Мощі св. Шарбеля перебуватимуть у Храмі Св.Архистратига Михаїла(Синяково) та в Храмі Різдва Пресвятої Богородиці(c.Горішня Вигнанка) під час Великопісних реколекцій,які проведуть для вірних Сестри Згромадження Пресвятої Родини. Реколекції в Синяково  триватимуть з 14 по 16 квітня,а в с.Горішня Вигнанказ 19 по 21 квітня  2013р. Кожного  ранку: о 8 00- Свята Літургія ,Сповідь,молитви на оздоровлення . Хресна Дорога  0 17 00, пізніше- реколекційна наука і молитви на оздоровлення через заступництво Св. Шарбеля.

"Молитва віри оздоровить недужого і Господь його підійме, а коли вчинив гріхи - простить ..."

Якова 5:15

Ліванський монах (мароніт) св. Шарбель, лікує різні хвороби, якщо молитися до нього і прикласти його зображення до хворого місця або довго вдивлятись в його зображення. Він настільки прославився своїми добрими справами, неординарністю, що Папа Римський назвав його найбільшим святим ХХ ст. Безперечно, він заслужив таке звання, адже в Аннайському монастирі, що у Лівані, де він жив багато років, зберігаються документи, які засвідчують зцілення близько 20 тис.(!) людей, які відбулися з допомогою святого Шарбеля, причому більшість з них відбулися після його смерті.

Фото св. Шарбеля випромінювало частоти, як лікувальна апаратура

Ще з раннього дитинства Юсеф Маклуф (у майбутньому – святий Шарбель) відчув поклик Бога... і пішов за Ним. У той час, коли інші діти грались, Юсеф відшукав на схилі гори вузький грот, зробив маленький вівтар, поставив зображення Матері Божої і там молився. В юності він залишив дім, родину і пішов у монастир, щоб повністю посвятити себе служінню Богові. Тоді ж він вибрав для себе чернече ім’я  Шарбель. Вже тоді настоятель монастиря побачив надзвичайні здібності юного святого: він вмів розмовляти зі зміями і вони покірно слухали його, він зцілював хворих від найрізноманітніших хвороб, мав дар передбачення, у нього навіть світилась лампа, в якій замість олії була звичайна вода. Пізніше чудотворець врятував поля монастиря і навколишніх сіл від нападу сарани, яка в той рік знищила величезні площі посівів, спричинивши цим голодну смерть майже половини населення Лівану. Все своє життя Шарбель присвятив Богу, а Він, у свою чергу, нагородив його даром зцілювати.

Вчені з різних країн вивчають феномен святого Шарбеля вже більше століття. Для цього вони кілька разів відкривали його могилу, вивчали його нетлінне тіло, досліджували випромінювання від його зображення. Зокрема, дослід, який зробили у Московському інституті інформаційно-хвильових технологій, вказав на те, що фото великого схимника випромінювало такі ж частоти, як лікувальна апаратура. Тобто, прикладаючи зображення чудотворця на папері до хворого місця, людина може отримати зцілення. Це неймовірно, але факт.Додаткову інформацію про св. Шарбель можна одержати за адресою: http://www.saintcharbel-annaya.com/

Святий Шарбель (при народженні Юсеф Махлуф 1828 - 1898) — арабський католицький святий та чудотворець з Лівану, мароніт. 9 жовтня 1977 року священомонаха-мароніта Шарбеля зачислено до Сонму Святих. Під час канонізації цього ліванського духовного подвижника Папа Римський Павло VI назвав його одним із найбільших святих XX століття.

Етимологія імені

Чернече ім'я, яке прийняв Юсеф Махлуф - Шарбель (Сарбелій) - було взято ним на честь антіохійського мученика II ст. і складається з коренів зі значенням «цар» і «Бог».

Біографія

Юсеф Махлуф — майбутній святий Шарбель народився в 1828 р. в селі Бекаа-Кафра, що на півночі Лівану високо в горах. Він був четвертою дитиною в сім'ї простих селян Антуана і Бригітти Маклуфів. Ця сім'я була дуже побожною, працелюбною і аскетичною. Тому, мабуть, і жили трохи заможніше, ніж їхні сусіди. В домі Маклуфів особливо шанували Діву Марію. Усією сім'єю вони ходили на Службу Божу до місцевої церкви, суворо зберігали дні посту, обов'язково дотримувалися християнських свят.

Дитинство

Юсеф уже з дитинства був несхожим на своїх братів і ровесників. Печать благоговіння перед Богом завжди була на його благородному обличчі, а мовчазність — притаманною йому рисою. Юзеф ніколи не брав участі в галасливих хлопчачих забавах та часто не по-дитячому молився Богові.

