«Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому:
“Бадьорися, сину; твої гріхи відпускаються”.»
(Мт. 9, 2).

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! Унікальний випадок, який ще раз сьогодні показує важливість віри, подає нам Євангеліє. Бачимо, що не через віру людини, яка потребує зцілення, Бог дає їй оздоровлення, а через віру інших людей. Євангеліє навіть не вказує, ким був цей розслаблений, нічого не пояснює про його віру, але показує віру інших людей.^1.

Віра тут, схоже, полягає в тих, які розслабленого несуть, звертаються до Ісуса. Вони здаються на його владу з безмежною і беззастережною довірою. Ісус «бачить» їхню віру (Мр. 2. 5; Лк. 5, 20) і лагідно звертається до розслабленого: «Бадьорися, сину, твої гріхи відпускаються».^2.

У тексті прямо не згадано про друзів та про їх кількість (Мр. 2, 3: четверо). Віру друзів (побачивши їхню віру) не протиставлено зневірі хворого (сказав розслабленому), тож Ісус звертається до нього «Бадьорися, сину». У цьому вірші є добра новина і для нас. Ми не можемо змінити чи навернути друзів та близьких, якщо вони закриті у своїх упередженнях, засліплені своїми болями та розчаруваннями, зневірені й озлоблені. Проте наша молитва та свідчення нашого життя (якщо ми самі не розслаблені гріхом) приведуть їх до Христа, а Він вчинить за нашою вірою.

Віра – це чеснота, яку уможливлює контакт із Богом і становить основу надприродного життя. Оскільки вона є основою всякої надприродної діяльності, усе діється через неї. Дієвість нашого надприродного життя визначається кращими якостями або недоліками нашої віри. Вона є засадничою чеснотою, оскільки дозволяє нам брати участь у Божественному житті .

У європейському відпустовому місті є статуя бідного сліпця, який простягненою рукою доторкається хреста. Внизу біля статуї напиано: «Відзискати віру – це важливіше, ніж відзискати зір» (єп. Інокентій Лотоцький ЧСВВ, Хваліте Господа).

^1. Алексійчук В., Роздуми до літургійних читань Євангелія, І, Свічадо, Львів 2015, 107.
^2. В юдаїзмі (як і в багатьох античних суспільствах) хворобу сприймали як знак покарання – наслідком гріха хворого або його батьків (Ів. 9, 2). Отож жодної хвороби неможливо позбутися доти, доки не прощений гріх, що її спричинив. Ймовірно, сам хворий дивився на свою хворобу як на покарання за гріх і зневіру у прощенні, так і в зціленні. Тому зцілення, тобто повернення до цілості й повноти життя, починається із прощення. Ісус постає перед ним як Спаситель цілої людини, як лікар душ і тіл наших, найперше звільняючи віл першопричини зла і страждання у світі – від гріха. Коментарі до недільних Євангелій, Свічадо, Львів 2105, 106-107.
Дайчер Т., Роздуми про віру, Свічадо, Львів 2007, 9.