«Христос воскрес із мертвих,
смертю смерть подолав,
і тим, що в гробах, життя дарував»
(Тропар Пасхи)

Дорогі брати і сестри! Віра та християнське життя ґрунтується на воскресінні Ісуса Христа. Ця подія є джерелом першої християнської благовісти, яку візантійська Церква проголошує у пасхальному привітанні: «Христос Воскрес! – Воістину Воскрес» Первісне християнство не знало інших празників, окрім Пасхи – воскресіння Христа. Бо всі вірні так були сповнені вірою у воскреслого Спасителя і пасхальною радістю, що не мали потреби в іншому святі, оскільки тут зосереджена уся пасхальна тайна Христа: страждання, смерть, воскресіння і життя!

Празник Христового Воскресіння називають Пасхою від старозавітного празника Пасхи. Єврейське слово «пасха» означає перехід, спасення, визволення. Коли ізраїльський народ стогнав у тяжкій єгипетській неволі, Бог сказав до Мойсея: «… пасха то Господня. Тієї ночі перейду по землі Єгипетській і уб’ю всякого первенця в землі Єгипетській» (Вих. 12, 11-12). І перейшов, вночі дня чотирнадцятого місяця Нісан, ангел смерті всю землю й убив усіх первенців єгипетських, оминаючи ізраїльські доми, помазані кров’ю пасхального агнця. Великий плач і зойк настав у Єгипті; ізраїльський народ вийшов із Єгипту і повернувся в землю своїх праотців. З того часу ізраїльтяни стали, за наказом Божим (див. Вих. 12, 14), святкувати празник Пасхи.
А як старозавітня Пасха була встановлена в пам'ять визволення ізраїльського народу із єгипетської неволі, так і новозавітня Пасха – Воскресіння Христове – є празником нашого визволення від гріха, прокляття і смерті, празника переходу в життя вічне. Своїм преславним воскресінням Спаситель світу відчинив двері раю і дав усім віруючим в Його ім’я запоруку майбутнього воскресіння. Тому «смерти празнуємо умертвіння, аду зруйнування, іншого життя вічного начало»(канон Пасхи).
Пасха, Воскресіння – це тайна віри, яку Христос пояснює за допомогою старозавітного прообразу: якось «деякі книжники та фарисеї озвались до Нього: «Учителю, ми хочемо побачити якийсь знак від Тебе». А Він у відповідь сказав їм: «Лукаве поріддя і перелюбне вимагає знаку, та знаку не буде йому дано, як тільки знак пророка Йони. Як Йона був у нутрі кита три дні й три ночі, так буде Син Чоловічий у лоні землі три дні й три ночі» (Мт. 12, 38-40).
Християнство від самого початку живе у благовісті воскресіння Христа. Святкування цієї неділі є центром літургійного року. Великдень – усіх свят «цар і господь, над празниками празник», тому він не входить до числа дванадесятих празників візантійської Церкви. Пасха – «це той основоположний факт, унаслідок якого ми одержуємо досвід усієї історії спасіння, живемо нею і її проголошуємо»[1]. Ми вшановуємо Пасху не лише раз у рік, а щонеділі і навіть на кожній Божественній Літургії. Воскресною, пасхальною вірою охоплене і проникнуте життя Церкви. Це по-особливому відображено у річному колі празників, кожен з яких бере свій початок у Воскресінні Христа, що є немов би джерелом.

Пасха надає значення всьому. Пасха пронизує все християнське життя; Пасхальною тайною є сам Христос. Без Пасхи життя було би безвартісним і порожнім, було б нічим іншим як змарнованим часом у чеканні смерті. Та Христос воскрес, перемігши смертю смерть! Смерть не має більше жала, пекло не має більше перемоги! Пасха пронизує час; через Пасху рік стає християнським роком. Ми, християни, постійно живемо у Пасхальній тайні, або інакше ми не живемо взагалі.
Христове воскресіння дає нам незаперечний доказ Його божества і є фундаментом нашої віри. Апостоли, проповідуючи св. Євангеліє, часто покликуються на Христове воскресіння, як на найсильніший доказ правдивості науки Христа. «А коли Христос не воскрес, - каже св. апостол Павло, - то марна проповідь наша то марна й віра ваша… Але ж Христос таки справді воскрес із мертвих, первісток померлих» (1 Кор. 15, 14.20).
Христове воскресіння – це певна запорука й нашого воскресіння до щасливого й вічного життя. Як Христос Воскрес, так і ми колись воскреснемо. Сам Христос нас запевняє в цьому: «Бо надходить час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого, і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, воскреснуть на суд» (Ів. 5, 28-29).
У квітні 2009 року жахливий землетрус зруйнував область Абруццо, що в Італії.
Розвалився й дім одного будівельника-македонця. Чоловік почав розбирати руїни і викопав живими дружину й доньку. Тоді заходився копати там, де знаходилася друга донька, але дуже скоро переконався, що їй уже неможливо допомогти. Дівчинка була мертва.
Та замість плакати і впадати у відчай батько залишив бездиханну доньку там, де вона була, і кинувся копати в інших місцях.
Йому вдалося врятувати одинадцять людей!
Один журналіст прокоментував цей факт такими словами:
- Будівельник залишив смерть, на її місці і кинувся допомагати життю.
Китайці мають мудре прислів’я: «Краще витерти одну сльозу живим, ніж запалити сотню свічок мертвим».