static-aside-menu-toggler

 

«Він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі» (Ісая 53, 4)

Великий Піст ― період очищення та роздумів над стражданнями Ісуса Христа. Роздумувати над страстями Христовими, на теренах Мельниці-Подільського деканату, допомагали молоді люди Греко-Католицького Молодіжного Товариства «Цвіт» з Мельниці. Юні цвітяни підготували Хресну дорогу з музичним супроводом та Великопосними  розважаннями над смертю нашого Відкупителя.

Найперше постановку цієї Хресної дороги побачили діти та вихователі в будинку-інтернаті, що знаходиться у Мельниці. Згодом дійство показали пацієнтам та лікарям з Мельниці-Подільської лікарні. Також Хресні дороги відбулись на кількох парафіях даного деканату: у Латківцях, Вільхівцях, Устю, Дністровому, Вигоді та Мельниці-Подільській. Парохи та їхні парафіяни були приємно вражені старанням цвітян передати, з допомогою музичного супроводу, страждання і муки Господа, скорботу Його Матері, сум побожних жінок та наругу катів і фарисеїв.

о. д-н Василь Германюк

 

Хресна дорога, яку часто моляться під час посту, є нагодою для молитви за ненароджених дітей і миттю роздумів над згубним аморальним впливом абортів. Церква сьогодні багато говорить про це велике суспільне лихо і всілякими способами намагається загальмувати його прогрес. Тому останнім часом поширилась практика Хресної дороги ненароджених немовлят. Пройти нею мали змогу й парафіяни церкви св. Архистратига Михаїла і всіх сил безплотних міста Чорткова. Допомогла їм у цьому духовно-мистецька спільнота з Борщівщини на чолі з о. Володимиром Рачковським, парохом греко-католицького храму Преображення Господнього у Хотині. Юні митці: Галина Бибик, Олеся Максимів, Володимир Хархаль та їхній духовний наставник об’єднались не лише для духовної творчості, а, перш за все, для того, щоб через дещо незвичну Хресну дорогу боротись із абортом і відкривати людям очі на моторошну правду про нього, а також доводити, що такі людські дії, як евтаназія і насильство не є правами людини.  Активісти професійно працювали над змістом, піснями та інструментальним супроводом Хресної дороги.

Перше березня 2009 р. навіки стане нетлінною сторінкою національної історії не лише для села Заболотівка, що на Чортківщині, а й для всієї України, адже під гомін патріотичного співу й урочистого залпу уперше з майже трьохметрового постаменту глянув на своїх співвітчизників й однодумців утілений у граніт Роман Шухевич, у честь котрого звели пам’ятник – перший на Тернопільщині і третій в Україні. Ця важлива подія довела, що український народ свято шанує своїх героїв і, зводячи пам’ятники, творить минуле міцним фундаментом для майбутнього. Не зважаючи на фінансову й економічну кризу, історична пам’ять і духовність – все ж глибокі й незнищенні.

Не випадково погруддя постало серед пухнастих ялинок на території Заболотівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, адже за життя Шухевич любив підростаюче покоління, дбав за духовний, військово-патріотичний й фізичний розвиток молоді та й своїм особистим прикладом заслужив титул молодіжного кумира, ставши символом звитяжного й волелюбного молодого українця. Він активно займався різними видами спорту, поширював пластунський рух, а глибини душі годував музикою, будучи професійним музикантом. Молодечий запал у майбутньому ще більше буде передаватись місцевим школярам, адже Заболотівську школу хочуть назвати в честь Шухевича.

Головнокомандуючий УПА Роман Шухевич, котрому в 2007 р. присвоїли звання Героя України, відомий також під псевдами «Тарас Чупринка» та «Білий». За безцінні заслуги перед Україною й українських народом у боротьбі за їхню незалежність його було посмертно уславлено Золотим Хрестом.

Дорогі брати і сестри!

