static-aside-menu-toggler

 

Третя недiля Великого посту називається Хрестопоклонною - вiд поклонiння Хресту i розiп'ятому на ньому Господу слави. В цей день Церква поклала читати Євангелiє про несення кожним iз нас власного хреста, тобто страждань i скорбот, якi трапляються на нашому життєвому шляху i пов'язанi з вiрою Христовою. "Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, i вiзьме хрест свiй, i за Мною йде", - сказав Господь. "Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене i Євангелiя, той спасе її. Бо яка користь людинi, коли вона придбає ввесь свiт, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамiн за душу свою? Бо якщо хтось посоромиться Мене i Моїх слiв у родi цьому перелюбному i грiшному, того посоромиться i Син Людський, коли прийде у славi Отця свого з ангелами святими" (Мк. 8, 34-38).

Господь Iсус Христос повелiває нам зректися себе. Що це означає? Це значить, що нам треба зректися своєї злої волi, а також сатани, що дiє в нас, i усiх дiл його, i усього служiння його, i усiєї гординi його, - i взяти хрест свiй. Не треба брати чужого хреста, який може бути нам не пiд силу. Iнодi люди беруть на себе подвиги, якi не можуть нести. Це стосується насамперед тих, хто дає Богу обiтницi чернечого життя i не виконує їх. Краще не брати на себе цього тягаря.

Бучацька єпархія УГКЦ видала біографічний нарис про блаженного новомученика українського народу о. Омеляна Ковча до 65-ої річниці з дня його мученицької смерті. Життя отця Омеляна може служити прикладом людини, яка до кінця свого земного існування не зрадила моральних принципів, глибоко гуманних та справді християнських. Його життя є прикладом справжнього екуменізму, толерантності, про що так багато і залюбки тепер говоримо. За свою людяність він заплатив найвищу ціну – життя.

Життя блаженного Омеляна Ковча постає перед нами як модерне “житіє святого ХХ століття”, століття жорстокого, сповненого терпінь, ненависті і беззаконня. Наслідувати життя святого – нелегко, але це потрібно робити, щоби світ ставав щораз ліпшим.

З нагоди відзначення 65-річчя трагічної смерті у колишньому нацистському концтаборі «Майданек», що на території Республіки Польщі, відбудеться відкриття пам’ятного знаку, а також буде передано мощі блаженного для кожної єпархії УГКЦ, що дасть змогу всім вірним помолитися біля мощей     о. Омеляна Ковча.

 

«Він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі» (Ісая 53, 4)

Великий Піст ― період очищення та роздумів над стражданнями Ісуса Христа. Роздумувати над страстями Христовими, на теренах Мельниці-Подільського деканату, допомагали молоді люди Греко-Католицького Молодіжного Товариства «Цвіт» з Мельниці. Юні цвітяни підготували Хресну дорогу з музичним супроводом та Великопосними  розважаннями над смертю нашого Відкупителя.

Найперше постановку цієї Хресної дороги побачили діти та вихователі в будинку-інтернаті, що знаходиться у Мельниці. Згодом дійство показали пацієнтам та лікарям з Мельниці-Подільської лікарні. Також Хресні дороги відбулись на кількох парафіях даного деканату: у Латківцях, Вільхівцях, Устю, Дністровому, Вигоді та Мельниці-Подільській. Парохи та їхні парафіяни були приємно вражені старанням цвітян передати, з допомогою музичного супроводу, страждання і муки Господа, скорботу Його Матері, сум побожних жінок та наругу катів і фарисеїв.

о. д-н Василь Германюк

 

Хресна дорога, яку часто моляться під час посту, є нагодою для молитви за ненароджених дітей і миттю роздумів над згубним аморальним впливом абортів. Церква сьогодні багато говорить про це велике суспільне лихо і всілякими способами намагається загальмувати його прогрес. Тому останнім часом поширилась практика Хресної дороги ненароджених немовлят. Пройти нею мали змогу й парафіяни церкви св. Архистратига Михаїла і всіх сил безплотних міста Чорткова. Допомогла їм у цьому духовно-мистецька спільнота з Борщівщини на чолі з о. Володимиром Рачковським, парохом греко-католицького храму Преображення Господнього у Хотині. Юні митці: Галина Бибик, Олеся Максимів, Володимир Хархаль та їхній духовний наставник об’єднались не лише для духовної творчості, а, перш за все, для того, щоб через дещо незвичну Хресну дорогу боротись із абортом і відкривати людям очі на моторошну правду про нього, а також доводити, що такі людські дії, як евтаназія і насильство не є правами людини.  Активісти професійно працювали над змістом, піснями та інструментальним супроводом Хресної дороги.

