Всесвітлішим і високопреподобним отцям, преподобним монахам і монахиням, дорогим братам і сестрам!
«Чому шукаєте живого між мертвими?
Його нема тут, Він воскрес».
(Лк. 24, 5-6)
Христос Воскрес!
Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа – найголовніша подія в історії людства і центральний пункт християнської віри. Без віри у Воскресіння Господа нема християнства. Наш Господь, уповні людина і уповні Бог, саме у Своєму Воскресінні найяскравіше виявив своє Божество. Якщо б Його історія закінчилася тільки смертю, то Він – всього лише людина, нехай виняткова, геніальна, найкраща від усіх – але людина. Своїм Воскресінням Господь здійснив те, чого не зробив і не зробить більше ніхто. Він Сам воскрес, власною силою переміг смерть. А смерть може подолати тільки Той, Хто є володарем життя і смерті – один тільки Бог. Отже, Ісус Христос – не лише людина, Він – Бог. Тому все, що Він говорив і чого навчав, – це сам Бог безпосередньо промовляв до людей. Його навчання назавжди залишилося дороговказом для людства на всі часи і віки.
Ця неймовірна звістка своєю несподіваною новизною буквально приголомшила Його учнів: Бог був серед нас як людина, як один із нас! В той час не було у світі більш захоплюючої новини від цієї. Проминуло 2000 років. Люди поступово звиклися з цією новиною, перестали їй дивуватися, а потім збайдужіли до неї: «Бо всі шукають чогось власного, а не Христа Ісуса» (Фл. 2, 21). Сьогодні їх цікавлять зовсім інші – другорядні, а, часто, грішні і шкідливі речі. Сучасне суспільство вже навіть встигли назвати постхристиянським. Європейська цивілізація, яка стала найбільш розвинутою і передовою частиною людства саме завдяки тому, що була побудована на засадах християнської віри і моралі, нині відмовляється від свого християнського коріння. Байдужість до віри захлиснула світ. Напевно, причини цієї духовної недуги є як зовнішні, так і внутрішні, які стосуються внутрішнього духовного життя самих християн. Тому Церква проголосила цей рік Роком Віри, в надії оживити віру і повернути новизну Євангелія. Без віри людина ніколи не зможе пізнати ні Бога, ні себе саму, а отже, не зможе знайти мету свого життя і своє щастя.
Але людина хоче мати докази правдивості своєї віри. Під час цьогорічного Великого Посту в нашому Катедральному Соборі в м. Чорткові протягом 10-ти днів була виставлена для почитання точна копія Туринської плащаниці. Сотні людей пройшли біля неї, щоб ще раз діткнутися полотна, на якому є відбиток тіла скатованої і померлої людини. Плащаниця – чи не єдиний мовчазний свідок Воскресіння нашого Господа. Наука донині не може пояснити, як з’явилося це зображення на полотні. Але, напевно, тих, хто з вірою і любов’ю дотикався до неї, найменше цікавили наукові пояснення. Для нас, християн, плащаниця нашого Господа є доказом безмежної любові Бога до людей і Його всеперемагаючої сили. Без сумніву, ці 10 днів дали поштовх для оживлення віри багатьох людей. Плащаниця нам всім ще раз нагадала, що Син Божий дійсно помер і дійсно воскрес. Він вже не мертвий, а живий. І тільки на Ньому, на Особі воскреслого Христа, тримається наша віра. І в цьому, напевно, криється відповідь на головну причину кризи віри сучасного світу. Бо християнство – це не тільки правди віри, засади моралі, речові докази, це, навіть, не тільки спосіб життя. Християнство – це, перш за все, сам Христос: воскреслий і живий. Це Він дає силу жити згідно Євангелія, і тільки Він оживляє віру Своєї Церкви.
Замало є знати про Нього, треба знати Його особисто. Тоді ніколи не виникне проблема згасання віри. На цьому завжди наголошувала Церква устами священнослужителів, а також і мирян, які жили глибоким духовним життям і знали, що означає вірити. Так, відомий письменник Федір Достоєвський писав: «Багато є таких, які думають, що вистарчить вірити в мораль Христову, щоб бути християнином. Сама мораль Христова і Його навчання не можуть спасти когось. Спасає віра в те, що Слово сталося Тілом, і, з нашої сторони, прийняти в себе Слово та жити Його силою і благодаттю».
