«Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має» (1 Ів. 4:16)

Переживання Великого посту в контексті року віри дає нам цінну можливість роздумати про відносини між вірою і ділами милосердя (любов'ю); між вірою в Бога, Бога Ісуса Христа, і любов’ю, яка є результатом дії Святого Духа і спрямовує нас на шлях відданості Богу і ближнім.

Виходячи з фундаментального твердження апостола Івана: «Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має» (1 Ів. 4:16), Святіший отець Венедикт XVI пригадує, що «на початку християнського буття важливий не якийсь етичний вибір або висока ідея, але зустріч з подією, з Особою, яка дає життю новий горизонт і з цим вирішальний напрямок ... Оскільки Бог першим полюбив нас (пор. 1 Ів 4:10), любов вже є не просто "заповіддю", але є відповіддю на дар любові, яким Бог виходить нам назустріч» (Deus Caritas Est , 1). Віра основує це особисте прилягання - яке включає в себе всі наші здібності – аж до об’явлення безкорисливої любові, що Бог до нас має, і яка повністю показується в Ісусі Христі. Зустріч з Богом-Любов'ю, що кличе до дії не тільки серце, а й інтелект: «Визнання живого Бога є шляхом до любові, і «так» нашої волі щодо Його волі об'єднує інтелект, волю і почуття у всеосяжному акті любові. Це, все ж, процес, який постійно знаходиться в русі: любов ніколи не є «завершена» і «укомплектована» (там же, 17). Звідси походить, для всіх християн і, зокрема, для «служителів діл милосердя», необхідність віри, цієї «зустрічі з Богом у Христі, що пробуджує в них любов і відкриває їхні душі до інших так, щоби їхня любов до ближнього не була більше заповіддю поставленою, так би мовити, ззовні, але була наслідком, що випливає з їх віри, яка стає діяльною в любові» (там же, 31а). Християнин - це людина, що придбана любов’ю Христа, і тому спонукувана цією любов'ю – «бо любов Христа спонукає нас» (2 Кор 5:14) - є відкрита в спосіб глибокий і конкретний на любов до ближнього (пор. там же, 33). Це відношення народжується від свідомості бути любленими, прощеними, і навіть послуженими Господом, який нахиляється, щоб помити ноги апостолам і жертвує себе самого на хресті, щоб притягнути людство до Божої любові.

Віра і милосердя є колонами, на яких стоїть Церква і також має стояти наша парафіяльна спільнота. Розпочнімо з сімей. Кожна сім’я повинна перевірити себе щодо цих двох богословських чеснот: як ми кожного дня живемо вірою: вдома, на роботі, в школі, на вулиці, з друзями. Як ця віра потім спонукає нас до конкретних діл милосердя, тобто розподілення, навіть всього нашого духовного досвіду, і також матеріальних дібр. Ці два питання стосуються всього сімейного життя. Бо неможливо уявити парафіяльну спільноту, яка б не складалася з сімей, сімей християнських, які серйозно запитують себе про свою приналежність Христові, і щодо ролі, яку Господь Ісус хоче дати кожному зі своїх – від малого до великого. У цей Великий Піст ми разом проведемо Ісуса до Єрусалиму, побачимо, як Він у славі входить до міста; потім будемо свідками Його засудження, смерті і триденного Воскресіння. Його досвідчимо присутнім в спільноті своїх апостолів, коли ламає хліб і дарує всім мир, і вкінці приймемо Святого Духа, якого Він подарує нам.

Разом переживемо час, який дає сенс цілому нашому життю, як парафії, так і сім’ям. Запрошуємо всіх до подорожі, і, як супровід, взяти собі серйозно до серця слова ап. Івана: «Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має» (1 Ів. 4:16), і якщо ми увірували і пізнали цю любов Божу, то повинні дати їй свідчення через конкретні життєві рішення. Віра – це зустріч з певною Особою, тобто Христом, і наше завдання – впізнати Ісуса в кожному братові чи сестрі, яких зустрічаємо. Тому пропонуємо два способи такої подорожі: перший – подорожувати вдома через певні знаки, які будуть роздані, і допоможуть ближче пізнати Христа також і в спосіб видимий. Другий – більш захоплюючий і виразний – брати участь у конкретних ділах милосердя (допомога потребуючим сім’ям, сиротам, служіння в школі-інтернаті, тощо) разом з групою осіб, що збираються у храмі щоп’ятниці о 18:00. Цей спосіб простий і гарний, щоб впізнати Ісуса і служити Йому.

Доброї подорожі до Пасхи Христа Розп’ятого і Воскреслого!

Святе Письмо, скарбонка і календарик

Час Великого Посту – час, коли в спосіб особливий християни проживають зв’язок з Богом. Щоб це було практичним, всі ми стараємося робити добро. Головних добрих діл є три: молитва, піст і милостиня.

Пропозиція стосується всіх парафіян, як спільноти, так і кожного особисто.

Запрошуємо почати з Біблії. В кожному домі можемо читати уривки з Євангелія.

Пропонуємо кожній сім’ї зібратися щодня разом о 21:00, помолитися молитви «Царю Небесний» та «Вірую...», та разом прочитати малий уривок зі Святого Письма Нового Завіту; тоді якусь мить побути в тиші, щоб почути, що саме Господь через Своє Слово промовляє до мене, поділитися цим з рідними. Це можна робити вдома.

А в храмі ми спільнотно щосереди о 18:00 читаємо недільне Євангеліє.

Так ми можемо поглибити нашу молитву. Можемо молитися псалмами. Відкрити Біблію - означає для нас прийняти запрошення Ісуса жити цей час навернення, як час молитви. Але Біблія закликає нас до практичного досвіду діл милосердя, конкретного досвіду, як всередині, так і за межами наших сімей; досвіду, в якому ми повинні побачити себе як зачинателів тої подорожі, що має конкретні плоди, які побільшуються також і кількісно.

Саме тому є пропозиція додати до Біблії скарбничку. В ній збиратимемо не зайве, але те, що зекономили, тобто все те, що ми не витратили на речі пусті чи непотрібні, і хочемо, щоб ці кошти були відведені для благодійності. Таким чином відповімо на слова Ісуса, що закликає нас проживати  милостиню, як розположення серця і як життя, навантажене тягарами і потребами інших людей.

Нарешті, Ісус дає нам напрямок на піст, піст насамперед щодо їжі. Але також піст, який стосується  наших органів чуття: піст, від телебачення, куріння, алкоголю, піст від інтернету і мобільного телефону, піст від спорту або покупок. Піст, загально кажучи, що стосується того, що ми називаємо потребами кожного: жити відмовою означає приготуватися, насолоджуватися Пасхою в спосіб повніший і живіший.

Також ці умертвлення ми хочемо в якийсь спосіб зібрати і розповісти. Кожному буде запропонований календарик: там є дні посту, і пусті місця, щоб заповнити їх розповідями про ці маленькі щоденні жертви і відмови.

Час Посту і Великодня тоді стане багатшим і красивішим, коли буде залучати громадськість, сім’ї і окремих осіб на шлях, який не тільки дозволяє нам жити в присутності Ісуса, але  дозволить нам зібрати цю пульсуючу присутність Христа всередині церкви .

Священики Катедрального Собору