Детальніше: Святкування ювілею Патріарха та глави Української Греко-Католицької Церкви!
У рамках візиту «Ad limina Apostolorum», який розпочався 28 січня і завершиться 2 лютого, Папа Бенедикт XVI прийняв у приватній аудієнції Главу Української Греко-Католицької Церкви Патріарха Любомира (Гузара) з його єпископами-помічниками: владиками Діонісієм (Ляховичем), Василем (Медвітом) та Глібом (Лончиною), які є куріальними єпископами Глави Церкви. Участь у зустрічі також взяв владика Богдан (Дзюрах), який допомагає Главі УГКЦ в управлінні Київською архиєпархією. За словами Патріарха Любомира (Гузара), основна мета візиту – почути поради та настанови Понтифіка, отримати оцінку життя Церкви. Інформує РІСУ.
Морозяний січневий день 3 січня для Чорткова та всієї Бучацької єпархії, яка налічує 300 тисяч вірних, був знаменним і вкрай важливим. У час обідньої пори в приміщенні районного будинку культури відбулася перша загальноєпархіальна зустріч курії з духовенством і мирянами – зібрання представників церковних громад та працівників парафій.
Збори двостороннього, діалогічного характеру розпочалися молитвою «Отче наш». Спершу з промовою виступив Апостольський Адміністратор високопреподобний о. Дмитро Григорак, ЧСВВ і представив керівний склад єпархії: всечесних синкелів у справах духовенства о. Івана Сеньківа й у справах мирян о. Володимира Заболотного, а також канцлера о. Олега Ольховецького й віце-канцлера о. Дмитра Ненчина. Після офіційного представлення провідник єпархії зосередив свою увагу на образі новонародженого Христа, а також висловив міркування щодо розуміння любові. Отець наголосив, що любов повинна проповідуватись і ширитись у двох вимірах: вертикальному (по відношенню до Бога) й горизонтальному (стосовно свого ближнього). Сучасний християнин переважно живе лише «вертикальною» любов’ю, не завжди пам’ятаючи про горизонтальну. Власне, з цього і випливає брак любові до ближнього. Отець процитував вислів блаженної пам’яті папи Івана Павла ІІ: «Світ зайшов у тупик. Не знає, як звідтіля вийти. Єдина сила, яка зможе вивести з кризи, - це Любов, і тільки Божа любов». Крізь призму любові Апостольський Адміністратор потрактував Церкву: «Церква – подоба Божого Царства на Землі. Церква – збір людей. Кожен член Церкви є з’єднаний з Богом і людьми. Коли є любов між людьми і Богом – ми тоді є живою Церквою». Отець Дмитро також звернувся до присутніх із настановою відверто визнавати свою віру, а також наголосив на утвердженні діалогу між курією, духовенством й мирянами. Це повинно здійснюватись через взаємне «служіння на основі слухання і любові». У зверненні йшла мова і про ключові резолюції Синоду, що відбувся нещодавно у Філадельфії, зокрема про євангелізацію і роботу з молоддю. Євангелізація повинна набути нових форм вираження для сучасної людини. Саме тому при єпархіальному управлінні планується організація постійного інституту формації священиків. Щодо пожвавлення роботи з молоддю в єпархії, то одна з провідних ролей у цьому належить отцям-парохам, які повинні організовувати реколекції і спостерігати над життям молоді. Отець-адміністратор зазначив, що 2008 р. Б. проголошений Церквою Роком Покликання. Саме тому перед духовенством і кожною сім’єю поставлене важливе завдання – допомогти молодій людині пізнати свою життєву позицію.
