«Ісус погрозив йому, і біс вийшов з хлопця;
тож видужав юнак тієї ж миті»
(Мт. 17, 18).

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! Євангеліє цієї неділі пригадує нам просту істину, що духовне життя християнина – це боротьба з силами сатани під видом злих думок, бажань, грішних почуттів тощо.

З Євангельської розповіді чуємо про нещасного батька, який привів сина, якого опутав диявол . Вигляд того хлопця був такий страшний і відразливий, що люди, які звичайно зі співчуттям споглядали на хвору дитину, тепер з відразою відвертали своє обличчя від того нещасного хлопчини. Диявол постійно мучив його, кидаючи то у вогонь, то у воду, так, що важко було дивитись на муки тієї дитини.

Чоловік, який звертається до Ісуса про допомогу, є людиною віри. Він не просто приходить до нього, а «припадає йому до ніг». У Євангелії від Матея це єдиний опис, такого вшанування Ісуса . Крім того, чоловік звертається до Ісуса «Господи». Наступне слово «змилуйся» занурює нас у літургійну атмосферу. Адже саме ці слова «Господи, помилуй» (Киріє елеісон) незліченну кількість разів ми повторюємо на богослужіннях як звертання до Бога в будь-якій потребі, з будь-яким проханням.

Чоловік розповідає, що він приводив сина до учнів Ісуса, але вони «не спромоглися», «не були здатними» зцілити його. Зазвичай, у розповідях про зцілення Ісус вимагає віри у хворого (Мт. 9, 22. 28) чи у його рідних (Мт. 8, 10; 9, 2; 15, 28); тут – від учнів . У словах «роде невірний та розбещений» відчутне певне розчарування в учнях, які ще отримають докір у 20-му вірші, а ще більше розчарування через твердосердя людей.

Але хто є об’єктом Ісусової погрози (наказу): хлопчик чи біс? Один із візантійських богословів, а саме Євтимій Зігабен пояснює так: «Наказав обом: біснуватому – бути при здоровому розумові, а демонові – відійти» . Наказ Ісуса приводить до негайного зцілення хлопця.

Учні вибирають момент і на самоті підходять запитати Ісуса, чому вони не змогли вигнати біса. Відповідь Ісуса пряма і проста: «Через вашу малу віру». «Мала віра» - це хоч і не повна відсутність віри, але наслідки, які читаємо в посланні Якова, практично ті самі: «Тільки ж хай просить із вірою, без жадного вагання; бо хто вагається, той подібний до морської хвилі, що її здіймає і коливає на всі боки вітер. Така людина нехай собі не уявляє, що прийме щось від Господа; - людина з подвійною душею, непостійна у всіх своїх дорогах» (Як. 1, 6-8).

Цей євангельський уривок вчить нас, що ми зобов’язані просити в Господа, щоби він зцілив нас від нашого невірства і наших страхів. Щоби наша віра в нього (який помер і воскрес заради нас) стала повною, щоби ми могли наслідувати його в щоденному житті і нести всім радісну звістку про його спасіння.

Ми зобов’язані дякувати за дар віри, який Отець дає всім, адже Він є вірним попри наші невірності, адже Бог ніколи не втомлюється від своїх створінь.

Одна жінка страждала від жахливого болю, і жодне лікування не приносило полегші. Чоловік посадив її на коня і повіз у монастир, що прославився цілющою водою.

Того дня йшов сильний дощ і розмив дорогу, отож подорожні прибули до монастиря, коли споночіло. Заспаний і сердитий сторож не відчинив їм браму, але мандрівці вмовили його дати їм свяченої води. Роздратований такою настирливістю, сторож наповнив глечика з найближчої калюжі.

Через кілька днів чоловік привів вола у дар монастирю, дякуючи за зцілення дружини. Засоромлений сторож розповів сестрам про чудо, яке довершив Господь, незважаючи на його вчинок.