я молилася більше і мала досить праці вдома. Після цього звільнення ми ще раз з о. Тарасом поїхали разом до Москви на Арбат. До делегації приєдналася сестра Домініка Згромадження Пресвятої Родини з Бучача. 

Коли ми знову приїхали до Москви, на Арбат, у серпні 1989 року, я дуже хотіла звернутися ще раз у Комітет з документами, зі списками віруючих і сказати про те, що після того, як ми приїхали додому, у нас стало ще важче. Після Святої Літургії о. Тарас поблагословив мене і я разом з покійним Степаном Томашівським (сина Петра залишила на квартирі з віруючими молитися Хресну Дорогу), вирушила з документами до Комітету в справах релігії. Велика сила молитви до Духа Святого, піст, Хресні Дороги, молитви, вервички, богослужіння за легалізацію, дев’ятниці, – все це дало сили говорити в Комітеті.

Ми приїхали до Комітету з п. Степаном, нас прийняв чиновник, який був при зустрічі в липні. Він був надто агресивний. Це була людина, яка попередньо творила політику Радянського Союзу. Коли я побачила його, мені зразу стало страшно, але я попросила: «Ісусе, поможи говорити правильно, говорити те, що Ти бажаєш. Духу Святий, просвічуй мене». Коли я розказала, що після першої зустрічі в липні нам стало важче, він сказав, що представники Російської Православної Церкви будуть вирішувати, що з нами робити. Тоді Дух Святий почав говорити, коли я доводила, що наша Церква – правдива Христова Церква. Що все, що я прожила в своїй родині, можливо лише з Христом у Його Церкві. Цей чоловік був єврей, про що я довідалася пізніше, – це Виснаков Володимир Рудольфович. Він зараз проживає в м. Рамла (Ізраїль). Він уважно мене слухав і став записувати моє прізвище, я також подала свій блокнот і попросила записувати його дані у мій блокнот, цей запис маю до цих пір. Після мого свідчення віри він запросив нас на обід. З поваги до нього я дала згоду разом пообідати. Йому було дуже цікаво знати мою думку щодо політики Горбачова і як я бачу майбутнє. Він був приємно вражений розмовою. Ми обідали в будинку вченого, обід був дуже скромний, тому що ми голодували. Пан Степан Томашівський радів і плакав, казав, що не міг насолодитися тим, що я говорила, – це все була ласка Духа Святого. Це ласка Духа Святого торкнулася серця Володимира Рудольфовича, який перейнявся нами і нашою вірою. Він в цей день подарував мені образок із зображенням Серця Матері Божої і молитовник, який вилучили у священика в Дорі. У цьому молитовнику було видно, як вивчали зміст молитов Митрополита Андрея Шептицького, – вони були підкреслені червоною і чорною ручкою по два рази. Цей молитовник я подарувала нашому Патріархові Святославу Шевчуку в Заврваниці 14 липня 2013 року. Я ще і ще раз дякую Ісусові за ті хвилини радості, які Він дарував мені і через мене іншим. 

– Чи пізніше Ви підтримували контакт із Володимиром Рудольфовичем Виснаковим? 

– Володимир Рудольфович відчув те, що я переконливо йому доводила, що наша Церква буде легалізована. В листопаді після пленуму Верховної Ради він подзвонив до мене з Москви на роботу, з великою радістю мене вітав і сказав: «Я наче бачу тебе сьогодні перед собою, той час, коли ти говорила переконливо, що Церква буде легалізована, – сьогодні так сталося». Коли цей чоловік виїжджав до Ізраїлю, він написав мені листа. «Я тобою дорожу і зустріччю з тобою, тому що ти все отримала в дитинстві, а я в 60 років відчув небо».

Він сам приїхав у 90-му році до Тернополя в архів, щоб знайти списки віруючих греко-католиків.