Чи коли-небудь ми запитували себе, хто така поезія, яка її роль і хто її любить по-справжньому? У невловимому бігу реальності не так вже й часто задумаєшся над цими питаннями. Однак відповіді на них дають самі ж поети – пильні спостерігачі над поведінкою людства і коментатори дійсності. От відома польська поетка Віслава Шимборська зауважила у вірші «Декотрі люблять поезію»: Декотрі – тобто не всі. / Навіть не більшість усіх, а меншість, не враховуючи шкіл, де муситься, і самих поетів. / Буде цих осіб, мабуть, дві на тисячу». Все-таки вона мала рацію, адже лише одиниці у цьому зматеріалізованому світі віддано люблять поезію й усвідомлюють її завдання – освячувати й звеличувати душу, втамовувати духовний голод, боротись проти злих сил. Поезія – давня, як світ. Її створив ще Господь, бо «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку» (Ів. 1,1-2). Всемогутній Творець, наділяючи людину різноманітними талантами, вибрав також тих, кому судилась доля поета – високе покликання бачити світ по-особливому. Сьогодні багато-хто ставиться до поетів як до осіб несерйозних, амбітних і не надто запрацьованих. Однак часто поети творять прекрасне й потрібне, не отримуючи від цього ані найменшої копійки. Пригадаймо, якими тернистими були життєві шляхи, наприклад, Тараса Шевченка, Івана Франка, Василь Стуса, Ліни Костенко та інших. Постійні заборони, цькування, неможливість опублікувати свої твори, крайня бідність – хіба це приваблювало їх, геніальних поетів!? Вони теж могли б зайнятись якоюсь прибутковою справою, але не зробили цього, пішли за покликом серця. Поет, як на мене, - це не професія, не хвилинне захоплення, а Божий дар, священна місія …
Детальніше: ПОБУВАТИ НА СВЯТІ ПОЕЗІЇ – ТО ЯК ЗАНОВО НАРОДИТИСЬ
Ангел же сказав їм: "Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь. І ось вам знак. Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах".
Прийміть від мене і від усіх працівників управління нашої Єпархії щиросердечне привітання з святом Різдва Христового.
Різдво – одне з найбільших християнських свят. Воно пригадує нам виняткову по важливості подію: в історію людства увійшов Бог. Вічний, безмежний, неосяжний, абсолютно трансцендентний. Бог увійшов у простір і час, увійшов видимо, ставши людиною, одночасно не перестаючи бути Богом. У певний час, як пишуть історики: у певному місці – недалеко від Єрусалиму, в невеликому юдейському містечку Вифлеємі, від Діви, на ім’я Марія, народилося хлоп’я, якого згідно Божого веління назвали Ісус (по-єврейськи Єгошуа – Бог спасає) І от, коли він це задумав, ангел Господній з'явився йому уві сні й мовив:"Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа. Вона породить сина, і ти даси йому ім'я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх"(Мт.1,20-21)
28 жовтня 2007 року на території Чортківського слідчого ізолятора, Апостольський адміністратор Бучацької єпархії УГКЦ о. Дмитро Григорак, ЧСВВ, із капеланом Павлом Менлі, фундатором храму, та собором священиків освятив храм Св. Апостола Івана Богослова. Літургія транслювалася через радіомережу закладу.
Будівництво богослужбової каплиці для ув’язнених розпочалося після Великодня з ініціативи капелана Павла Менлі та на його власні гроші. Далі, впродовж півроку, воно здійснювалося коштом добродіїв та на пожертви вірних Бучацької єпархії. Новий, величний, перший в Україні храм в СІЗО був зведений старанням багатьох відданих людей. Серед них в’язні установи, співробітники СІЗО, інженери, приватні підприємці, студенти дяківської школи та Івано-Франківської Духовної Семінарії, що збирали кошти, численні жертводавці, – для Департаменту інформації повідомив диякон Костянтин Пантелей, референт УГКЦ для пенітенціарних закладів України.
У неділю на Чині освячення та на першій Божественній Літургії у церкві Св. Івана Богослова були присутні засуджені, капелани, студенти дяківської школи, монахині згромадження Пресвятої Родини, співробітники установи, керівник Тернопільського обласного управління держдепартаменту з питань виконання покарань генерал Павло Лосик, інші працівники держдепартаменту. Начальник СІЗО підполковник Володимир Заверуха відмітив особливу старанність, працю та заслуги своїх заступників і помічників Богдана Вінничука, Романа Шуригайла, Тараса Бакуна, Михайла Вівчара, інженера Богдана Печернинського, засуджених Олега Юрика, Петра Годжуловського, Сергія Дигаса. Неоціненну підтримку й забезпечення надавав підприємець Олег Гаворчак. П’ятий рік, як отець-доктор Павло Менлі живе і служить в Україні для ув’язнених. Він та його батьки народилися в Канаді, лише дід його був родом із села Тарнавка, за 30 км від Чорткова.
Сторінка 561 із 596