На початку Великого Посту, що є шляхом інтенсивнішого духовного приготування, Літургія пропонує нам три покутничі практики, які дуже близькі біблійній та християнській традиціям – молитву, піст та милостиню, щоб приготувати нас до кращого святкування Пасхи і, таким чином, досвідчити могутність Бога, Який, як почуємо під час Пасхального чування, «перемагає зло, змиває провини, повертає невинність грішникам, радість пригніченим, розвіває ненависть, покоряє могутніх, поширює згоду та мир». Цього року у моєму традиційному великопосному посланні прагну особливо призадуматись над цінністю і значенням посту. Великий Піст, зрештою, пригадує нам про сорок днів посту, які пережив Господь у пустині перед тим, як приступити до Своєї прилюдної місії. У Євангелії читаємо: «Тоді Дух повів Ісуса в пустиню, щоб диявол спокушав його. Він постив сорок днів і сорок ночей і нарешті зголоднів» (Мт 4,1-2). Як Мойсей, перед тим, як отримати Скрижалі Закону (пор. Єз 34,28), як Ілля, перед тим, як зустріти Господа на горі Хорив (пор. 1 Цар 19,8), також Ісус, молячись та постивши, приготовлявся до Своєї місії, початком якої була важка сутичка зі спокусником.

Можемо запитати себе, яку цінність і який сенс має для нас, християн, позбавляти себе чогось, що саме в собі є добрим і корисним для нашого існування. Священні Писання і вся християнська традиція навчають, що піст є великою допомогою для того, щоб уникати гріха і всього того, що веде до нього. Саме тому в історії спасіння багато разів повторюється запрошення постити. Вже на перших сторінках Святого Письма Господь наказує людині утриматись від споживання забороненого плоду: «З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш» (Бт 2,16-17). Пояснюючи Божий наказ, святий Василій зауважує, що «піст був наказаний в Раю» і «перша така заповідь була дана Адамові». Тому він робить висновок: «“Не їстимеш” є, отже, законом посту і поміркованості» (пор. Проповідь про піст, PG 31, 163, 98). Оскільки ми всі обтяжені гріхом та його наслідками, піст нам даний, як засіб наново нав’язати дружні стосунки з Господом. Так вчинив Ездра перед поверненням з вигнання у Обіцяну Землю, запрошуючи зібраний народ постити, «щоб упокоритись перед Богом нашим» (8,21). Всемогутній вислухав їхню молитву і запевнив Свою прихильність та захист. Те ж вчинили мешканці Ніневії, які, прислухавшись до заклику Йони до покаяння, як свідчення своєї щирості, проголосили піст, кажучи: «Хто знає, чи Бог іще не повернеться та не роздумає й не відверне від нас палаючий гнів свій, тож ми й не загинемо?» (3,9). Також і тоді Бог, побачивши їхні діла, помилував їх.

Такою є назва єпархіального Собору, що відбудеться у Бучацькій єпархії 30-31 березня 2009 року. Собор проходитиме у м. Чортків в приміщені єпархіяльного управління. Для підготовки Собору Апостольський Адміністратор о. Дмитро Григорак створив підготовчу Комісію, яку очолює о. мітрат Іван Сеньків, синкел у справах душпастирства Бучацької єпархії.

Єпархіальний Собор євангелізації у Бучацькій єпархії проходитиме під гаслом «Ідіть і навчайте…», взяте із євангелія від Матея, щоб євангелізація в умовах сьогодення стала головною метою та сповненням волі Ісуса Христа, для кожного священика, мирянина.

Секретарем Єпархіального Собору Бучацької єпархії призначено о. Олега Ольховецького, який є канцлером єпархії. До складу підготовчої комісії входять о. Григорій Канак, голова єпархіяльної комісії у справах євангелізації, о. Володимир Заболотний, синкел у справах мирян та о. Дмитро Ненчин, віце-канцлер єпархії.

 

24, 25 лютого цього року у приміщенні єпархіяльного управління для духовенства єпархії відбулися науки в рамках постійної формації священиків.

Лекції, які читав єпископ-емерит Івано-Франківської єпархії Софрон Мудрий, були присвячені висвітленню багатьох аспектів Тайни Покаяння.

Владика Софрон вказав важливість усієї Святої Тайни з огляду на, все більш зростаючу, профанацію основних євангельських засад життя сучасних християн.

Лектор наголосив на факті зустрічі у сповідальниці людини-каянника з самим Богом. Тому на особливу увагу заслуговує належна підготовленість священика-сповідника.

Адже саме він виступає інструментом в руках Творця, Який милосердиться над душею, що оплакує свої гріхи…

Наприкінці лекцій відбулася дискусія, яка виявила зацікавленість слухачів запропонованою лектором темою та актуальність питань висвітлених ним.