Покликання до свободи.

Свято Благовіщення Пресвятої Богородиці

«Днесь спасення нашого начало

І від віку таїнства явлення. Син

Божий сином Діви стається і

Гавриїл благодать благовістує.

Тому й ми з ним до Богородиці

закличмо: Радуйся, благодатна,

Господь з Тобою»

(Тропар свята, глас 4)

7 квітня Церква святкує Благовіщення Пресвятої Богородиці – одне з найбільших християнських свят, - подію, описану в Святому Письмі.

Євангеліє від Луки (1, 26 – 38):

            «Шостого місяця ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галилеї, якому ім’я Назарет, до діви, зарученої чоловікові, на ім’я Йосиф, з Давидового дому; ім’я ж діви було Марія. Ввійшовши до неї ангел, сказав їй: «Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками». Вона ж стривожилась цим словом і почала роздумувати в собі, що могло значити те привітання. Ангел їй сказав: «Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім’я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька, і він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню його не буде кінця». А Марія сказала до ангела: «Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?» Ангел, відповідаючи, сказав їй: «Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий. Ось твоя родичка Єлисавета – вона також у своїй старості зачала сина, і оце шостий місяць тій, що її звуть неплідною; нічого бо немає неможливого в Бога». Тоді Марія сказала: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» І ангел відійшов від неї».

            Основний зміст євангельського читання свята полягає в тому, що з Марією має статися важлива і велична божественна подія – «Дух Святий зійде» на неї і наділить її особливою силою звершувати щось, що перевищує її природні здатності. «Сила Всевишнього» отінить її – сам Бог – Творець поширить на неї своє владарювання, залучить її у свій спасенний промисел. Народжене нею дитя стане Месією, царем із роду Давида, згідно з Божою обіцянкою дати Давидові нащадка, який царюватиме вічно – не лише над Ізраїлем, а й над усім світом.

            Аби розкрити духовний зміст цієї євангельської події, літургійні тексти розгортають широку картину історії спасіння. У святі Благовіщення задум, який був укритий у вічному Божому плані спасіння споконвіку починає здійснюватися на землі. Цей задум полягає у спасінні людини й усього світу. Про це найвиразніше говорить тропар свята.

            Людина, сотворена на Божий образ і Його подобу (див.: Бут. 1, 26; 2, 7), знехтувала наказом свого Господа, а зважила на слово спокусника і вчинила за його намовою. Так, гріхопадіння відвернуло людину від її Творця і Господа. Згубивши первинну невинність, вона спотворила у собі Божий образ. Але Бог не відвернувся від людини, яка заслуговувала на кару, а продовжив із нею свій діалог. Як свідчить протоєвангеліє, відразу після гріхопадіння людини Господь пообіцяв їй спасіння. Проклявши спокусника, Господь промовив: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту» (Бут. 3, 15).

            Яким чином можна було віднайти зв'язок із Богом, як відновити, відреставрувати пошкоджений образ у його первісній цілісності, як досягнути подібності з Богом? На це запитання відповів сам Господь, який не мовчав, а прагнув постійного діалогу з людиною. «Багаторазово й багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків. За останніх же оцих днів Він говорив до нас через Сина, якого зробив спадкоємцем усього і яким створив віки. Він – відблиск Його слави, образ Його істоти, - підтримуючи все своїм могутнім словом…» (Євр. 1, 1- 3). Отже, Бог промовляв до вибраного народу Старого Завіту і через посередників, насамперед через пророків, які невідступно зберігали пам'ять про обіцяний прихід Месії-Спасителя. Псалмопівець так оспівує Господню вірність: «Поклявся Господь Давидові правдою і не відступить Він від неї: «Плід твого лона насаджу я на твоїм престолі» (Пс. 132, 11). А на світанку Нового Завіту Бог знову промовляє через посередника: посилає архангела Гавриїла для звітування благовісті: «…зачнеш у лоні й вродиш Сина й даси Йому ім’я Ісус» (Лк. 1, 31).