Перший скит

Він відшукав на схилі гори вузький грот, зробив собі крихітний вівтар, поставив зображення Божої Матері, запасся шматками ладану та ревно молився; з того часу й прозвали його «святим». Цей маленький грот і став першим скитом Юзефа. Тут він часто слухав внутрішній голос, який постійно казав: «Твоє життя належить Христові. Йди за Ним!».

Прихід у монастир

Юзеф віддалився від ровесників, від сім'ї, готуючись до найважливішого кроку в своєму житті. І, врешті, настав той час, коли він полишив усе — вітчима, матір, братів і дівчину, яка вважала себе його нареченою. Рішуче пішов із дому, навіть не попрощався із матір'ю. Розумів, що прощання буде тяжким. У той час в Юзефа Маклуфа не було нічого, окрім гарячого, всепоглинаючого бажання служити Господу. Не було в нього навіть пісного коржа, не було провідника, який знав би цю дику місцевість. Дорогою їв коріння рослин, лісові ягоди, дикий мед. У який спосіб Юзеф мав намір відшукати монастир Мейфукської Богородиці, про який чув ще в Бекаа-Кафра? Він вірив: якщо Бог захоче, то обов'язково вкаже йому вірний шлях. Одного дня, на світанку, з вершини гори Юзеф нарешті побачив у долині, серед фруктових дерев, червоні дахи з черепиці зі шпилястими баштами і хрестами, і душа юнака сповнилася благоговіння. У монастирі Юзеф звернув увагу на виноградну лозу, що вперто тягнулася вгору і аж на даху розпустила листя. «Ось так і я, — подумав Юзеф, — буду вперто видиратися на самісіньку вершину монашого покликання». У ті часи, як і зараз, у Лівані налічувалося приблизно сімдесят маронітських монастирів, довкола яких було зосереджене усе релігійне і культурне життя нації. Тут вивчали не лише богослов'я, але й необхідні ремесла, впроваджували найновіші технології обробки важкої, своєрідної ліванської землі. Словом, у народі монахів вважали справжніми просвітителями, яких Сам Господь прислав до людей. Два роки суворого послуху у відомих Мейфукському й Аннайському монастирях справді були двома героїчними роками. Селянський гарт і непорушна віра в Господа допомагали юному Шарбелю витримувати нелюдське напруження: по п'ять-сім разів на день брати участь у Богослужіннях, вставати опівночі до Всеношної, вдень пасти на гірських схилах худобу, працювати, поки не стемніє, на виноградниках, де він не дозволяв собі з'їсти навіть гроно винограду. Він виконував столярні роботи, вичиняв шкіри, носив із гірських схилів величезне каміння і шліфував його.

Смерть пустельника

16 грудня 1898 року під час відправи Божественної Літургії о.Шарбелю стало погано. Параліч розбив його святе тіло. Іще 8 днів о.Шарбель знаходився при свідомості, а в Надвечір'я Різдва 1898 року преподобний Шарбель докінчив свій земний шлях.

Історії з життя

Молодий Шарбель робив усе із захопленням, начебто й не напружуючись, знаходив «віконечко» і для того, щоби вивчати хорали Літургії, читати Євангелію, псалми та інші священні книги. Шарбель шукав для себе все нові й нові заняття, ніколи не скаржився ні на втому, ні на тяжкі умови проживання у келії. В усьому намагався бути схожим на отця-наставника, на тих, хто був для нього прикладом. Особливо тяжким і напруженим видався перший рік послуху. Але жоден чернець не помітив, щоб у чомусь Шарбель виявив слабкість...

Історія з гадюками

Якось сталася дивна подія, що викликала великий подив у монастирської братії. Одного спекотного дня Шарбель простояв на колінах дві години, потім пішов працювати у поле. Під час його відсутности у келію проник якийсь дрібний злодюжка й украв дві тарелі, з яких Шарбель їв. Коли Шарбель повертався у монастир, то побачив неочікувану картину: на стежці, тремтячи зі страху, стояв бідно зодягнений чоловік, а ззаду і спереду його оточили дві отруйні гадюки. І варто було цьому чоловікові лише поворухнутися, як змії, немов за командою, здіймали голови і злісно сичали. Шарбель побачив на стежці свої тарелі й зрозумів у чому справа. В цю хвилину з'явився захеканий отець-настоятель, якого вже повідомили про крадіжку. — Так це правда? Потрібно негайно викликати поліцію. — Прошу вас, святий отче, нікого не потрібно викликати! — вперше наважився заперечити старшому молодий послушник Шарбель. — Погляньте, навіть змії не зачепили бідолаху, навіщо ж його заарештовувати? Змії вже провчили його. Він це запам'ятає на все життя. — Але як нам відстрашити цих гадюк? — Дозвольте, святий отче, я це зроблю. Він близенько підійшов до гадюк, щось тихо, але владно їм наказав. І плазуни із сичанням шмигнули в кущі. А злодій, немов опечений, кинувся навтьоки.

