«Юначе, кажу тобі, встань!»
(Лк. 7, 14).
«Ось я кажу вам тайну:
не всі ми помремо,
але всі перемінимося,
раптом, в одну мить,
при останній сурмі;
засурмить-бо –
і мертві нетлінними воскреснуть,
і ми перемінимося»
(1 Кор. 15, 51 – 52).
Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри! Сьогоднішнє Євангеліє розповідає нам про подію, яка мала місце у м. Наїн . Побачивши похоронну процесію, Господь змилосердився над бідною матір’ю-вдовою і промовив до неї: «Не плач!» Підійшовши, доторкнувся до нар, і ті, що несли, зупинились. Тоді Ісус сказав: «Юначе, кажу тобі встань!» Мертвий підвівся і почав говорити. І він віддав його матері.
Жінка-вдова в єврейському суспільстві першого століття ставала соціально самотньою та незахищеною. Хлопець «був єдиним сином в матері»; значущість цієї трагедії Лука підсилює ще двома згадками в інших текстах – у розповіді про воскресіння єдиної дочки Яіра (Лк, 8 42) та про зцілення епілептика, який також був єдиним сином (Лк. 9, 38).
Померлого несли на відкритих ношах. Переривання похорону було серйозним порушенням єврейських традицій; торкання до мар, відповідно до приписів П’ятикнижжя, робило Ісуса ритуально нечистим на цілий тиждень (Чис. 5, 2-3; 19, 11-22). Тільки найближчі люди могли дозволити собі такий вчинок.
У той час коли Ілля взивав до Бога й тричі розпростерся над дитиною, Ісус воскрешає юнака єдиним наказом: «Юначе, кажу тобі, встань!» - таким чином Лука підкреслює силу слова Ісуса.
Розповідаючи про Ісуса як про сильного в слові та ділі, Лука також засвідчує унікальне ставлення Месії Ізраїля до кожної людини. Свого часу Данте Аліг’єрі назвав Луку письменником Христової лагідності. Саме Лука найчастіше пригадує нам про особливу увагу Ісуса до вбогих, відкинутих, грішників, а особливо до жінок та дітей, які в тогочасному суспільстві були найменш захищеними.
Ісус не перейшов на інший бік вулиці, а зустрівся з її терпінням… Якщо релігія не може нічого сказати згорьованій жінці, - вона не має що сказати взагалі.
Сьогоднішня євангельська притча пригадує всім нам про дуже поважну справу, яка невмолимо наближається до нас, - це день нашої смерті і похорону. День нашої смерті, як і день смерті юнака з Наїну, - це день закінчення нашої туземної мандрівки, день, у який переступаємо поріг щасливої чи нещасливої вічності…
Смерть чекає всіх нас, але немає причини її боятися. Зустріч зі смертю означає усвідомлення власної смертельності. Людське життя закінчується смертю – цього не уникнемо. Сьогоднішнє Євангеліє нам однак нагадує Христову перемогу над смертю, тому не можемо піддаватися тривозі та страху.
Бог нас не створив для смерті. Сотворив нас для життя, для невимовно величного, розкішного життя, котре собі, мабуть, навіть не можемо уявити. Гріх людини знищив це діло Бога, і над людиною почала володіти смерть.
У часах, коли світом володіла сильна Римська імперія, з кожної здобутої території прокладали дороги до Риму. Тому з’явилося і прислів’я: «Всі дороги ведуть у Рим». Сьогодні це вже не так. Постійно, однак, панує на світі інша правда: «Всі дороги ведуть до гробу». Колись там скінчиться дорога і кожного з нас.
Історія життя багатьох наших сучасників часто переповнена трагедіями, про які йде мова в сьогоднішньому Євангелії. Дуже багато людей потребують почути цю розповідь та її значення для нашого життя сьогодні. Лука переконливо засвідчує, що Ісус – єдиний, Хто здатний перервати похоронний похід людства; Він єдиний, Хто може привнести надію в цю страшну процесію…
Один пан розповідав: «Ми поверталися з відрядження. Переговори завершилися успішно. Ми отримали велике замовлення на промтовари нашої фірми. І здавалося, що тим це не закінчиться. В автомобілі панував веселий настрій. Ми жартували і сміялися. Кожен із нас бачив майбутню перспективу фірми. Відразу водій загальмував, з’їхав на край дороги і вимкнув двигун. Назустріч нам ішла похоронна процесія. Ми замовкли. Через мить коло нас перейшла труна та люди в жалобній процесії. Ми продовжували їхати далі, і тиша тривала дуже довго, поки хтось із нас нарешті заговорив…».