Ставши на горньому місці священнослужитель звіщає вірним слова миру. Саме з цього – сходження і вітання – починалась колись Божественна Літургія (до слова, моління за мир маємо й тепер на початку сучасної Літургії – у великій єктенії). Вітання «Мир всім» нагадує слова Ісуса Христа, якими Він часто звертався до апостолів. Ще перед страстями Господь сказав апостолам: «Мир залишаю вам, мій мир даю вам» (Ів. 14, 27). По воскресінні Христос насамперед звістив їм мир: «А як звечоріло, того самого дня, першого в тижні, - а двері ж були замкнені там, де перебували учні: страхались бо юдеїв, увіходить Ісус, став посередині та й каже їм: «Мир вам!» Це промовивши, показав їм руки й бік. І врадувались учні, побачивши Господа. І ще раз Ісус їм каже: «Мир вам!» (Ів. 20, 19-21). Про цей мир Божий, дарований Воскреслим, співаємо у кондаку Пасхи: «Хоч і у гріб зійшов Ти, Безсмертний, та адову зруйнував Ти силу, і воскрес єси як переможець, Христе Боже, жінкам-мироносицям звістивши: Радуйтеся, і Твоїм апостолам мир даруєш, падким подаєш воскресення».
Бажаючи миру вірним, предстоятель є образом Господа, що присутній між нами, і дарує мир, як колись своїм учням. Відповідаючи на них, бажаємо й ми предстоятелю миру Господнього, щоб між усією церковною громадою була злагода при служінні Богові. Вітаючи вірних, предстоятель благословляє їх, а вони, за звичаєм, схиляючи голови, приймають це благословення.
Диякон перед читаннями звертається до присутніх у храмі, вкотре нагадуючи, щоб вони були важні, бо за мить усіх буде повчати Премудрість Божа. Ці оклики диякона ми чуємо багаторазово під час Літургії та інших богослужінь для того, щоб наша увага була зосереджена на тому, що діється цієї миті – людина схильна до втрати уваги через втому, недбальство, байдужість тощо. Тому священнослужитель стоїть наче на сторожі нашого серця, спонукаючи його до бадьорості, щоб воно всеціло було звернене до Господа. На Літургії ми стоїмо наче перед самим Христом і ведемо з Ним дружню розмову, тому маємо бути уважні, бо Він дає слова життя.
Новозавітні біблійні читання випереджує спів короткого стиха зі Святого Письма, що зветься прокіменом (гр. «той, що випереджує»), бо він є піснею, яка випереджує читання. Співають його почергово народ та читець. Прокімени бувають як зі Старого Завіту (головно із Псалтиря), так і з новозавітних писань (приміром, пісня Богородиці) і, за призначенням, бувають кількох видів:
1) еортологічні – глибше розкривають суть свята чи дня, у якому ми молимося, або ж говорять про подвиг святого, пам'ять якого звершуємо. Наприклад: «Се день, що його створив Господь, возрадуймося і возвеселімся в нім» (прокімен Пасхи, глас 8);
2) параклетичні – висловлюють наші прохання до Господа тоді, коли ми маємо якусь особливу потребу. Наприклад: «Будь, Господи, милість Твоя на нас, бо уповали ми на Тебе» (прокімен, глас 1);
3) екзегетичні – служать для кращого розуміння наступного біблійного читання, бо прообразно вказують на те, про що йдеться в ньому. Наприклад: «Воскресни, Господи, Боже мій, хай піднесеться рука Твоя, не забудь убогих Твоїх ніколи» (прокімен, глас 7);
4) дидактичні – містять самі в собі якесь загальне повчання про життя у Господі. Наприклад: «Милість Твоя, Господи, йтиме за мною, по всі дні життя мого» (прокімен, глас 1).
Фактично прокімен на Літургії є залишком старозавітного читання, яке в давнину завжди було під час звершення Євхаристії. Воно збереглося й досі у Літургіях деяких традицій (зокрема, читання пророцтв присутнє у Літургії апостола Якова), натомість у сучасній візантійській Літургії таке читання Старого Завіту маємо на вечірнях напередодні великих свят, на Літургії Напередосвячених Дарів та великопісних вечірнях і постовому шостому часі.
Відповідальний за рубрику: о. д-р Мирослав Думич