Колись, коли я ще жила у с. Росохач, нас багато було віруючих, які не ходили до церкви, де правдиве було знищене. Я завжди чула, що переписують віруючих, які не ходять до церкви і що їх будуть вивозити на Сибір. Але Ісус готував ці списки для себе і пізніше показав, що його віруючі є. Якщо в 1945-му році були такі віруючі, тоді в 1946-му році віруючих не було? Отже Греко-Католицька Церква всі роки була, бо були і є такі віруючі. До 1989-1990 р. є такі віруючі, тому потрібно Церкву легалізувати. 

Пізніше його дружина Ірина у Москві намалювала образ Божого Милосердя (1.80 см – 90 см) і він сам поїздом привіз нам. Цей образ є в соборі верховних апостолів Петра і Павла у Чорткові.

– Що б Ви хотіли сказати читачам цього свідчення віри?

– Ми живемо у час Божого Милосердя, молимося о 3-й годині вервичку до Божого Милосердя як перепрошення за муки і терпіння, які причиняються Ісусові і сьогодні, щоб ласку Божого Милосердя виблагати для людей, для нашої України, єдності в Бозі для нашого народу. Важливо молитися в правді і працювати в правді за Заповідями Божими. 

А ти, Мати Божа, є з нами у нашому місті, у нашій Україні. Якщо злі сили відтяли тобі руки у гроті, ми стали твоїми руками, ми ще сильніше стали молитися, благословити дітей, допомагати одні другим, любитися, тебе наслідуючи, і з Тобою співстраждати. 

В подяку Верховним Апостолам Петрові і Павлові за ті дні у Москві побудований Собор. Вони є покровителями нашого міста і вимолюють ласки єдності одній Христовій Церкві на скелі Петра. Також Пресвята Діва Марія, Мати Божа, молиться за нас.

***

Хотіла би звернути увагу на кожне 13-те число, як на день Марії. Вона з’явилась 13 травня в м. Фатімі в Португалії. Тоді Діва Марія просила молитися за навернення Росії. Це таке актуальне прохання сьогодні. Молімось, щоб Пресвята Богородиця захистила нашу Україну і цілий світ від війни. Завжди молюся зі своєю родиною таку молитву і пропоную її молитися нашим читачам. 

Молитва до Матері Божої Фатімської (на 13 число) 

О, Пресвята Діво Маріє! Оце ми, Твої діти, в нашій скорботі до Тебе прибігаємо. Сповни на нас свої Фатімськї обітниці. 

Ти сказала у своєму посланні до світу, що Ісус хоче рятувати світ через Твоє Непорочне Серце, й Ти зажадала нашого співдіяння, щоб ми своєю любов’ю, покаянням, своїми добрими вчинками, терпінням і молитвами допомогли Тобі рятувати світ. І Ти обіцяла, що світ буде врятовано! 

О, Мати найдорожча! Сповни на нас свої Фатімські обітниці. Дивись скільки молитов, скільки жертв та зітхань лине із землі до Тебе. Поглянь, як страшно гріх спустошив світ! Він, мов широке море, розлився по землі. Жахливі війни, безвір’я, забобони, і ворожбитство, чари, магія, гіпнози, спіритизм, страшна ненависть, злочини дітовбивства, зруйновані родини, діточки без Божої любові! 

Матінко Божа! Рятуй світ від гріха, вчини, щоб Царство Боже наблизилось до нас, щоб невіруючі навернулись, а грішники каялися, щоб швидко сповнилися Христові слова: «Буде один пастир і одне стадо». Щоб усі християни з’єдналися в одній святій соборній апостольській Церкві. Заопікуйся нами і нашою Церквою й прослав славою всіх її святих, а між ними й митрополита Андрея Шептицького та всіх тих єпископів і священиків, які віддали життя в тюрмах і на засланнях за святу католицьку віру. 

Прийми, о найдорожча Мати, покірні наші молитви і вчини так, щоб ми колись щасливо з Тобою могли повторювати біля Твого трону, який підноситься біля Твоїх престолів: Ти – хвала! Ти – радість! Ти – слава нашої Церкви й нашого українського народу!

Розмову провела с. Марія Кузь.