Свято Введення належить до одного із найважливіших і водночас одного із найзагадковіших свят нашого літургійного року. Воно не має прямого біблійного обґрунтування. Більшість його джерел належать до апокрифічної літератури. До важливих його джерел належить навіть Коран — священна книга мусульман.

Дуже важко судити про його історичність. Входження Марії у святая-святих належить до основних каменів спотикання у трактуванні цього свята. Тут спробую дати кілька думок щодо цього.

Текстуальна основа свята міститься у наступних літературних джерелах:

1. Протоєвангеліє Якова ІІ ст.

2. Євангеліє Псевдо-Матея V-VII ст.

3. Кодекс Герефорд ?

4. Книга про народження Марії ?

5. Різдвяна проповідь Григорія Ниського IV ст.

6. Коран VII ст.

Кожне з цих джерел додає якусь цінну інформацію для сучасного розуміння та трактування цього свята. Виглядає, що основним джерелом свята все ж треба вважати Протоєвангеліє Якова, яке у різних аспектах доповнили інші джерела. Ось його текст (скорочені розділи I–VIII):

“Настав великий день Господній, коли сини Ізраїля приносили свої дари. І виступив проти нього [Йоакима] Руфим і сказав: не дозволено тобі приносити дари першому тому, що ти не дав потомства Ізраїлю [...]. І засумував Йоаким і не пішов до жінки своєї, але подався у пустелю, поставив там свій намет й постив сорок днів і сорок ночей [...]. А жінка його Анна плакала й голосила: [...] Горе мені, до кого я подібна? Не подібна я птицям небесним тому, що й птиці мають потомство в тебе, Господи[...]. Тоді з’явився перед нею ангел Господній і сказав: Анно, Анно, Господь вислухав твої молитви, ти зачнеш і породиш і про потомство твоє будуть говорити по всьому світі. І Анна сказала: нехай буде живий Господь Бог мій! Якщо я народжу дитя чоловічої або жіночої статі, віддам його в дар Господеві моєму, і воно буде служити Йому все своє життя [...]. Коли ж пройшли відповідні місяці, на дев’ятий місяць Анна породила, й запитала повитуху: кого я народила? Та відповіла: доньку [...]. Мати взяла її на руки й сказала: нехай буде живий Господь Бог мій, ти не будеш ходити по цій землі, доки я не відведу тебе до храму Господнього [...].Проходили місяці за місяцями, і виповнилось дитині два роки. І сказав Йоаким: Відведімо її до храму Господнього, щоб здійснити дану обітницю, яку склали, щоб Владика не відвернувся від нас і не став наш дар йому осоружним. І сказала Анна: Дочекаймося третього року, щоб вона [дитина] не шукала батька чи матері. І сказав Йоаким: Дочекаймося. І сказав Йоаким: «Покличте непорочних дочок юдейських, і нехай вони візьмуть зі собою світильники та запалять їх, щоб не відвернулося від Храму Господнього й не було спокушене серце її». Тоді її прийняв священик, поцілувавши, благословив та мовив: «Возвеличив Господь Бог ім’я твоє у всіх родах. Через тебе в останні дні Господь об’явить відкуплення синам Ізраїля». І посадив її [первосвященик] на третю сходинку біля жертовника, і зіслав Господь Бог милість, і вона підскакувала від радості, і полюбив її весь народ Їзраїля. А пішли батьки її зійшли, дивуючись, хвалячи і прославляючи Владику Бога, що не відвернувся від них. Знаходилась же Марія у храмі Господньому, як голубка, й їжу приймала із руки ангела”.

Підсумувати текст можна наступним чином:

а) Йоаким і Анна - бездітні праведники                                                                                       

б) вони страждають через відсутність потомства

в) Анна дає обітницю посвятить народжене служінню Божому

г) Бог дарує доньку

ґ) Після сповнення трирічного віку Марію віддають в храм

д) вхід відбувається у супроводі дів

е) священик садить її на третю сходинку перед жертовником

є) Марія жила в чистоті і приймала їжу від ангела

Якщо подивитись на старозавітню історію народження Самуїла (І Сам 1-3), ми отримаємо більш-менш аналогічну структуру. Правдоподібно саме ця історія послужила прикладом творцю Протоєвангелія Якова. У книзі Самуїла згадуються навіть жінки, які служили при брамах храму.

Євангеліє Псевдо-Матея додає лише те, що сходинок було п’ятнадцять і наголошує на молитовному діянні Марії при храмі. Кодекс Герефорд та Книга про народження Марії пов’язують п’ятнадцять сходинок із степенними псалмами, тоді сходинки могли б бути сходами до храму, на яких паломники співали степенні псалми, а Коран дає цінну інформацію про ім’я первосвященика — Захарія. Жодне із цих джерел не говорить про впровадження Марії у святая святих.

Здається непорозуміння починаються після цитування Григорієм Ніським невідомого апокрифу у одній із його гомілій. Саме там вперше говориться про святеє-святих:

“Чув певну апокрифічну історію, яка подає такі відомості. Отець Діви був чоловік знатний і всім відомий своїм виконуванням закону. Він постарівся і дружина його не могли мати дітей. А тогочасний закон вважав безплідних жінок негідних честі. Отже, наслідуючи оповідання про матір Самуїла, вона прийшовши до святая-святих, благає Бога, щоби не позбулася законного благословення і стала матір’ю, а що народиться з неї посвятить Богові. Скріплена об’явленням божим з радістю зачала. Коли ж народилася дитина назвала її Марією, щоб ім’я носило на собі знак Божої ласки. Коли ж дитина підросла, що вже не потребувала ссати грудей, поспішили віддати її Богу й виконати свою обітницю — привести до храму. Священики тим часом, подібно як Самуїла, переховували дівчинку в святая, коли ж підросла стали радитися, що зробити з цим святим тілом, щоб не згрішити супроти Бога. [...] Щоб у храмі разом зі священиками знаходилася жінка й була поміщена в святая, не було дозволено ні законом, ні звичаєм”.

Але з його розповіді виглядає, що під святеє-святих потрібно розуміти місце, де могли молитися жінки, місце де молилась мати Самуїла. Це не було особливе місце, у яке входив лише первосвященик один раз на рік, це було просто місце молитви. Таким воно розумілось і у контексті євангелія Псевдо-Матея, згідно з яким спільнота, в якій перебувала Марія була молитовною спільнотою. Так і потрібно розуміти введення Марії у святая-святих — введення у молитву церкви.

У такій інтерпретації історичність свята постає у цілковито іншому вимірі. Марію ввели у молитовну спільноту дівиць, котрі виховувались при храмі саме як молитовні, посвячені Богові особи.

Для мене особисто це свято є святом літургійного святкування, святом Літургії церкви. Входження Богородиці в храм є образом нашого входження до церкви на літургійну молитву. Там ми спілкуємося з ангелами, там ми отримуємо їжу небесну і там священики відпускають нас в світ, після звершення нашого часу. Кожен християнин повинен пройти літургійне життя в храмі для того, щоб могти прийняти Слово Боже, виростити Його, родити, йти з ним ціле життя, переживати Його страждання, радіти Воскресінням, очікувати остаточної зустрічі.

Церква не випадково ставить це свято на початку різдвяного посту — приготування до народження Христового.

о. д-р Василь Рудейко
Заступник голови патріаршої літургійної комісії УГКЦ