Віра Церкви живиться силою Святого Духа, який безнастанно нагадує – Господь живий. Живий, бо Він воскрес! Саме на цій правді треба наголошувати сучасному світу: Господь Ісус Христос живий! Його вбили, але Він воскрес, Його гріб порожній! І Він є сьогодні серед нас: хоч невидимий, але реально присутній в нашому житті!
Тут виникає логічне запитання: якщо Господь є живий, то де, і на якій дорозі, Його можна зустріти? Святійший Отець Франциск Папа Римський дає відповідь на це питання: «Щоб прийти до нас, Любов Бога вибирає дорогу смирення» (проповідь на свято Благовіщення 2013 р.Б.). Саме на дорозі смирення, і тільки на ній, можемо зустріти живого Христа. Іншою дорогою Бог не приходить. Син Божий прийшов у світ, став людиною і був послушний волі Отця, що передбачувало також і послух людям. Спочатку в сім’ї: своїй матері Пречистій Діві Марії і опікунові св. Йосифові. А вкінці життя підчинитися волі Отця означало підчинитися злій волі своїх ворогів, тобто дозволити себе катувати, зневажити і розп’ясти на хресті. Цей найбільший акт покори в історії світу, – акт покори Бога перед людиною, поклав початок нової дороги для людства – дороги нової людини у Христі, яка йде до Бога дорогою смирення. Папа Франциск сказав: «Вся любов Бога виходить на цю дорогу – єдину, вибрану Ним». Отже, щоб зустрітися з живим Христом, мусимо йти тільки тією дорогою, якою йде Він, тобто дорогою покори. Що це означає для нас? Не можна будувати дому, якщо немає фундаменту. Неможливо розвивати духовне життя, щоб знайти Бога, якщо немає покори. Духовне життя без смирення – самообман.
Господь не ходить нині дорогами Палестини, як колись 2 тисячі років тому. Сьогодні Він приходить дорогами наших сердець. Він приходить в те серце, в якому для Нього приготована дорога, по якій Він може прийти – дорога смирення. Серце людини розуміємо тут у духовний спосіб – як центр людського «я», де зроджуються всі наші бажання, мрії, де є все те, чим живе людина і чого вона прагне. Вся проблема в тому, що, внаслідок гріхопадіння наших прародичів, злий дух поставив у серці людини стіну між Богом і людиною – стіну гордині. Ситуація погіршується тим, що гординя дає гіркі плоди – наші гріхи, які роблять серце мертвим і закритим для Бога.
Сама людина не взмозі усунути ці бар’єри зі свого серця. Це під силу тільки Богові. А Він хоче це зробити разом з людиною: Він стукає в закриті двері своєю благодаттю, а людина, яка прагне звільнитися від кайданів гордині, мусить відкрити двері свого серця Господеві. Процес очищення довгий і болючий, але саме це і є найважливішим елементом нашої хресної дороги, коли умирає в нас стара людина, спотворена гординею, і в болях народжується нова людина у Христі. Бог з любові упокорився, а людина через упокорення стає здатною прийняти любов Бога. З Божою поміччю розбиваючи актами упокорення стіну гордині, людина відкриває своє серце для безмежного океану любові Бога. Це не та хитка поверхнева емоційна любов, яка швидко зникає під час випробовувань, а непохитна і вічна, яка походить тільки від Бога. Ця Божа Любов приходить тільки в смиренне серце. Папа Франциск зазначив: «Якщо нема покори, любов стає нерухомою і не може йти вперед».
Воскресіння Господа – це тріумф любові і смирення. Тож готуймо стежки Господеві, щоб воскреслий Господь зміг безперешкодно увійти в наші серця, бо тільки в покірному серці перебуває Господь. Якщо хочемо йти за Господом і бути християнами, то просім у Господа дару справжньої покори, дару, яким, щоб не згас, треба обов’язково ділитися з нашими ближніми, даючи приклад смирення перед ними. Розбиймо стіну гордині в наших серцях, нехай ріки Божої любові і сила воскреслого Христа безперешкодно вливається в наші серця і дає нам нове життя – справжнє, у повноті – життя у Христі!
Христос Воскрес!
† Димитрій Григорак
Єпископ Бучацький