static-aside-menu-toggler

 

Від 7 до 9 червня у м. Трускавці проходив семінар для капеланів тюремного служіння Тема Семінару - «Післяпенітенціарна опіка».

Капелани разом із працівниками психологічно-соціальної служби із Львівщини мали можливість разом і взаємно обговорити питання щодо підготовки в’язнів до звільнення та ситуацію тих людей після звільнення.

Дуже важливою є співпраця держави і церкви, бо разом можна робити багато.

Учасники семінару відвідали дільницю соціальної реабілітації Дрогобицької виправної колонії № 40, ознайомилися із роботою центру реабілітації «Назарет» та центру у с. Верхня Луковиця, організовані УГКЦ.

 

 Починаючи від свят Богоявлення (Хрещення Господнього ) Церква готувала своїх вірних до святкування світлого Воскресіння Господнього, подавала різні Євангельські науки, поради, приклади, щоб розбудити у душі та серці кожної людини бажання зустрічі з Господом на прикладі, Закхея, смиренної та щирої молитви без осудження інших осіб в притчі про митаря та фарисея, щирого сердечного покаяння на прикладі блудного сина, а в часі Великого посту постом та молитвою скріпити свою волю. За посередництвом святих Таїнств Сповіді (покаяння) та Причастя - вмерти для гріха, а бути живими для Бога в Ісусі Христі та зустрітись з ним прийнявши його в святому причасті. Особливим періодом в духовному відродженні християнина є роздумування та розважання над страстями, терпіннями, які добровільно прийняв на себе наш Спаситель та завершенням їх Спасительною і Відкупительною жертвою на Хресті.

У суботу, 19 грудня до храму, що знаходиться на території Чортківського СІЗО завітав св. Миколай.

Святкування пам’яті цього великого і завжди очікуваного святого розпочалось із молитви до нього. Вранці було відслужено Акафіст до Святого, після якого сам Миколай особисто прийшов і обдарував тих, хто в молитві до нього прибігає, просячи через його заступництво Божого прощення.

У в’язниці нечасто можна побачити усмішку. Та цей день був виключенням. Ми бачили не тільки усмішки, а й сльози.

26-27 вересня в Унівській Свято-Успенській лаврі відбулася проща для представників Кримінально-виконавчої служби, тобто для людей, які працюють у в’язницях. Проща відбулася на празник Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста і мала гасло: «Справедливість, віра, милосердя».

Працювати у в’язниці – нелегка справа. Це можна назвати навіть покликанням. Зовсім нелегко ставитися до засудженої людини з вірою та милосердям, знаючи, що за плечима в неї не один тяжкий злочин. Та для працівників в’язниць з такими людьми приходиться бути майже кожен день, і тому вкрай важливо, щоб і вони самі не втратили гуманності або навіть і віри.

«Унівська земля кличе ще і ще раз кожного, хто, хоч раз, побував на ній», – каже п. Богдан, учасник прощі. ««Прийдіть до мене, стомлені й обтяжені. Ярмо ж бо моє любе і тягар мій легкий», – ці слова мимоволі приходили на думку, коли я відбував це паломництво», – продовжує п. Богдан, – «Участь у Святій Літургії, похід із свічками на Чернечу гору – місце поховання унівських монахів, споглядання древньої обителі – все це залишило глибокий слід у душі кожного паломника».

Наша зустріч із генерал-майором Павлом Лосиком з об"єктивних причин відкладалася. І за дивним збігом обставин, чи то на підтвердження того, що для Бога немає нічого випадкового, - ми зустрілися якраз напередодні професійного свята - Дня військ внутрішньої служби. Адже генерал - начальник Департаменту з виконання покарань по Тернопільській області, тобто, найвищий посадовий чин цієї галузі військ.

Павло Лосик найпривабливіший тим, що народився, жив, навчався на Чортківщині, робив свої перші кроки у життя, відтак - певного часу працював на керівних посадах. До свого високого чину він йшов поступово, сходинка за сходинкою, нічого не пропустивши і не перескочивши. Тому здобув найбільший скарб - життєвий і фаховий досвід. Його історія життя - цікава і захоплююча. То ж чим живе генерал Лосик, про його службу і захоплення читайте далі.

Пане генерале, куди б доля вас не провадила, ви завжди повертаєтеся до Чорткова.

- Чортківський район - це моя маленька батьківщина. Я народився тут у патріотичному селі Ромашівка, там минули мої шкільні роки.

Так як у Ромашівці була тільки початкова школа, то я згодом навчався у Косівській восьмирічці, а далі - у Білобожницькій середній школі.

Мої батьки - звичайні сільські люди, які усе своє життя пропрацювали у колгоспі, були дуже побожними. Мати - Емілія Павлівна, а батько Степан Михайлович Лосики. Тільки ось, на жаль, мого батька уже немає, він помер у 1992 році. А мати й досі проживає у селі Ромашівка.

 

У церкві св. Івана Богослова, яка є осередком духовності у Чортківському СІЗО, Богослужіння відбуваються за церковним уставом, як у звичайних церквах. На Хрестопоклінну неділю тут виставляли хрест, а у Страсну п’ятницю виносили Плащаницю. За давньою українською традицією, біля Божого гробу обов’язково повинна бути символічна сторожа. Тому їхню роль виконували, звісно, самі ж ув’язнені, склавши спеціальний графік чергування. Підготуватись в’язням до Пасхи допомагали студенти Чортківської Дяківсько-Катехитичної Академії, які разом із ними молились на стаціях Хресної дороги, а очистити душі від усілякої скверни і гріха в’язні могли у Таїнстві Сповіді, до якої мали можливість приступити. У Богослужіннях брали участь в’язні господарської обслуги СІЗО, а це  - більше двадцяти в’язнів, а ті, яким заборонено виходити із камер, могли дивитись відправи у трансляційному режимі. Приступити до Плащаниці мали можливість також і ув’язнені жінки.