Знайомство парафіян зі спільнотами, які працюють з неповносправними людьми, відбулося в катедральному соборі  Верх. Апостолів Петра і Павла 19березня 2014 р. Б..

Зустріч провадили гості  зі Львова та Тернополя, зі спільнот   «Віра і світло» та «Лярш – Ковчег». Ці спільноти були засновані у 1971 році Жаном Ваньє в Франції. В Україні « Віра і світло» утворилася у 1992 році у Львові. Зараз існує вже 30 спільнот у різних містах України. « Лярш – Ковчег» значно молодша спільнота, адже вона сворена в 2008 році на основі 5 – ти діючих майстерень.

Їхнє покликання полягає в тому, щоб:

- ширити розуміння у суспільстві дару і покликання осіб із особливими потребами;

- будувати спільноту;

- підтримувати духовно, зокрема свідчити про те, що кожна людина, без винятку, є возлюблена Богом і покликана бути знаряддям любові у суспільстві та світі.

П. Надія з м. Львова представила відеофільм про те, як живуть, чим займаються люди з обмеженими можливостями. Вона засвідчила, що, перебуваючи в товаристві з неповносправними ( вони називають їх друзями), спілкуючись з ними, отримує набагато більше ніж може дати. Здорові люди, які тут знаходяться, пізнають радість життя. Ці люди мають фізичні або розумові відхилення, але душа у них щира і відкрита. Вони не бояться показувати свої емоції, щиро радіти оточуючим світом. Це є великий приклад для кожної людини, з якого ми можемо повчитися.

На цій зустрічі було представлено дітей з обмеженими можливостями, які живуть та навчаються в м. Чорткові. Вони орендують будинок, де кожного дня з 09.00 до 13.00 год. діти зустрічаються, разом навчаються,граються та пізнають світ.

 « Будинок милосердя» був заснований батьками, які залишилися наодинці зі своїми проблемами та переживаннями. Мама хворої дитини, п. Тетяна Дубина, зіткнулася з тим, що її син є хворий. Вона говорить:« Після того, як ти дізнаєшся про діагноз своєї дитини, в тебе починається відвідання різних лікарів, цілителів, екстрасенсів. Коли нічого не допомагає, людина впадає в депресію, яка може спонукати до самогубства. Потім починається агресія, нарікання на Бога, на життя. Але, з часом, ти приходиш до  примирення, ти готовий прийняти хрест, який тобі дає Господь. Одного разу я сказала: « Господи, якщо ти даєш мені це терпіння, то знаєш, що з ним робити».

Не потрібно боятися, чи жаліти людей з обмеженими можливостями, їх потрібно лише приймати такими, як вони є, дарувати свою любов, адже, даючи, ми отримуємо.

С. Блажків