            Бог зі своєї безмежної любові й милосердя стає чоловіком, із власної волі прийнявши на себе все, що впродовж життя досвідчує кожна людина: народження, зростання, працю, страждання і нарешті смерть. Задля нашого спасіння Бог став крихітним, невидимим у лоні Богородиці. Чудо полягає не так у тому, що Діва, яка не знала мужа, зачала немовля, як у тому, що сам Бог захотів стати дитиною і прийняти на себе все, що відбудеться в Його земному житті.

            Цим Господь засвідчив, наскільки високо Він цінує людину і як Він її любить. Так, людина удостоїлася найвищої гідності: кожен із нас може стати дитиною всемогутнього Бога, тому що Божий Син став нашим братом. Цю думку Святих Отців раз у раз повторюють пісне співи свята:

            «Од віку скрите таїнство десь одкривається, і Син Божий стає сином людським, щоб гірше прийнявши, подати мені ліпше. Обманувся у давнину Адам і, забажавши стати Богом, не став. Людиною став Бог, щоб Адама богом учинити. Хай радується творіння, хай ликує природа, бо архангел перед Дівою стоїть зо страхом і «Радуйся!» приносить їй взамін печалі. З найглибшої милости вочоловічився Ти, Боже наш, - слава Тобі!» (Стихира свята, глас 2).

            Людське зусилля самозвеличення, самоутвердження, яке в остаточному результаті є нічим іншим, як прагнення стати богом, зайняти місце Бога, приводить до катастрофи і спотворення Богом встановленого порядку у світі. Замість того, щоб бути образом Божим – являти світові Бога, свідчити про Його любов, доброту і велич, - людина захотіла самотужки і на свій розсуд наводити порядок у світі, чим раз то більше віддаляючись від Бога. Але Бог не перестав шукати можливості діалогу з людиною, не перестав кликати її до тієї високої місії, котра була зі самого початку задумана Богом. Свято Благовіщення – вершина цього Божого діалогу з людиною. Бог приходить до людини, оселяється у ній, щоб приходити разом із нею всі етапи її життя, ведучи її до нового творіння.

            У зверненні ангела до Діви Марії – «Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою з Тобою» - Церква вбачає Боже звернення до кожного з нас. Співаючи під час богослужіння літургійні пісне співи слід пам’ятати, що зміст висловів та образів, котрі вживаються стосовно Богородиці не замикається лише на ній одній, але поширюється також і на нас, котрі віримо в Бога і довіряємо йому. Богородиця Марія, без сумніву, є унікальною особою з огляду на її роль у ділі спасіння людського роду, з огляду на її вибраність та чесноти, але не слід забувати про те, що вона є представницею людського роду. Вона є образом кожного християнина. Благовіщення звернене і до нас, до цілого «роду нашого» (стихира вечірні свята) Воно ставить нас у позицію улюблених Божих дітей, від яких Бог очікує добровільної згоди, оцього «так», після якого Бог може ввійти в наше життя.

            Це свято покликання у найвищому значенні цього слова – як запрошення до Божої спасенної дійсності, до участі в Його пре благому і премудрому задумі щодо людини і світу:  

            «Сокровенне таїнство і для Ангелів незбагненне завіряє Гавриїл Архангел і до Тебе нині приходить, Єдиної Неторканної і Доброї Голубиці – роду нашого Покликання, і взиває до Тебе, Всесвятая: «Радуйся! Приготуйся через слово прийняти Бога Слово у Твоє лоно!» (Стихира пережсвяття, глас 4).

            Остаточною ціллю Божого поклику до людини є її справжня свобода. У цьому святі ми святкуємо свободу вибору преблагословенної Діви Марії. Згода Марії була усвідомленою і добровільною. Син Божий стає Сином людським не без участі людини. Бог поважає нашу свободу, і очікує, що ми станемо Його співробітниками (пор. 1 Кор 3,9).