Історія про лампу з водою

Інший дивний випадок... Одного разу, щоб порозважатись, ченці замість олії налили в його лампу води. Великим було їхнє здивування, коли вони вночі побачили в його келії світло. В лампі справді була вода — сам настоятель монастиря спробував її на смак, бо ченці-жартівники перелякалися і у всьому призналися. В Шарбеля ця вода горіла, як олія, а в келії настоятеля відразу ж загасла. Після цього випадку отцю Шарбелю дозволили прийняти схиму. Шарбель віддав чернечому життю 47 років, 23 із яких прожив схимником.

Історія про блискавку

Одного разу під час спільної молитви вдарила блискавка. Товариші припали до землі, а на Шарбелеві зайнявся одяг. Проте він настільки поринув у молитву, що навіть цього не помітив. Коли до Шарбеля підбігли перелякані браття, він лише підняв голову, здивовано подивився на них і... продовжив молитву.

Рої сарани

Господь не покидав пустельника. А дав йому і всім оточуючим знаки особливої любові та вибраності. Одного разу на Ліван напали рої сарани, котра нищила все на своєму шляху. Оточивши Ліван, сарана прямувала на монастирські поля. Занепокоєний настоятель почав просити про молитву порятунку святого о.Шарбеля. Пустельник-чудотворець вибрався на дах своєї келії, скропив навколо себе свяченою водою, поблагословив поле. І диво-дивне. жодна сарана не зачепила монастирських хлібів, спустошивши навколишні поля.

Шарбель міг стояти на колінах по чотири-п'ять годин. Розмовляти з ним у цей час було марно, він перебував у глибокій медитації, спілкуючись з Богом. Взимку і влітку ходив у зношеному одязі (згодом одягнув волосяницю з металевим ланцюгом), стоптаних черевиках, без головного убору, не розпалював вогню, щоб зігрітися, ніколи не їв м'яса, не пив вина, спав на вузькій кам'яній плиті, а під голову клав поліно, загорнене в грубу тканину. Ні від кого не приймав дарунків і грошей за Літургію. Він завжди мовчав, лише в думках повторював слова молитви. Деколи його про щось питали браття, а він здивовано поводив очима і... мовчав. Шарбель був поруч, а водночас – далеко. Правда, інколи йому доводилося відкривати уста – коли отець-настоятель відсилав Шарбеля до поселень, розташованих неподалік, служити Св. Літургію.

Коли через 50 років після його смерті відкрили гробницю — не виявили жодного тління, як у людини, що просто заснула. Із нетлінного тіла святого десятки років лилася дивовижна священна цілюща пасока, яка за століття аж по вінця наповнила дві труни. Багато її витекло просто на землю.

Отець Шарбель не лише володів здатністю жити у мирі й дружбі з дикими звірами, рятувати людей від стихійних лих, а й зцілювати хворих. Двадцять тисяч зафіксованих зцілень за молитвами до нього відбулося вже після його смерті. А скільки їх залишилось в тайні?

Про життя і дива святого отця Шарбеля написано чимало книг. Вони є не лише цікавими для читання, але й своєрідними ліками для душі і навіть тіла.

Маронітський орден, до якого належав отець Шарбель, звернувся до Св. Престолу з проханням про його канонізацію за уставом західної Церкви. З 1926 по 1928 рік відбувся так званий «інформативний процес». Місцевий єпископ збирав дані про святість життя Шарбеля і чудеса, здійснені за його молитвами. Вся документація була надіслана до Риму, і почався так званий «апостольський процес». Знову були зібрані свідчення свідків, і в червні 1956 року було офіційно підтверджено, що життя Шарбеля Маклуфа було дійсним подвигом і відрізнялося християнськими чеснотами. Потім були розглянуті і чуда, що здійснювалися за заступництвом Слуги Божого Шарбеля. Для беатифікації потрібен неспростовний доказ як мінімум двох зцілень, які не піддаються науково-медичному поясненню: без цих чудес Церква не може виносити ухвали про беатифікацію.