Перше березня 2009 р. навіки стане нетлінною сторінкою національної історії не лише для села Заболотівка, що на Чортківщині, а й для всієї України, адже під гомін патріотичного співу й урочистого залпу уперше з майже трьохметрового постаменту глянув на своїх співвітчизників й однодумців утілений у граніт Роман Шухевич, у честь котрого звели пам’ятник – перший на Тернопільщині і третій в Україні. Ця важлива подія довела, що український народ свято шанує своїх героїв і, зводячи пам’ятники, творить минуле міцним фундаментом для майбутнього. Не зважаючи на фінансову й економічну кризу, історична пам’ять і духовність – все ж глибокі й незнищенні.

Не випадково погруддя постало серед пухнастих ялинок на території Заболотівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, адже за життя Шухевич любив підростаюче покоління, дбав за духовний, військово-патріотичний й фізичний розвиток молоді та й своїм особистим прикладом заслужив титул молодіжного кумира, ставши символом звитяжного й волелюбного молодого українця. Він активно займався різними видами спорту, поширював пластунський рух, а глибини душі годував музикою, будучи професійним музикантом. Молодечий запал у майбутньому ще більше буде передаватись місцевим школярам, адже Заболотівську школу хочуть назвати в честь Шухевича.

Головнокомандуючий УПА Роман Шухевич, котрому в 2007 р. присвоїли звання Героя України, відомий також під псевдами «Тарас Чупринка» та «Білий». За безцінні заслуги перед Україною й українських народом у боротьбі за їхню незалежність його було посмертно уславлено Золотим Хрестом.

Дорогі брати і сестри!

На початку Великого Посту, що є шляхом інтенсивнішого духовного приготування, Літургія пропонує нам три покутничі практики, які дуже близькі біблійній та християнській традиціям – молитву, піст та милостиню, щоб приготувати нас до кращого святкування Пасхи і, таким чином, досвідчити могутність Бога, Який, як почуємо під час Пасхального чування, «перемагає зло, змиває провини, повертає невинність грішникам, радість пригніченим, розвіває ненависть, покоряє могутніх, поширює згоду та мир». Цього року у моєму традиційному великопосному посланні прагну особливо призадуматись над цінністю і значенням посту. Великий Піст, зрештою, пригадує нам про сорок днів посту, які пережив Господь у пустині перед тим, як приступити до Своєї прилюдної місії. У Євангелії читаємо: «Тоді Дух повів Ісуса в пустиню, щоб диявол спокушав його. Він постив сорок днів і сорок ночей і нарешті зголоднів» (Мт 4,1-2). Як Мойсей, перед тим, як отримати Скрижалі Закону (пор. Єз 34,28), як Ілля, перед тим, як зустріти Господа на горі Хорив (пор. 1 Цар 19,8), також Ісус, молячись та постивши, приготовлявся до Своєї місії, початком якої була важка сутичка зі спокусником.

Можемо запитати себе, яку цінність і який сенс має для нас, християн, позбавляти себе чогось, що саме в собі є добрим і корисним для нашого існування. Священні Писання і вся християнська традиція навчають, що піст є великою допомогою для того, щоб уникати гріха і всього того, що веде до нього. Саме тому в історії спасіння багато разів повторюється запрошення постити. Вже на перших сторінках Святого Письма Господь наказує людині утриматись від споживання забороненого плоду: «З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш» (Бт 2,16-17). Пояснюючи Божий наказ, святий Василій зауважує, що «піст був наказаний в Раю» і «перша така заповідь була дана Адамові». Тому він робить висновок: «“Не їстимеш” є, отже, законом посту і поміркованості» (пор. Проповідь про піст, PG 31, 163, 98). Оскільки ми всі обтяжені гріхом та його наслідками, піст нам даний, як засіб наново нав’язати дружні стосунки з Господом. Так вчинив Ездра перед поверненням з вигнання у Обіцяну Землю, запрошуючи зібраний народ постити, «щоб упокоритись перед Богом нашим» (8,21). Всемогутній вислухав їхню молитву і запевнив Свою прихильність та захист. Те ж вчинили мешканці Ніневії, які, прислухавшись до заклику Йони до покаяння, як свідчення своєї щирості, проголосили піст, кажучи: «Хто знає, чи Бог іще не повернеться та не роздумає й не відверне від нас палаючий гнів свій, тож ми й не загинемо?» (3,9). Також і тоді Бог, побачивши їхні діла, помилував їх.