Під час третього антифону священик із дияконом у супроводі свічконосців виносять із вівтаря північними дверима книгу святого Євангелія, проходять по солеї перед іконостасом (у грецькій традиції – по храму) і стають перед святими (райськими) дверима. Священик промовляє молитву, благаючи Господа, що сотворив безплотні сили на служіння собі, щоб разом зі священнослужителями до вівтаря увійшли теж і святі ангели, які спів служать на Літургії. Ця молитва розгортає ідею безперервного небесного богослужіння – Літургії, описаної у книзі Апокаліпсис, в часі якої перед небесним Божим престолом відбувається хваління і славослов’я.

Після завершення молитви диякон, попросивши священика благословити вхід, стає посередині і, підносячи вгору книгу Євангелія, виголошує: «Премудрість, прості». Цей заклик спрямований до вірних, щоб вони зважали на те, що Божественна Премудрість – Христос – перебуває між ними, тому й слід слухати Його голосу, що за мить лунатиме через читання Святого Письма. На знак великої поваги до цієї миті слід стати у поставу, найбільш характерну для людини – стоячи прямо, бо таким чином ми висловлюємо повагу до Господа і нашу готовність йти і сповняти Його волю. До того ж, Христос «як чоловік, прикликав чоловіка» (Акафіст до Богородиці, кондак 10), тобто воплотився і, як справжня людина, звернувся зі спаситель ним словом до людини, тому й ми маємо адекватно відповісти на Його поклик.

Символіка Входу: це Хрещення Ісуса; диякон, свічконосці – це Іван Хреститель, який попереджає прихід Христа, священик – це Ісус. Малий Вхід – це символ Христа Учителя, який приходить навчати людей.

Після входу вірні, очолювані хором, співають тропарі, кондаки і богородичні – короткі піснеспіви, що змінюються щоденно, бо пов’язані з богослужбовими колами літургійного року. На перший погляд, це один із тих моментів, коли ми на Літургії – богослужінні позачасовому – дотикаємося до повсякденного часу. Але це тільки на перший погляд. Насправді реальність, яку святкуємо щодня протягом року, є також позачасовою, однак вона відкриває нам вічність дещо з іншого аспекту.

Під час співу тропарів священик молиться молитву, в якій просить Господа, який сподобив нас стати перед своїм престолом і возносити Йому поклоніння і славослов’я, щоб Він прийняв спів трисвятої пісні і дарував нам прошення гріхів та доброчесне життя. Диякон, попросивши благословення священика, виходить до людей і, після виголосу, в якому прославляється Бога у Тройці як святого – Він бо єдиний святий по природі, - вказує орарем вірним, щоб вони розпочали спів трисвятого.

Відповідальний за рубрику: о. д-р Мирослав Думич