static-aside-menu-toggler

7 березня в приміщені єпархіального управління Бучацької єпархії відбулася зустріч голів мирянських комісій УГКЦ, на якій головував п. Юрій Підлісний з УКУ. Головною темою була підготовка до ІІ з’їзду мирян УГКЦ, проведення якого планується на осінь цього року та обговорення основних його напрямків, а саме – мій духовний ріст і роль пароха у цьому, моє служіння на парафії під проводом священика та вплив парафії на загально церковне життя і вплив Церкви на життя суспільства та держави.

 

6 березня відбулися одноденні реколекції для катехитів Бучацької єпархії в приміщені Чортківської Дяківсько-Катехитичної Академії. Розпочав віднову духа Апостольський Адміністратор о. Дмитро Григорак ЧСВВ, своїм пастирським благословенням та коротким повчальним словом. Провадив реколекційні науки о. ліц. Євген Станішевський зі Львова. У своїх повчаннях о. Євген наголосив на важливості Слова Божого, яке має конкретне завдання – ввійти в серце людини, перемінити її та стати для людини єдиним дороговказом. А наше завдання є приготувати серця для Слова Божого, як той добрий грунт для зерна, щоб воно проросло і дало свої плоди. Отець реколектант закликав усіх до молитовного читання Св. Писання, яке ми повинні читати у Св. Дусі.

2 березня 2008 року у Києві відбувалося святкування 75-ліття Блаженнішого Патріарха кардинала Любомира Гузара. Крім того, у цей день Главу УГКЦ вітали також з 50-літтям священства, оскільки 30 березня 1958 року у Стемфорді (США) він отримав ієрейські свячення. Цей день став, направду, днем Блаженнішого, а разом з тим і днем УГКЦ, оскільки ця подія набрала статус церковно-державного рівня та значення.

У рамках візиту «Ad limina Apostolorum», який розпочався 28 січня і завершиться 2 лютого, Папа Бенедикт XVI прийняв у приватній аудієнції Главу Української Греко-Католицької Церкви Патріарха Любомира (Гузара) з його єпископами-помічниками: владиками Діонісієм (Ляховичем), Василем (Медвітом) та Глібом (Лончиною), які є куріальними єпископами Глави Церкви. Участь у зустрічі також взяв владика Богдан (Дзюрах), який допомагає Главі УГКЦ в управлінні Київською архиєпархією. За словами Патріарха Любомира (Гузара), основна мета візиту – почути поради та настанови Понтифіка, отримати оцінку життя Церкви. Інформує РІСУ.

Морозяний січневий день 3 січня для Чорткова та всієї Бучацької єпархії, яка налічує 300 тисяч вірних,  був знаменним і вкрай важливим. У час обідньої пори в приміщенні районного будинку культури відбулася перша загальноєпархіальна зустріч курії з духовенством і мирянами – зібрання представників церковних громад та працівників парафій.

Збори двостороннього, діалогічного характеру розпочалися молитвою «Отче наш». Спершу з промовою виступив Апостольський Адміністратор високопреподобний о. Дмитро Григорак, ЧСВВ і представив керівний склад єпархії: всечесних синкелів у справах духовенства о. Івана Сеньківа й у справах мирян о. Володимира Заболотного, а також канцлера о. Олега Ольховецького й віце-канцлера о. Дмитра Ненчина. Після офіційного представлення провідник єпархії зосередив свою увагу на образі новонародженого Христа, а також висловив міркування щодо розуміння любові. Отець наголосив, що любов повинна проповідуватись і ширитись у двох вимірах: вертикальному (по відношенню до Бога) й горизонтальному (стосовно свого ближнього). Сучасний християнин переважно живе лише «вертикальною» любов’ю, не завжди пам’ятаючи про горизонтальну. Власне, з цього і випливає брак любові до ближнього. Отець процитував вислів блаженної пам’яті папи Івана Павла ІІ: «Світ зайшов у тупик. Не знає, як звідтіля вийти. Єдина сила, яка зможе вивести з кризи, - це Любов, і тільки Божа любов». Крізь призму любові Апостольський Адміністратор потрактував Церкву: «Церква – подоба Божого Царства на Землі. Церква – збір людей. Кожен член Церкви є з’єднаний з Богом і людьми. Коли є любов між людьми і Богом – ми тоді є живою Церквою». Отець Дмитро також звернувся до присутніх із настановою відверто визнавати свою віру, а також наголосив на утвердженні діалогу між курією, духовенством й мирянами. Це повинно здійснюватись через взаємне «служіння на основі слухання і любові». У зверненні йшла мова і про ключові резолюції Синоду, що відбувся нещодавно у Філадельфії, зокрема про євангелізацію і роботу з молоддю. Євангелізація повинна набути нових форм вираження для сучасної людини. Саме тому при єпархіальному управлінні планується організація постійного інституту формації священиків. Щодо пожвавлення роботи з молоддю в єпархії, то одна з провідних ролей у цьому належить отцям-парохам, які повинні організовувати реколекції і спостерігати над життям молоді. Отець-адміністратор зазначив, що 2008 р. Б. проголошений Церквою Роком Покликання. Саме тому перед духовенством і кожною сім’єю поставлене важливе завдання – допомогти молодій людині пізнати свою життєву позицію.

Чи коли-небудь ми запитували себе, хто така поезія, яка її роль і хто її любить по-справжньому? У невловимому бігу реальності не так вже й часто задумаєшся над цими питаннями. Однак відповіді на них дають самі ж поети – пильні спостерігачі над поведінкою людства і коментатори дійсності. От відома польська поетка Віслава Шимборська зауважила  у вірші «Декотрі люблять поезію»: Декотрі – тобто не всі. / Навіть не більшість усіх, а меншість, не враховуючи шкіл, де муситься, і самих поетів. / Буде цих осіб, мабуть, дві на тисячу». Все-таки вона мала рацію, адже лише одиниці у цьому зматеріалізованому світі віддано люблять поезію й усвідомлюють її завдання – освячувати й звеличувати душу, втамовувати духовний голод, боротись проти злих сил. Поезія – давня, як світ. Її створив ще Господь, бо «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку» (Ів. 1,1-2). Всемогутній Творець, наділяючи людину різноманітними талантами, вибрав також тих, кому судилась доля поета – високе покликання бачити світ по-особливому. Сьогодні багато-хто ставиться до поетів як до осіб несерйозних, амбітних і не надто запрацьованих. Однак часто поети творять прекрасне й потрібне, не отримуючи від цього ані найменшої копійки. Пригадаймо, якими тернистими були життєві шляхи, наприклад, Тараса Шевченка, Івана Франка, Василь Стуса, Ліни Костенко та інших. Постійні заборони, цькування, неможливість опублікувати свої твори, крайня бідність – хіба це приваблювало їх, геніальних поетів!? Вони теж могли б зайнятись якоюсь прибутковою справою, але не зробили цього, пішли за покликом серця. Поет, як на мене, - це не професія, не хвилинне захоплення, а Божий дар, священна місія …