Богослужбові постави та жести

Тілесна постава та жести християнина є елементами молитви Церкви, а також зовнішнім виявом особистої віри й побожності. До таких постав і жестів належать: знак святого хреста, стояння. підношення рук, коліноприклонення, поклони, цілування святих речей

Знаком святого хреста християнин сповідує віру в Триєдиного Бога і воплочення Божого Сина. Знак хреста кладемо правою рукою, благовійно і без поспіху, супроводжуючи словами «В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь». Складанням разом трьох пальців сповідуємо віру в Пресвяту Тройцю, а зігнувши до долоні інші два пальці сповідуємо дві природи воплоченого Сина Божого – Божу і людську. Хрестовидно знаменуючись від чола до грудей і від правого плеча до лівого, сповідуємо Пасхальне таїнство смерті й воскресіння Христа. Супроводжуючи хресне знамення словами: «В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа», ми сповідуємо наше спасіння, яке є дією Пресвятої Тройці і яке звершив на хресті Ісус Христос.

Стояння – це молитовна постава християнина, яка виражає духовну увагу й готовність виконати Божу волю: «Премудрість, прості (станьмо прямо)». Наше «стояння» перед Господом є знаком нашої участі у Воскресінні. За словами Тертуліана, «у неділю не можна постити, ані молитися на колінах. Цей звичай зберігаємо також від дня Пасхи аж до Зішестя Святого Духа» (Тертуліан, Про корону, 3). Також і 20 правило І Нікейського собору приписує: «Оскільки дехто творить коліноприклонні молитви в День Господній, а також у дні П’ятидесятниці, то для того, щоби в усіх єпархіях усі дотримувалися одного, завгодно святому соборові, щоб усі приносили молитви Богові стоячи».

Тримання рук вздовж тіла є виявом відкритості й готовності прийняти волю Божу. Складання рук навхрест на грудях під час причащання виражає прийняття Божого життя всім своїм єством. Підношення рук є знаком піднесення нашого ума та серця до Бога, а також усильного благання. У такій поставі на Божественній Літургії моляться священики під час Херувимської пісні, під час слів «Вгору піднесімо серця» та Господньої молитви «Отче наш».

Поклін, або метанія (грецькою метанойя – переміна мислення), є виявом покаянної постави та знаком почитання. Припадаючи до землі, сповідуємо власну гріховність, а підносячись – визволення від гріха силою хреста Господнього, знаком якого ознаменуємо себе. Поклін є великим (доземним) і малим (поясним). Великі поклони чинимо переважно під час Великого посту, а малі – під час знаменування  хрестом, перед іконами, мощами та іншими святими речами.

Коліноприклонення – це вираження покутної постави каяника перед Богом: «Слід знати, що коліноприклонення – символ поклоніння Богові і нашого смирення – потрібне, коли хтось приступає сповідувати Богові власні гріхи і прогрішення, прохаючи в Нього зцілення і відпущення» (Оріген, Про молитву, 31, 3). Коліноприклонення є також знаком заступничої молитви: щороку в день П’ятидесятниці вірні всією спільнотою моляться за себе й за цілий світ у «коліноприклонних молитвах».

Цілування хреста, святого Євангелія, ікон і мощей виявляємо любов і поклоніння Господу й почитання святих. Цілуванням виявляємо любов до осіб: священнослужителі обмінюються «поцілунком миру» під час Символу віри, а вірні між собою на Чині прощення на початку Великого посту й у час Пасхальних богослужінь.

Просячи й приймаючи благословення, відкриваємо себе на Божу благодать і підтримку в різних обставинах нашого життя. Через єпископа або священика, Христос і надалі благословляє нас, так як благословив апостолів у день свого вознесіння. Просячи благословення, складаємо руки навхрест, правою долонею згори, зі словами «Благослови, владико (отче)». Прийнявши благословення, цілуємо благословляючу руку та хрестимося.

о. д-р Мирослав Думич