У листопаді 1965 року були офіційно визнані непоясненними чудесні зцілення черниці Марії Абель Камарі, яка 14 років страждала важкою хворобою шлунку, і Олександра Обеїда, який неймовірним чином прозрів після 13 років сліпоти. Обидва зцілення сталися за молитвами до Шарбеля Маклуфа. Отже, 5 грудня 1965 року в Соборі Св. Петра отець Шарбель був зарахований до лику Блаженних. А для завершення процесу канонізації – останнього етапу визнання його Святим Вселенської Церкви необхідний був доказ ще одного чуда. Серед багаточисельних чудес для експертизи вибрали зцілення від раку Маріам Ассаф Ауад. Воно і послужило останнім свідоцтвом для підписання Павлом VI Декрету про канонізацію.

Молитва до Бога про зцілення за допомогою св. Шарбеля

Боже, нескінченно прославлений у Твоїх Святих. Ти надихнув вірного слугу-монаха Шарбеля на світлий, але   дуже  тяжкий шлях суцільних випробувань і він сміливо рушив у нове життя.

"Мене кличе Бог! Так, так, мене кличе Бог!
Він світло моє і душа моя!
Я йду до Тебе Отче! Я обов’язково прийду!
І він прийшов раз і назавжди до Бога.
В пустинній тиші весь Богу посвячений.
Йому служив і Бог завжди був з ним!"

О святий Божий  угоднику Шарбелю, ще за життя на землі Господь прославив Тебе славою святих. Вислуховуючи твої натхненні молитви, чудесний дар зцілення людей від різних недуг і хворіб дарував тобі Господь. О, безцінний лікарю, силою Божою як раніше, так і нині всяку хворобу скоролікуючий, ти надія і втіха тих, кого вже залишили лікарі. О святий Шарбелю, прийми від люблячих і вдячних сердець молитви наші на всякі потреби (вказати потребу) пропусти їх через своє серце і занеси Господу Богу за нас грішних і недостойних: болящих зціли, бідуючим допоможи і все нам потрібне для здоров’я тілесного і спасіння духовного у Бога Щиродавця випроси. А ми вдячні за дивне Твоє заступництво славимо Бога. Який дарував нам такого молитовника, цілителя і чудотворця, співаючи пісню: Алилуя.

"Отче наш ...", "Богородице Діво...", "Слава і нині..." (по 5 раз).

 Молитва до Бога на оздоровлення душі і тіла за допомогою св. Шарбеля

О Святий, Великий Божий Угоднику - Отче Шарбелю. Ти всеціло віддав своє Серце, свою Душу в руки Пресвятій Діві Марії, Богородиці, а Діва Марія віддала їх Возлюбленому Своєму Синові, Господу Ісусу Христу, нашому Спасителю. Так забраний з цього земного світу, будучи на землі, ти вже жив з Ангелами на Небесах. Жив ти в пустині щоб пустинником назватися, але пустинником був ти тільки для людей, бо щоденно ти приймав Господа Ісуса Христа в Пресвятій Тайні Євхаристії і з Ним ти розмовляв, жив Ним, тішився Ним…

Ще за життя ти був обдарований дарами оздоровлення, зцілення хворих людей від тяжких недуг, а після смерті гріб твій яснів надземною ясністю і оздоровляв всіх, хто до тебе приходив протягом сорока днів. Ти оздоровляєш всіх і сьогодні, хто щирим серцем, з любов’ю приходять до тебе і гаряче просить, молить тебе.

Допоможи і мені Владико, любий Отче Шарбелю, щиро прошу, благаю оздорови, зціли мене від тяжкої недуги, біди (висловити прохання), а я буду вдячний (-а) тобі, буду славити Ім’я твоє Святе, Ім’я чесне і всеціло віддане Богові на службу, буду всім розказувати про твоє Милосердя, про твою любов, співчуття до всіх недужих, страждущих, а особливо до важко хворих, немічних людей.

Господи, Ти надихнув Святого Шарбеля до святості, до вірності Богові, дай йому Ласку: силу оздоровляти, зціляти людей із тяжких недуг оберігати від нещастя. Господи дай мені любити, служити Тобі так , як служив Тобі Отець Шарбель. Допоможи мені Боже за заступництвом Отця Шарбеля, бути оздоровленим (-ою) і співати Тобі гімн Подяки через все моє життя і навіки вічні Амінь.

"Отче наш ...", "Богородице Діво...", "Слава і нині..." (по 5 раз). Молитва читається 40 днів.

За матеріалами сайту: http://uk.wikipedia.org/wiki/