          Але для цього було потрібно згоди Марії, яка повинна відповісти Богові, що звернувся до неї. І ми знаємо, яку відповідь дала Богородиця. Вона, хоча не розуміючи, як здійсниться принесена архангелом благовість, згодилася з Божою волею. Без цієї згоди Бог не зміг би стати чоловіком, не міг би воплотитися, бо Бог ніколи не чинить насильства над волею сотворіння, Він завжди чекає, аби людина відповідала свобідно. Господні задуми у світі здійснюються у співпраці з людиною. Це свято підкреслює і наголошує на Божій повазі до людини, на вірі в людину. Бог вступає в діалог з людиною і шукає її відповіді.

          Благовіщення, звернене до людини, вимагає свідомої відповіді людського серця і розуму на Божий поклик. Благовіщення вимагає від людини постави довіри і смиренної відкритості на незвідані і часто дуже дивні Божі задуми.

          Свято Благовіщення найчастіше збігається з періодом Великого посту. Серед покаянно-суворої атмосфери Великого посту з’являється несподівано це радісне свято, пригадуючи нам скорий прихід надприродної весни – Великодня, та неначе приготовляє нас до цього найрадіснішого «свята над святами». З цієї причини в празник Благовіщення – в який би день Великого посту він не припадав, навіть у Велику п’ятницю – завжди служимо Божественну Літургію (52 канон Трульського собору), отже це свято звільняє від посту.   

          Празник Благовіщення, що віддавна був відомий на Сході, у Західній Церкві постав у VII ст. У Римі його запровадив Папа Сергій (687-701), сирійського походження, він також розпорядився щодо двох інших богородичних празників і щодо святкування Воздвиження Чесного Хреста.

          У візантійській Церкві празник Благовіщення має одноденне предпразденство, а з огляду на Великий піст також і одноденне попразденство. Свято Благовіщення належить до дванадцяти головних свят літургійного року.

          У храмах візантійського обряду іконографічне відтворення події благовіщення  можна зустріти принаймні двічі. Той, хто заходить до церкви, одразу звертає увагу на іконостас: одне із зображень Благовіщення обов’язково розміщене на царських вратах, а друге – у празничному ряді.   

          Те, що зображення події благовіщення розміщене на двох стулках царських врат, має глибоке богословське значення. На одній стороні зображено Богородицю, на другій – архангел Гавриїл. Благовіщення на царських вратах оточене іконами чотирьох Євангелистів, які записали благовіст Ісуса Христа. У цих зображеннях криється глибока символіка: вони означають, що дароване нам спасіння залежить від того, чи приймемо ми Євангеліє, яке розпочинається воплоченням Ісуса Христа, тобто Благовіщенням. Людина не має іншого шляху до Отця, лише через Ісуса Христа, і саме завдяки його воплоченню. Ворота святилища, яке символізує Боже Царство, розкривається перед нами лише тоді, коли з цим погодимося. Так людина, яка заходить до храму, за посередництвом ікони розуміє, що «початком нашого спасіння» було Благовіщення, воплочення Бога Сина.

          Центральною постаттю всієї композиції є Богородиця, яка сидить на престолі, з гідністю цариці. Традиційно Богоматір зображують у синьому одязі, поверх якого – багряний мафорій. В одній руці вона тримає веретено з темно-червоним прядивом, що символізує прядиво, з якого було виткано завісу старозавітного храму, яка заслоняла Святеє святих. Марія виткала багрянець свого єдинородного Сина з власного тіла.

          У новозавітному світі й у житті візантійської Церкви після благовіщення «земля стала небом», тому святилище і храм вірних розділяє вже не завіса, а іконостас. Він виглядає немов відокремлююча стіна з зображень тільки для зовнішнього спостерігача. Насправді ж іконостас не відділяє, а пов’язує. Іконостас поєднує два світи, тобто союз у любові небесних і земних, який творить святилище та храм вірних.

          Богословський зміст ікони зрозумілий: благовість сповіщає, що Христос прийняв людське тіло. Ця подія є початком найважливішої теофанії Творця, яка підносить Діву Марію до найвищої гідности: вона стає Матір’ю Бога, і її гідність це також висота її духовної досконалости: благовіщення, воплочення і обожествлення.     

 

підготував о. д-р Мирослав Думич