«Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися,
як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа,
яким для мене світ розп’ятий, а я - світові»
(Гал. 6, 14).

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! Празник Воздвиження Чесного Хреста належить до дуже старовинних празників, але, як історія знайдення св. Хреста, так і історія установлення празника, покриті серпанком різних легенд і нелегко тут відрізнити історичну дійсність від звичайної побожної легенди.

Історики Східньої Церкви загально годяться в тому, що передусім дві події дали мотив до установлення цього свята: віднайдення св. Господнього Хреста в IV ст. і його повернення з перської неволі в VII ст.

Початок празникові Воздвиження дало посвячення храму Господнього Воскресіння, що його збудував св. Костянтин Великий на Голготі в Єрусалимі. Це посвячення відбулося дуже врочисто за єрусалимського ієрарха Макарія 26 вересня 335 року. Наступного дня після посвячення храму буро врочисте воздвиження (піднесення) віднайденого св. Хресного Дерева. В часі воздвиження нарід багато разів взивав «Господи помилуй». Відтоді Східня Церква щорічно святкує пам'ять посвячення храму Господнього Воскресіння 26 вересня, а празник Воздвиження Чесного Хреста 27 вересня.

Друга важлива подія, що зробила загальним празник Воздвиження на Сході й на Заході це повернення св. Господнього Хреста з перської неволі. Перський цар Хозрой у 614 році здобув Єрусалим і забрав Господній Хрест до своєї столиці в Ктесифоні. Чотирнадцять років пізніше цісар Іраклій (610-614) по своїй перемозі над персами віднайшов св. Хрест і приніс його до Єрусалиму, де 27 вересня відбулося друге урочисте воздвиження-піднесення св. Хреста. Відтепер празник носить назву: «Всемірне – тобто всесвітнє – Воздвиження Чесного й Життєдайного Хреста».

Хрест – дві поперек збиті балки – знак Розіп’ятого, який стоїть у центрі віри, Церкви, християнства. Засудженому на смерть прибивали цвяхами руки і ноги до кінців хреста чи фіксували кінцівки за допомогою мотузок. Цвяхи при цьому вбивали не в долоні, а в зап'ястя, оскільки вбиті в долоні цвяхи не утримали б тіло на хресті,— під вагою засудженого цвяхи прорізали б тканини кінцівок і засуджений впав би з хреста.

Хрест використовувався дерев'яний, як правило, Т-подібний, існували й інші його форми:

Crux Simplex — простий вертикальний стовп.
Crux Commissa — хрест у формі «Т».
Crux Immissa — два перехрещених перпендикулярно бруси.
Crux Decussata — хрест в формі «X».

При конструкції хреста з двох елементів, кожен мав свою латинську назву. Перший елемент — стаціонарна, вертикально вкопана стійка, називалась staticulum. Другий — patibulum, являв собою знімну горизонтальну балку, яку й несли на собі засуджені до страти (crux деколи називали не тільки зібрану з двох елементів конструкцію, але й окремо patibulum). Іноді в центрі хреста прикріплювався невеликий виступ, на який розп'ятий міг спертися. Потім хрест закріплювали вертикально на загальний огляд. Часто самому розп'яттю передувала ганебна процесія, в ході якої засуджений повинен був нести свій хрест або патібулум,— дерев'яний брус вагою до 30-50 кг.

Є два життєвих напрямки: горизонтальний, спрямований у світ нижній (земний), і вертикальний – скерований у світ верхній (небесний). Ці дві лінії утворюють хрест – символ усього, що нам стає впоперек. Хрест – знак жахливий, але й солодкий, знак заперечення і надії, любові та ненависті, віри і... невинно пролитої крові, знак безконечності. Своїм хрестом Ісус заплатив за наше спасіння.

Stat crux dum volvitur orbis – Усе міняється, тільки хрест залишається. Хрест – найбільша святість, найвірніший приятель людини у радості й смутку, протягом життя і в годині смерті.

Дуже-дуже давно високо в горах росли собі троє деревець. Якось вони завели мову про своє майбутнє.

Перше деревце сказало: «Хотіло б я, щоб із мене зробили колиску, в якій затишно буде немовлятку. Я б леліяло те нове життя».

Друге деревце глянуло вниз на вузенький потічок, що струменів до великої ріки, і сказало: «Хотілося б, щоб із мене зробили великий корабель. Я б розвозило корисні вантажі до найвіддаленіших закутків світу».

Третє деревце, якому з високогір’я було добре видно всю долину, сказало: «А я не хочу, щоб із мене щось робили. Просто мрію залишитися тут, рости все вгору та вгору, щоб і люди не забували здіймати очі до небес і думати про Бога, який їх любить».

Минали роки, деревця повиростали, вбралися в силу й потугу. Аж ось одного дня у пошуках матеріалу в гори прийшли лісоруби.

Рубаючи перше дерево, один із них сказав: «Оце піде на ясла». Дерево затремтіло кожною гілочкою, воно аж ніяк не бажало перетворитися на якесь корито для худоби. Воно ж бо мало такі прекрасні мрії. Але лісоруби таки зробили з нього ясла та продали їх власникові заїзду в невеличкому містечку Вифлеєм. І коли народився Цар світу, Він спочив у тих яслах. І раптом перше дерево зрозуміло, що леліє найбільший скарб.

Поваливши друге дерево, лісоруби сказали: «Зробимо з нього риболовецького човна». Сказано – зроблено, а човна купив чоловік на ім’я Симон Петро. І коли Цареві світу треба було звернутися до натовпу, що напирав зусібіч, Він ступив у те вутле суденце, щоб усім проголосити Благу Вість. У ту мить друге дерево зрозуміло, що везе найцінніший вантаж – Царя неба і землі.

Тоді лісоруби підійшли до третього дерева і сказали: «Римляни зараз платять добрі гроші за дерев’яні колоди для хрестів. Зрубаймо це дерево на такі колоди». Дерево так сильно обурилося, що аж почало ронити додолу листя, та його все одно зрубали і розпиляли на колоди.

Одного п’ятничного ранку третє дерево вжахнулося від того, що зроблений із нього хрест узяли з купи і завдали на плечі чоловікові. Дерево здригалося, коли руки воїна цвяхами прибивали до нього руки того чоловіка. Дерево нетямилося від сорому й приниження.

Але вранці в неділю, коли зійшло сонце, земля під деревом затремтіла від радості. Дерево знало, що на хресті, який з нього зробили, було розп’ято Царя світу, але зараз Господня любов усе змінила. Хрест, виготовлений із третього дерева, все ще височить і нагадує людям, щоб вони здіймали очі догори і думали про Бога на небесах, який любить їх.

А чи зауважили ви в цій простій історії те, що кожне дерево таки зрубали, і це була ціна, яку вони мали сплатити, аби долучитися до слави Божої?